Українські спортсмени у складі СРСР

23 квітня 1951 року був створений Національний олімпійський комітет СРСР. У жовтні того ж року прийнято рішення про допуск спортсменів Радянського Союзу до участі в XV Олімпійських іграх у Гельсінкі. Отже відтепер і спортсмени України, що входили до збірних команд, дістали право на рівних змагатися з кращими спортсменами світу. Вже на перших Іграх серед 295 спортсменів, що представляли Радянський Союз, 25 атлетів були з українських міст.

Одним з тих на кого покладали найбільшу надію був представник важкої атлетики, що виступав у найбільш важкій ваговій категорії, киянин Яків Куценко, володар багатьох світових, європейських та всесоюзних рекордів, прапороносець команди на церемонії відкриття. Проте вік спортсмена та перенесені хвороби завадили його участі в змаганнях, залишивши тільки тренером збірної. А головною надією став його учень, неодноразовий рекордсмен світу, Григорій Новак. Та у суворому двобої з американцем Норбертом Шимановські, він стає лише другим, що було розцінене радянським керівництвом як ляпас всій нашій країні. Через, що на спортсмена розпочалися справжні гоніння. Після цієї Олімпіади Новак залишає спорт, та разом зі своїми двома синами ще довго виступає у цирку.

Особлива ставка робилася на змагання легкоатлетів, де від України виступало одинадцять спортсменів. Та найкращий результат їх виступив три четверті місця, які завоювали - Петро Денисенко у стрибках з жердиною; Євген Буланчик у бігу на 110 метрів з бар’єрами та Віктор Цибуленко у метанні спису.

Єдиною представницею від України у змаганнях плавців була киянка Марія Гавриш, яка на дистанції 200 метрів брасом зайняла шосте місце. У змаганнях з академічного веслування сенсаційно друге місце у двійках вибороли кияни Георгій Жилін та Ігор Ємчук.

А справжніми героями змагань стали наші гімнасти. Зіркою Олімпіади став уродженець Маріуполя, випускник Львівського інституту фізичної культури і спорту, гімнаст Віктор Чукарін. Гімнасти почали змагатися за сім годин до офіційного відкриття Ігор. І незважаючи на те, що наші спортсмени були новачками на таких змаганнях, Чукарін стає першим у індивідуальному та командному багатоборстві. Крім того він виграє дві золоті медалі у змаганнях на коні та опорному стрибку, а також дві срібні нагороди. Після вдалого виступу і на наступній Олімпіаді у Мельбурні він залишає спорт та стає тренером. Помер Чукарін досить рано, у 63 роки. Мабуть далися взнаки роки проведені у фашистському концтаборі, куди він потрапив, як військовополонений. Коли він повернувся додому його не впізнала рідна мати – настільки він був виснажений. Та все ж таки йому поталанило, адже він уникнув участі багатьох, котрі відразу після німецьких таборів, потрапляли до сталінських.

Абсолютною чемпіонкою серед жінок стала ще одна українка харків’янка Марія Горохівська, яку називали «королевою помосту». Та мало хто знав, що ця королева ледве не вмерла з голоду у роки Другої світової війни у блокадному Ленінграді. На цих Іграх Горохівська виборола ще п’ять срібних нагород. Поруч з нею виступала ще одна українка, киянка Ніна Бочарова. Вони разом з подругами виграли першість у командному багатоборстві. Крім того Бочарова стала першою у змаганнях на колоді, та виграла ще дві срібні нагороди.

Ще одну золоту нагороду для України виборов борець класичного стилю з Запоріжжя Яків Пункін. Під час змагань він отримав прізвисько «реактивний». Справа в тому що Пункін був поранений на фронті, та під час напруги час від часу сіпав підборіддям в правий бік. Усі суперники вважали це спробою провести силовий прийом і ухилялися вліво, що давало українському борці суттєву перевагу.

Перед наступною Олімпіадою у Мельбурні багато хто з українців, які мешкали на Заході, зробили спробу зробити НОК України у вигнанні. Вони сподівались, що світова спільнота почує голос вигнанців і допустить їх до участі в Олімпійських іграх самостійною командою. Та незважаючи на прихильне ставлення до цієї ідеї багатьох країн, МОК не захотів порушувати свій статут. Адже виставляти команду на Олімпіаду міг тільки НОК країни, що працював у межах власної території.

Особлива надія покладалася у метанні спису на киянку Надію Коняєву, адже на той час спортсменка була рекордсменкою світу. Однак у Мельбурні вона змогла посісти тільки трете місце. Також третім у цій дисципліні був інший киянин Віктор Цибуленко. Срібну медаль у складі естафетної команди 4х100 метрів здобув ще один киянин Леонід Бартенєв.

У змаганнях з плавання кращий результат серед радянських плавців здобув у майбутньому чудовий журналіст киянин Ігор Заседа, який на дистанції 200 метрів брасом посів п’яте місце. А найкращий серед борців киянин Михайло Шахов став третім у напівлегкій вазі. Срібні призери попередніх Ігор Георгій Жилін та Ігор Ємчук на цієї Олімпіади вибороли трете місце. Золото у командному п’ятиборстві виграв випускник Київського інституту фізкультури Іван Дерюгін, відомий у подальшому як чоловік та батько Альбіни та Ірини Дерюгіних, відомих радянських художніх гімнасток та тренерів.

Як і чотири роки тому героями Ігор стали гімнасти серед яких роль першої скрипки відгравали українці. Вдруге абсолютним чемпіоном Ігор стали Віктор Чукарін, що і досі є рекордом серед представників колишнього Радянського Союзу. Та перемога цього разу йому далася набагато важче, ніж чотири роки тому. Адже спочатку він не входив навіть до трійки призерів. Став Чукарін першим і у змаганнях на брусах. Його почин підтримала у змаганнях жінок Лариса Латиніна. Крім того вони стали також першими і у складі команд. А Латиніна ще й виборола дві золоті, срібну та бронзову нагороду у окремих видах. На цих Іграх спалахнула зірка ще двох українських гімнастів. Так крім перемоги у складі збірної золото на коні отримав Борис Шахлін, а Юрій Тітов у змаганнях на снарядах здобув срібло та дві бронзи.

Ще два золота у копилку збірної СРСР поклали у змаганнях важкоатлетів харків’янин Ігор Рибак, та у змаганнях зі стендової стрільби Віталій Романенко, який у додатковому двобої перестріляв шведа.

Рахунок золотим нагородам для СРСР на наступних Іграх у Римі вже в перший день змагань сенсаційно відкрила Віра Крепкіна, яка стала першою у стрибках в довжину. Це вже була її третя Олімпіада. Виступаючи у Гельсінкі під прізвищем Калашникова, вона згодом стала киянкою бо одружилася з колишнім армійським офіцером. Стрибнувши на 6,37 метри, що стало новим олімпійським рекордом вона переграла всіх, в тому числі і відому польку, чемпіонку попередніх Ігор Ельжбету Кшесинську, яка стала тільки другою. Цікаво, що стрибки у довжину не були її головною спеціальністю, адже Віра спеціалізувалася на спринтерському бігу, де вона у складі збірної стала другою у естафеті 4х100 метрів.

На третіх своїх Іграх у метанні спису виступав і Віктор Цибуленко. Цікаво подивитися на динаміку його результатів. Якщо на Олімпіаді у Гельсінкі він був четвертим, а чотири роки тому третім, то у Римі перестрибнувши одну сходинку він став переможцем. Четверте золото для України у змаганнях легкоатлетів здобула своїм фірмовим фінішним спуртом, світова рекордсменка з бігу на 800 метрів Людмила Лисенко.

Та не тільки легкою атлетикою прославився український спорт на цій Олімпіаді. Не менш, а то і більш вдало вкотре виступили наші гімнасти. У чоловіків абсолютним чемпіоном став наступник Чуракіна - Борис Шахлін. Крім цієї перемоги він виборов три золоті, дві срібні та бронзову нагороди. Здавалося б бронза найменш цінна з цих медалей. Та мало хто знає якою ціною вона була завойована, адже через неї ледве не обірвалося його життя. Під час змагання на перекладені коли спортсмен крутив складні кола у повітрі на великій швидкості у Шахліна тріскає шкіряна накладка яка захищає долоні від можливих мозолів. У таких випадках спортсмен зобов’язаний перервати виступ. Та не такий був Шахлін, він мужньо закінчив виступ, щоправда не без помарок.

Не менш вдало виступили і жінки. Лариса Латиніна знову стала абсолютною чемпіонкою, та виборола ще по дві золоті і срібні нагороди і одну бронзу. Підтримала її почин і Поліна Астахова, що стала дворазовою чемпіонкою Ігор. На жаль сумна доля у неї склалася після закінчення кар’єри. На пенсії щоб не вмерти з голоду вона вимушена була продати всі свої медалі, меблі та одяг. Померла Астахова у 2005 році від простуди.

Ще одним чемпіоном українцем став борець класичного стилю важковаговик Іван Богдан, який здолав всіх своїх суперників. Інший наш борець, перший чемпіон світу серед українських богатирів Григорій Гамарник виступив не так вдало, зайнявши лише п’яте місце. Львів’янин Ігор Тер-Ованесян, на своїй другій Олімпіаді здобув другу бронзу в стрибках у довжину.

На Іграх у Токіо непогано виступили наші веслувальники. Так українець Андрій Химич у парі зі Степаном Ощепковим став чемпіоном на каное-двійці. А Микола Чужиков на байдарці-четвірці. Та справжньої героїнею на водних доріжках стала севастопольська школярка Галина Прозуменщикова, яка перемогла більш досвідчених спортсменок на дистанції 200 метрів брасом, і здобула перше в історії золото у плаванні для Радянського Союзу. На цій же дистанції ледь не переміг і інший українець львів’янин Георгій Прокопенко. На жаль на останніх метрах дистанції він поступився австралійському плавцеві, та став срібним призером. Ще одне золото до копилки української збірної поклав шпажист Григорій Крисс.

У змаганнях борців відзначився наш важковаговик у боротьбі вільного стилю Олександр Іваницький який переміг у чотирьох двобоях, два з який виграв чисто, та останню зустріч, яка нічого не вирішувала звів унічию, що дозволило йому стати олімпійським чемпіоном. З тими ж самими показниками завершив свої виступи і борець класичного стилю Владлен Трояновський. Та це на жаль дозволило йому зайняти лише друге місце.

Завершили свої виступи на цих Олімпійських іграх ціла плеяда видатних українських гімнастів. Так Лариса Латиніна, яка довгий час володіла рекордом світу за загальною кількістю нагород на Олімпіадах, та Поліна Астахова вигравши у складі команди золото у багатоборстві, здобули по одній перемозі і у окремих видах – вільних вправах та на брусах відповідно. Менш вдало виступила наші чоловіки. Борис Шахлін та Юрій Титов у складі команди стали срібними призерами, а перший ще й здобув єдине золото для команди у індивідуальних вправах – на перекладені.

На Олімпіаді у Мехіко особливо слід відзначити борця вільного стилю киянина Бориса Гуревича, якого нарешті, незважаючи на вік – 31 рік, перестали вважати безперспективним та взяли у команду. І наш борець не підвів, ставши олімпійським чемпіоном. Перше золото у вітрильному спорту для України приніс Валентин Манкін.

Взагалі на цих Іграх більшість наших чемпіонів попередніх змагань змогли відзначитися тільки медалями більш низького ґатунку. Так перша радянська чемпіонка з плавання Галина Прозуменщикова зуміла виграти срібло на дистанції 100 метрів та бронзу на дистанції 200 метрів брасом. А шпажист Григорій Крисс привіз додому дві срібні нагороди. Ще одну срібну нагороду для нашої збірної виборов штангіст киянин Володимир Бєляєв, який поступився переможцю ленінградцю Борису Селицькому тільки за власною вагою.

На наступних Іграх у Мюнхені у змаганнях легкоатлетів несподівано двічі поспіль нищівного удару заокеанським атлетам наніс українець Валерій Борзов, який виграв їх коронні дистанції зі спринту 100 та 200 метрів. На наступний день всі газети світу вийшли з повідомленням: «Найшвидша людина планети живе у Києві». Як пізніше зізнається сам Борзов, тяга до бігу в нього проявилася ще змалку, коли він змагався у швидкості спочатку з чотирьохногим другом Тузиком, а потім бігав навперегони з машинами. Та все ж таки для того щоб Борзов зумів пробігти стометрівку за 10,0 секунди, трудився цілий колектив вчених, які розробили цілу нову методу тренування з застосуванням біомеханіки, математики, спортивної медицини та кінохроніки. Все це дозволило розробити для Борзова оптимальну модель бігу, які включали розрахунок кута відштовхування, нахилу корпусу при стартовому розгоні та інше.

Цікаво, що Борзову ще й дещо поталанило. Так були зняті зі змагань відомі американці – Едвард Харт та Анрі Робінсон, що вважалися одними з головних претендентів на перемогу. У півфінальному забігу їх викликали декілька разів на старт, та вони так і не з’явилися, бо давали інтерв’ю. І якщо 100 метрівку Борзов виграв за великої переваги, то на дистанції 200 метрів він тільки завдяки фінішному спурту зумів обійти ще одного американця Леррі Блека. Взагалі на цих змаганнях Валерій стартував три рази, він став ще володарем срібної нагороди у естафеті 4х100 метрів. Мабуть і тут він був достойним медалі вищого ґатунку, та отримавши естафетну паличку тільки четвертим, він вже не зміг наздогнати американців.

Ще одним українським героєм на Олімпіаді став одесит Микола Авілов, що став з новим світовим рекордом чемпіоном у десятиборстві. Це був лише третій випадок в історії, коли представники США програли цю дисципліну. Та цього рекорду могло і не бути, адже у юнацькі роки спортсмен довго обирав між легкою атлетикою та баскетболом, у якому в нього теж були дуже пристойні результати. І тільки завдяки легкоатлетичному тренеру, який вмовив тренера з баскетболу відчислити Миколу з секції, легка атлетика отримала свого чемпіона. Виступав на спортсмен і ще на двох Олімпіадах. І якщо у 1968 році він став тільки четвертим. То у 1976 році виборов свою другу олімпійську медаль, цього разу бронзову.

З новим олімпійським рекордом завершує змагання у метанні молота ще один українець Анатолій Бондарчук, якого називали «ходячою лабораторією». Справді нечасто можна зустріти спортсмена який би самотужки тренувався та захистив кандидатську дисертацію.

Незважаючи на те, що вперши радянський атлет став срібним призером Олімпіади на дистанції 800 метрів, досягнення киянина Євгена Аржанова було з присмаком гіркоти. Адже тільки на самому фінішу його випередив Дейв Уоттл. І хоч вони показали однаковий час, судді віддали перемогу американцю. На цих Іграх завершив свої виступи стрибун у довжину львів’янин Ігор Тер-Ованесян. І хоч спортсмен був володарем рекордів світу та Європи, стати олімпійським чемпіоном йому не судилося.

У останніх на Олімпіаді змаганнях велосипедистів у тандемі перемогу здобули киянин Володимир Семенець та харків’янин Ігор Целовальников, випередивши у третьому фінальному заїзді спортсменів з НДР як кажуть на половину шини.

Відзначився золотом у змаганнях з шаблі Віктор Сидяк, якого було визнано кращим фехтувальником турніру. Був він чемпіоном і чотири роки тому у складі команди, а на цих Іграх став першим з радянських шаблістів, хто отримав перемогу в індивідуальній першості. Переміг він, незважаючи на те, що під час одного з двобоїв йому в око потрапив невеликий металевий осколок. Та на жаль ця травма завадила нашій команді вдруге поспіль виграти командну першість. Сидяк виступав ще на двох Іграх, виборовши два золота у складі команди, та ставши у Монреалі третім в індивідуальному виді.

У стрільбі по «кабану, що біжить» переміг одесит Яків Железняк. Чемпіонами с складі байдарки-четвірки стали кияни Юрій Філатов, Юрій Степаненко та Володимир Морозов. Другим золотом відзначився київський яхтсмен Валентин Манкін.

Наступні Ігри відбулися у Канаді, де була досить широка українська діаспора, яка багато уваги приділяла виступу українців на цих змаганнях. Був виданий буклет «Українська Олімпійська Дружина», представники діаспори намагалися зустрітися з представниками нашої делегації, та запросити їх на прийом, під час футбольного матчу між СРСР та Канадою на трибунах створили великий живий надпис «Свободу Україні», проведена прес-конференція, на якій було зроблено ряд гострих заяв на адресу радянського уряду та інше. Зрозуміло, що це не могло подобатися офіційним представникам СРСР, що у свою чергу призводило до нервування спортсменів.

Так, за думкою багатьох фахівців, саме через ці події не зовсім вдало виступив герой попередніх Ігор Валерій Борзов, який цього разу зумів вибороти лише дві бронзові нагороди у бігу на 100 метрів та у естафеті.

Велику перевагу на помості у важкій атлетиці мали радянські спортсмени. Відзначився тут і представник України львів’янин Петро Король. Цікаво що про золото він дізнався вже після приїзду додому. Адже на змаганнях Петро посів друге місце, і тільки вживання допінгу польським спортсменом, дозволило українцю святкувати перемогу. Представники України були кращими у найбільш важкій вазі у двох з трьох видів боротьби. У змаганнях з класичного стилю переміг киянин Олександр Колчинський, а у змаганнях дзюдоїстів, інший представник Києва Сергій Новиков, який тільки за декілька років до цього перейшов у дзюдо з самбо.

Непогано виступили і наші веслувальники. У складі переможної байдарки-четвірки було аж три українця – Юрій Філатов, Володимир Морозов та Сергій Чухрай. Продемонструвавши фінішний спурт, вони на останніх метрах дистанції залишили позаду всіх суперників. А екіпаж байдарки-двійки з нашим Сергієм Нагірним та росіянином Володимиром Романовським відзначився двічі. Спочатку вона стали другими на дистанції 500 метрів, а потів виграли золото на дистанції 1000 метрів. Також двічі відзначилися одесит Сергій Петренко та москвич Олександр Виноградов, що стали два рази чемпіонами у змаганнях з каное-двійки на дистанціях 500 та 1000 метрів.

У змаганнях легкоатлетів відзначився у метанні молота киянин Юрій Сєдих, що здобув своє перше золото на Олімпіадах. Та з негативного боку п’ятиборець Борис Оніщенко. Справа в тому, що під час фехтування він був спійманий на недозволеному прийомі. У його шпазі було знайдено хитромудрий пристрій, включення якого дозволяло запалювати за спиною суперника червоне світло навіть у тому випадку, коли удар не достигав цілі. звісно він був дискваліфікований, а його очки анульовані.

Вперши на цих Іграх були проведені змагання з жіночого гандболу. Основу збірної СРСР, під орудою киянина Ігоря Турчина, складали гандболістки київського «Спартака», однієї з кращих команд світу того часу – Людмила Бобрусь, Тетяна Глущенко, Галина Захарова, Лариса Карпова, Марія Литошенко,Тетяна Макарець, Людмила Панчук, Надія Шерстюк та Зінаїда Турчина. У швидкоплинному турнірі, наші впевнено виграють усі п’ять зустрічей і стають першими олімпійськими чемпіонками.

На Іграх у Москві першим золотом у історії радянського плавання відзначився на дистанції 200 метрів батерфляєм мешканець Кривого Рогу Сергій Фесенко. Він здобув свою перемогу в перший же день змагань. А в останній він виборов срібну медаль на дистанції 400 метрів комплексного плавання, де перемогу здобув його товариш, уродженець Маріуполя Олександр Сидоренко. У змаганнях з каное золото на 500 метрів та срібло на 1000 метрів виборов Сергій Пострєхін. Два золота виборов і Сергій Чухрай, що став першим на двох дистанціях у змаганнях на байдарці двійці. Знову святкував перемогу і київський яхтсмен Валентин Манкін, який за чотири Олімпіади виборов три золоті та срібну медалі.

Перемогу здобули і наші гімнасти, де у складі команд вирізнялися українці львів’янин Богдан Макуц та киянка Стелла Захарова. У змаганнях з фехтування на рапірах, вперши з 1960 року, золото для радянської збірної приніс Володимир Смирнов. Трагічно склалася його доля. Через два роки під чемпіонату світу у Римі, у одному з двобоїв у суперника ламається рапіра та гострим кінцем за інерцією пробиває йому маску. Кращі італійські лікарі були безсилі повернути Смирнова до життя.

На другій Олімпіаді поспіль у змаганнях з класичної боротьби здобув титул найсильнішого киянин Олександр Колчинський. У змаганнях з вільної боротьби відзначилися ще два киянина брати-близнюки Анатолій та Сергій Белоглазови, які обидва виграли золоті нагороди. Відзначився і представник Донецьку Ілля Мате, що став чемпіоном у найбільш важкій вазі. Ще один важковаговик України відзначився у змаганнях важкоатлетів, де першим став Султан Рахманов.

У змаганнях легкоатлетів відзначилися українські метальники. У метанні молоті вдруге поспіль переміг киянин Юрій Сєдих, а у штовхання ядра мешканець Володимир Кисельов, який вперши в історії Олімпіад вдалося чотири рази послати снаряд за позначку 21 метр. На дистанції 800 метрів зі світовим рекордом перемогла одеситка Надія Олізаренко. Через велику складність п’ятиборства ця дисципліна була востаннє проведена на цих Іграх. І приємно, що переможницею стала представниця Донецьку Надія Ткаченко.

Безглуздий бойкот керівництвом СРСР наступної Олімпіади у Лос-Анджелесі не дозволив прийняти участь у Іграх радянським спортсменам, в тому числі і українцям. Єдине, що вони встигли, це виступити у лютому 1984 року в змаганнях так званого «передолімпійського тижня», які проводять оргкомітети Ігор для випробування місць змагань та електронних табло. Виступи там наших спортсменів породили надію на успішні старти через півроку. Зокрема чемпіонами стали українці Сергій Бубка та Геннадій Авдєєнко. Та на жаль не судилося.

Так наші спортсмени змогли виступити на Олімпіаді тільки через вісім років у Сеулі. Вже на самому початку цих змагань у стрільбі на траншейному стенді відзначився золотом киянин Дмитро Монаков. У змаганнях з вільної боротьби вдруге після 1980 року чемпіоном став Сергій Бєлоглазов, якого тренував його брат теж чемпіон тих Ігор Анатолій, що був як кажуть на 15 хвилин старшим.

Чудово виступили на цих Іграх наші легкоатлети. Так першим найвищу нагороду у стрибках у висоту виборов одесит Геннадій Авдєєнко, а у стрибках з жердиною, хоч із великими труднощами тільки в останній спробі взявши потрібну висоту, першим був майбутній президент НОК України – Сергій Бубка. Неодноразовий рекордсмен світу виступав на перших своїх Іграх і відразу став переможцем. Та на жаль у подальшому йому не таланило. Приймаючи участь ще у трьох форумах він через травми більше жодного разу не зміг зайняти хоча б призове місце. Чемпіон Монреаля та Москви у метанні молота Юрій Сєдих став на цих змагання срібним призером. Слід відзначити і сімейне подружжя Бризгіних з Луганську. Так Ольга стала чемпіонкою з бігу на 400 метрів та у жіночій естафеті 4х400 метрів, де разом з нею перемогла ще одна українка киянка Марія Пінігіна. Виграв естафету у складі команди і її чоловік Віктор, щоправда за відсутності американців, яких було дискваліфіковано. Мешканка Запоріжжя Тетяна Самойленко також привезла додому дві нагороди на стаєрських дистанціях – золото на 3000 метрів, та бронзу на 1500 метрів. Змінивши прізвище на Доровських через чотири роки вона виступила трохи гірше, прибігши четвертою на дистанції 1500 метрів та другою на 3000 метрів.

У 1991 році розпався Радянський Союз і нові країни, які виникли на його уламках, отримали змогу самотужки вести свою політичну, економічну, культурну та іншу діяльність, в тому числі і виступати окремими збірними на Олімпійських іграх. Проте до Ігор у Барселоні було обмаль часу, тому окремими командами виступали тільки представники Прибалтики, що мали членство у МОК ще до Другої світової війни. Всі інші, за спеціальним рішенням МОК, склали єдину збірну Союзу Незалежних Держав, хоч і з великою долею автономії.

У змаганнях з боротьби єдиним представником України у класичному стилі був Олег Кучеренко, який одразу після Ігор запланував своє весілля. Тож на суперників в нього не було часу, а тому він старався не тратити на них багато енергії і впевнено став олімпійським чемпіоном. Так саме Кучеренко став першим нашим спортсменом на честь якого підняли український прапор та пролунав український гімн. На жаль не зумів вийти до фіналу боксерського турніру триразовий чемпіон СРСР львів’янин Ростислав Зауличний, який програв свій півфінальний бій та посів трете місце.

У складі гімнастичної команди вибороли золото і троє українців – Ігор Коробчинський, Рустам Шаріпов та Григорій Місютин. Останній став володарем це чотирьох срібних нагород, одна з яких за змагання у абсолютній першості. Деякі фахівці і досі вважають, що тільки трохи більша прихильність суддів до білоруса Віталія Щербо не дозволила нашому гімнасту виступити краще.

Ще краще виступили наші жінки, одеситка Тетяна Гуцу та Тетяна Лисенко з Херсону. Вони стали переможницями у командній першості, та вибороли ще по одній золотій нагороді, причому Гуцу стала абсолютною чемпіонкою, та виграла по одній срібній та бронзовій нагороді, а Лисенко золото у змаганні на колоді та бронзу. Підтримали цей почин і наші художниці. Так першою українською чемпіонкою у цьому виді стала вихованка відомої школи Дерюгіних киянка Олександра Тимошенко, а її подруга з Запоріжжя Оксана Скалдіна стала бронзовою призеркою.

У змаганнях легкоатлетів у стрибках в довжину не поталанило нашій Інессі Кравець, яка лише два сантиметри програла відомій німкені Хайхе Дрекслер, та зайняла друге місце. Зате першою у естафеті 4х400 метрів на своїй другій Олімпіаді стала Ольга Бризгіна. На жаль повторити свій успіх Сеулу їй не вдалося, на дистанції 400 метрів вона зайняла тільки друге місце. Ще більшим розчаруванням для нашої збірної став виступ уславленого стрибуна з жердиною Сергія Бубки, який через травму не зміг подолати навіть кваліфікаційну висоту, та залишився без нагороди.

Вагомий внесок внесли спортсмени України у скарбничку здобутків команди СРСР за той сорокарічний відрізок часу, що вони виступали разом. Згодом фахівці виявили, що у середньому 25% українців складали чисельність радянської збірної. І хоч через те, що багато нагород було завойовано у складах команд, майже неможливо підрахувати точний внесок в ці успіхи українських атлетів, ті ж таки фахівці сходяться на думці, що це складає приблизно 35% медалей. А це, враховуючи те, що збірна СРСР не опускалася нижче другого місця у командній першості, а більшість разів ставала переможницею цього неофіційного заліку, є результатом що найменше у середині першої десятки світу, чим не можливо не пишатися.

Дата добавления: 2015-05-06