Національні пріоритети сталого розвитку України

Розділ 3. Напрями стимулювання сталого розвитку україни

Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), Україна повинна здійснити перехід до сталого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, збереження сприятливого стану навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.

Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно ґрунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі. Стратегічні інтереси сталого розвитку держави полягають у забезпеченні стабільного соціально-економічного зростання з урахуванням сприятливого стану навколишнього природного середовища і раціонального використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Пріоритетними напрямками державної та територіальної політики задля здійснення соціально-економічних реформ з необхідною умовою формування національної екологічної доктрини (розробка якої в контексті становлення стратегії сталого розвитку є дуже важливою) повинні стати, на думку Б.В. Буркинського та Т.П. Галушкіної раціональне використання природних ресурсів та екологізація виробництва, оскільки Україна повинна продемонструвати не тільки свою направленість на проголошення принципів сталого розвитку, а й чітко визначити основні пріоритети екологозбалансованої політики на найближчі роки.

Досягти такої консолідації та масової підтримки влади можна лише за умови, що головною метою і реальним пріоритетом розвитку соціальної держави і економіки є здійснення державою такої політики, яка буде спрямована на забезпечення певного рівня добробуту своїх громадян, підтримку соціально вразливих груп населення, на затвердження в суспільстві соціальної справедливості. Ефективна соціальна політика у поєднанні з розкутістю ініціатив найбільш активної частини населення покликана збалансувати інтереси та консолідувати суспільство на основі надійних соціальних гарантій і впевненості в завтрашньому дні.

Звичайно, відносна важливість різних сфер життя, які розглядаються через призму трьох аспектів, відрізняються на об'єктивному та адміністративному рівнях. Разом із тим слід зазначити, що в Україні досі не існує у правовому полі національної концепції сталого розвитку, яка б визначала принципи, напрями й цілі збалансованого розвитку країни. Однак вже зроблено перші кроки до офіційного визначення всесвітньої стратегії сталого розвитку:, створено Національну комісію сталого розвитку України, підготовлено проект Концепції сталого розвитку України (від 25.04.2001 р. у 2002 р. було відхилено Верховною Радою у 2002 році), розроблено Цілі розвитку тисячоліття, затверджено Концепцію сталого розвитку населених пунктів України. Однак, на жаль, необхідно визнати, що чітко ідеологія еколого-соціально-збалансованого розвитку ще однозначно не визначена.

Реалізація Концепції має забезпечуватися за допомогою цілеспрямованої політики, яка включає державний, регіональний та місцеві рівні вирішення відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби. На державному рівні, з метою послідовної реалізації основних принципів сталого розвитку, має бути створено Національну комісію сталого розвитку України, яка забезпечує формування основ Національної політики сталого розвитку та здійснює координацію діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, міжнародних та громадських організацій. Склад комісії та її чисельність затверджується Президентом України.

Державне регулювання сталого розвитку передбачає:

максимальне використання власних можливостей економіки держави, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;

врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;

поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.

запровадження спеціального моніторингу сталого розвитку, головним завданням якого є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу показників, які визначають якість життя, природних ресурсів, виробництво і використання всіх небезпечних речовин, що застосовуються в практиці, а також стан господарства, довкілля, в тому числі – екосистем і територій, що охороняються.

Держава забезпечує сталий розвиток через:

розробку та впровадження нормативно-законодавчих актів щодо переходу на засади сталого розвитку;

реалізацію пріоритетних загальнонаціональних програм соціально-економічного і екологічного розвитку країни;

активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню;

визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог;

здійснення цілеспрямованої інвестиційної діяльності, направленої на подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва з виходом на міжнародні стандарти;

створення системи моніторингу сталого розвитку через запровадження єдиних індикаторів сталого розвитку, інформація щодо яких щорічно подається в Національних доповідях про стан навколишнього природного середовища (додаються).

Національні пріоритети сталого розвитку реалізуються через:

розробку та реалізацію сукупності стратегій (економічної, екологічної та соціальної) розвитку суспільства у зв’язку та взаємоузгодженості;

формування механізмів інтеграції екологічної компоненти у стратегію соціально-економічного розвитку;

створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, що стимулюватиме охорону довкілля та відновлення його природних властивостей, забезпечить належне регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил держави;

врахування в процесі реалізації основних цілей сталого розвитку можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення, національних меншин і етнічних груп, залучення громадськості для вироблення планів дій щодо охорони навколишнього природного середовища;

введення інтегральних індикаторів сталого розвитку.

Для закріплення позитивних результатів економічної динаміки України у посткризовому періоді та забезпечення сталого зростання на довгострокову перспективу стратегічними пріоритетами реструктуризації промислового сектору України мають стати:

1. Перебудова галузевої структури промислового сектору в напрямі розвитку високотехнологічних виробництв. З одного боку, високотехнологічний сектор здатний задовольнити внутрішній попит на наукоємні товари, що використовуються як безпосередньо споживачем, так і на виробництвах у традиційних галузях промисловості та підвищують їх ефективність. З іншого боку, вихід на зовнішні ринки з високотехнологічною продукцією дозволить подолати структурні диспропорції у зовнішній торгівлі України товарами за рахунок підвищення рівня інтелектуалізації українського експорту, забезпечить максимальну реалізацію конкурентних переваг України.

2. Реформування розвинених в Україні індустріальних виробництв, зокрема тих, що на сьогодні забезпечують вагому частину економічного зростання. Головною метою тут є підвищення конкурентоспроможності таких виробництв на основі технологічного переоснащення підприємств та оптимізації структури продукції, що ними виробляється, зниження енергоємності виробництва тощо.

3. Використання потенціалу внутрішнього ринку, стимулювання імпортозаміщення для зниження залежності національної економіки від кон’юнктури світових ринків. За рахунок використання потенціалу внутрішнього ринку можливо упередити негативні прояви зовнішнього середовища.

4. Розвиток і реалізація науково-технологічного потенціалу промисловості дозволить здійснити позитивні зміни у технологічній структурі промисловості завдяки подоланню науково-технологічного відставання, що має здійснюватися у рамках переходу України до стратегії інноваційного прориву. Слід підтримувати інноваційну діяльність підприємств, у т. ч. у межах розвитку міжнародної кооперації, стимулювати попит на інновації та активне їх упровадження в промисловості, ліквідувати розрив між наукою і виробництвом, стимулювати комерціалізацію вітчизняних науково-технологічних розробок на вітчизняних підприємствах, забезпечити патентно-ліцензійну безпеку вітчизняних компаній.

5. Проведення ефективної політики енергоощадження у промисловості на основі модернізації технологічної та виробничої бази підприємств із максимальним використанням передових досягнень науки і техніки, здійснення цілеспрямованого комплексу організаційних заходів з раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів та енергоощадження, істотного скорочення матеріаломісткості виробництва.

6. Створення і функціонування конкурентоспроможних промислових структур, що мають представляти інтереси країни на зовнішніх ринках та інтереси промисловості у системі корпоративної соціальної відповідальності. Механізмом підвищення конкурентоспроможності промислових структур є раціоналізація організаційно-правових форм господарювання, що дозволить зменшити операційні і транзакційні витрати, реалізувати конкурентні переваги, підвищити прибутковість підприємств, збільшити надходження до бюджету.

Важливою складовою формування сталого розвитку української економіки є реалізація комплексу заходів, пов’язаних з енергоощадженням, лібералізацією та інтеграцією вітчизняних енергетичних ринків, оптимізацією структури енергетичного балансу держави, зокрема заміщенням традиційних видів палива іншими його видами, насамперед отриманими з альтернативних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів. Це дасть змогу підвищити цінову конкурентоспроможність вітчизняної продукції завдяки зниженню українськими товаровиробниками витрат на газ та енергію. Принципово важливу роль у досягненні інтегральності економічного та соціального середовища України, суттєвому підвищенні рівня капіталізації національної економіки та забезпеченні динамічності післякризового економічного зростання має відігравати прискорення економічних перетворень у сільськогосподарському секторі. Значущість сільгоспвиробництва як структурного пріоритету визначається не лише значним природно-ресурсним і трудовим потенціалом та соціальною вагою цього сектору в Україні, але й можливостями скористатися позитивними довгостроковими трендами збільшення попиту на сільгосппродукцію на світовому ринку. Реформування аграрного сектору

Щодо соціальної складової сталого розвитку, то у центрі сталого розвитку перебуває людина, яка має право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Забезпечення цього вимагає зміни стереотипів цінностей, гуманізації суспільства, активізації соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню. З цією метою необхідно у галузі соціальної політики і соціального захисту:

запровадити єдині соціальні стандарти послуг на основі науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості кожного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

посилити соціально-екологічну спрямованість економічних реформ, здійснити децентралізацію соціальної політики та перерозподіл повноважень у її реалізації між центром і регіонами;

підвищити реальні доходи населення на базі державного регулювання заробітної плати та пенсійного забезпечення, здійснювати моніторинг рівня життя різних соціальних верств і груп з метою недопущення зниження реальних доходів і скорочення платоспроможного попиту населення;

розробити місцеві програми ліквідації бідності, скорочення прошарку малозабезпечених та маргінальних категорій громадян;

наблизити рівень заробітної плати до реальної вартості робочої сили на ринку праці, створити систему соціальних гарантій працівникам у сфері оплати праці, виходячи з мінімального споживчого бюджету й економічних можливостей;

реформувати пенсійне забезпечення з метою переходу до системи, яка базується на принципах страхування, підготувати нормативно-правову базу для формування системи соціального страхування;

коректувати спрямованість програм на адресну допомогу окремим категоріям населення;

домогтися зниження смертності у всіх вікових групах населення, особливо населення працездатного віку, підвищення тривалості життя;

забезпечити виховання у населення бережливого ставлення до свого здоров’я та здоров’я оточуючих, пропаганда здорового способу життя, посилення боротьби з палінням, пияцтвом та іншими шкідливими звичками, сприяння розвитку фізкультури та спорту, служб гігієни;

в галузі освіти забезпечити:

зміну стереотипів людини, формування нової системи цінностей, починаючи з дошкільного віку, з урахуванням самоцінності природи і людини як частини природи;

процес відродження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання громадян, формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти;

формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров’я, створення державної та громадської систем забезпечення необхідною для екологічної освіти і виховання населення інформацією;

екологізація освітнього процесу в дошкільних закладах, виховання з перших років життя гуманної, соціально-активної особистості, здатної розуміти і любити природу, дбайливо до неї ставитися;

збільшення видання літератури і наочних посібників про природні багатства держави, їх збереження, примноження і раціональне використання;

можливість для населення одержувати знання з питань сталого розвитку і збереження навколишнього природного середовища, розвиток неформальної екологічної освіти з використанням засобів масової інформації і популярних видань;

підвищення соціального статусу вчителя, вдосконалення структури, змісту, форм і методів освіти;

в галузі науки і техніки забезпечити:

створення наукових основ сучасних технологій і технічних засобів, спрямованих на розв’язання проблем екологічної та техногенної безпеки, перехід до екологічно безпечних технологій, здатних мінімізувати ризик та негативний вплив на довкілля;

технологічне оновлення виробничого потенціалу і випуск екологічно безпечної продукції, максимальне залучення науково-технічного потенціалу країни до розв’язання всього циклу проблем ресурсозбереження від наукових досліджень до впроваджень науково-технічних проектів;

зниження природо- та матеріаломісткості продукції, підвищення її надійності, довговічності та конкурентоспроможності на світовому ринку.

Невідкладним завднням є їнтеграція екологічної політики в стратегію економічних реформ. Сталий розвиток повинен реалізовуватись у рамках ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, координації дій у всіх сферах життя суспільства. Це пов’язано з активною структурною перебудовою в сфері матеріального виробництва, основою якої є:

побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, яка дозволить забезпечити належний рівень життя населення;

узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими, залучення органів регіонального та місцевого самоврядування як партнерів центральної влади в процесі забезпечення сталого економічного зростання;

екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на довкілля, матеріаломісткості, перехід на нові методи антропогенної діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;

підвищення рівня збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення, проведення екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє природне середовище всіх проектів господарської діяльності.

Макроекономічні екологоорієнтовані перетворення передбачають зміну структур виробництва і споживання, передусім:

усунення бар’єрів, які обмежують доступ суб’єктів господарювання на регіональні і міжрегіональні ринки, створення економічних передумов для випуску екологічно-безпечної продукції, здатної ефективно конкурувати на високоорганізованих ринках;

забезпечення сприятливого режиму для прискореного розвитку екологічно орієнтованого бізнесу, особливо в регіонах з напруженою екологічною ситуацією та високим рівнем безробіття;

у сфері промислової політики:

забезпечити формування ефективної міжгалузевої структури виробництва, яка б відповідала світовим стандартам і потребам економіки держави, підвищити соціально-екологічну орієнтацію галузей, збільшити в структурі промислового виробництва частку легкої і харчової промисловості;

обмежити розвиток сировинних і напівфабрикатних виробництв, поетапно зменшити експорт продукції видобувних та інших ресурсо- та енергомістких галузей, наростити обсяг виробництва продукції, що має закінчений технологічний цикл і сприяє ефективному використанню власного природно-ресурсного потенціалу;

здійснити перебудову техногенного середовища, технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно орієнтованих технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

в аграрній сфері економіки:

постійне збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, якісну зміну структури харчування населення, підвищення калорійності продукції.

здійснення соціально-економічних перетворень на селі, перебудову земельних та майнових відносин власності, створення багатоукладної економіки;

формування економічної збалансованості аграрного виробництва у регіонах з урахуванням їх природно-ресурсного потенціалу, раціонального використання природно-економічних умов, дотримання норм екологічної безпеки під час реформування структурних продуктових комплексів та розміщення нових виробництв;

впровадження екологічно прогресивних адаптованих до місцевих умов технологій, реалізацію заходів щодо підвищення родючості ґрунтів;

прискорений розвиток та модернізацію переробної сфери, зменшення втрат продукції;

в енергетиці:

формування раціональної структури виробництва електроенергії, підвищення технічного рівня та екологічної безпеки електростанцій шляхом їх переоснащення із застосуванням новітніх ефективних технологій спалювання палива;

організацію виробництва сучасного енергетичного обладнання;

розвиток нетрадиційної енергетики – будівництво вітряних електростанцій, використання сонячної енергії, геологічна розвідка та технологічне освоєння родовищ геотермальних ресурсів, розробка та впровадження біоенергетичних установок, використання шахтного метану;

створення потужностей для перероблення та довготривалого захоронення радіоактивних відходів і будівництво інженерних споруд для зберігання відпрацьованого ядерного палива;

модернізацію, реконструкцію й оновлення технологій, що сприятиме зменшенню енерговитрат, розроблення та впровадження механізмів економії енергії, в тому числі вдосконалення цінової політики;

ефективне використання власної бази енергоресурсів, проведення реконструкції підприємств вугільної промисловості, вжиття заходів щодо створення власного паливно-енергетичного циклу.

Реалізація завдань відновлення динаміки економічного зростання на підґрунті підвищення продуктивності праці на інвестиційно-інноваційних засадах надасть можливість суттєво прискорити темпи зростання ВВП, забезпечити стійке підвищення доходів населення, підприємств і бюджету. Внаслідок реалізації внутрішньої політики з акцентом на створення умов для підвищення продуктивності капіталу буде закладено основи для забезпечення стійкого економічного зростання у довгостроковій перспективі.

Дата добавления: 2015-05-06