Закони царя Хаммурапі 2 страница

(§ 140) Якщо він мушкенум, – він повинен дати їй 1/3 міни срібла.

(§ 141) Якщо дружина, живучи в домі свого чоловіка, вирішить поки­ну пі його, стане марнотратною, почне розоряти свій дім, ганьбити свого чо­ловіка, – її слід викрити; якщо чоловік її захоче відринути її, – він може відринути її [і] не повинен давати їй на дорогу нічого як її розвідну плату. Якщо її чоловік не захоче відринути її, – чоловік її може взяти іншу [дру­жину]; ця жінка повинна жити в домі свого чоловіка як рабиня.

(§ 142) Якщо жінка зненавидить свого чоловіка і скаже йому: «Не до­торкайся до мене», то треба розслідувати її справу, чи не має вона пороку. Якщо вона доброчесна і непорочна, а її чоловік ходить з дому і дуже ганьбить її, – ця жінка невинна; вона може взяти свій посаг і повернутися в дім свого батька.

(§ 143) Якщо вона не доброчесна, ходить з дому, розоряє свій дім, га­ньбить свого чоловіка, – цю жінку слід кинути у воду.

(§ 144) Якщо чоловік візьме [заміж] божу жону, ця жона дасть своєму чоловікові рабиню і створить [таким чином] дітей, а цей чоловік захоче взя­ти собі наложницю, – цього не слід дозволяти йому, він не може взяти на­ложницю.

(§ 145) Якщо чоловік візьме божу жону, вона не дасть йому дітей, [і] він захоче взяти собі наложницю, – цей чоловік може взяти собі наложни­цю [і] ввести її в свій дім; цю наложницю не слід прирівнювати до дружини. (§ 146) Якщо чоловік візьме собі божу жону, вона дасть своєму чоло­вікові рабиню, і ця рабиня родить дітей, а потім вона стане рівняти себе до своєї господині, – бо вона родила дітей, її хазяйка не може віддати її за срібло; вона може накласти на неї знак рабства і залічити її до рабинь.

(§ 147) Якщо вона не родила дітей, її хазяйка може віддати її за срібло. (§ 148) Якщо чоловік візьме дружину, вона захворіє на проказу(?), [і] він захоче взяти собі іншу, – він може взяти, [але] не повинен покидати дружину, яка захворіла на проказу; вона може жити в домі, який він збудує, і він повинен утримувати її, поки вона жива.

(§ 149) Якщо ця жінка не погодиться жити в домі свого чоловіка, – він повинен повернути їй посаг, принесений нею з дому її батька; вона може піти.

(§ 150) Якщо чоловік подарує своїй дружині поле, сад, дім або [рухо­ме] майно і видасть їй документ з печаткою, то після смерті її чоловіка її діти не можуть вимагати від неї нічого по суду; мати може віддати свою спад­щину своєму улюбленому синові; брату вона не повинна віддавати⁶⁸.

(§ 151) Якщо жінка, живучи в домі чоловіка, договором зобов'яже сво­го чоловіка, щоб позикодавці її чоловіка не затримували її, і примусить його видати їй документ [відносно цього], то, якщо цей чоловік мав на собі борг до взяття [заміж] цієї жінки, його позикодавці не можуть затримувати його дружину. Так само, якщо ця жінка мала на собі борг до того, як вона вступи­ла в дім чоловіка, її позикодавці не можуть затримати її чоловіка.

(§ 152) Якщо у них утвориться борг після того, як ця жінка вступить в дім чоловіка, – вони разом відповідають перед тамкаром.

(§ 153) Якщо дружина дасть умертвити свого чоловіка заради іншого мужчини, – цю жінку слід посадити на кіл.

(§ 154) Якщо чоловік пізнає свою дочку, – цього чоловіка слід вигна­ти з общини.

(§ 155) Якщо чоловік висватає молоду своєму синові, його син пізнає її, а потім його самого застануть в її лоні, – слід його зв'язати і кинути в воду.

(§ 156) Якщо чоловік висватає наречену своєму синові і його син не пізнає її, а він сам ляже в її лоно, – він повинен відважити їй 1/2 міни срібла

і повернути їй все принесене нею з дому її батька; її може взяти [заміж] лю­бимий нею чоловік.

(§ 157) Якщо чоловік після [смерті] свого батька ляже в обійми своєї матері, – слід спалити їх обох.

(§ 158) Якщо чоловіка після [смерті] його батька застануть в лоні його мачухи, яка родила дітей, то цього чоловіка слід відринути від майна дому його батька.

(§ 159) Якщо чоловік принесе шлюбний дар в дім свого тестя, віддасть викупну плату, [але] зверне очі на іншу жінку [і] скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», – батько дівчини може забрати все принесене йому.

(§ 160) Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар і від­дасть викупну плату, а потім батько дівчини скаже: «Я не віддам тобі моєї дочки», – він повинен повернути в подвійному розмірі все принесене йому.

(§ 161) Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар, віддасть викупну плату, [а потім] його друг зведе на нього наклеп і тесть скаже хазяї­нові жінки: «Ти не візьмеш моєї дочки», – він повинен повернути все прине­сене йому в подвійному розмірі; а його жінку його друг не може взяти заміж.

(§ 162) Якщо чоловік візьме дружину, вона родить йому дітей (а потім ця) жінка умре (буквально: піде до своєї долі), – її батько не може позиватися за її посаг – він належить (тільки) її дітям.

(§ 163) Якщо чоловік візьме дружину, ця жінка не дасть йому дітей і помре, то коли його тесть поверне йому викупну плату, принесену цим чо­ловіком в дім свого тестя, – її чоловік не може позиватися за посаг цієї жін­ки – її посаг належить тільки домові її батька.

(§ 164) Якщо тесть не поверне йому викупної плати, – він повинен, від­рахувавши з її посагу всю викупну плату, повернути її посаг в дім її батька.

(§ 165) Якщо чоловік подарує своєму синові, приємному в його очах, поле, сад або дім і видасть йому документ з печаткою, а потім батько умре, – коли брати почнуть ділитися, він [улюблений син] повинен взяти подару­нок, даний йому батьком, і, крім того, вони повинні поділити між собою майно в домі їх батька нарівно.

(§ 166) Якщо чоловік візьме жінок для синів, яких він має, [а] для сво­го молодшого сина жінки не візьме, а потім батько умре, – коли брати поч­нуть ділитися, з майна дому їх батька вони повинні встановити молодшому братові, який не взяв жінки, крім його частини, срібло на викупну плату і да­ти йому взяти жінку.

(§167) Якщо чоловік візьме дружину і вона родить йому дітей, [а потім] Ця жінка умре, після [смерті] її він візьме собі іншу жінку і вона теж родить Дітей, а потім батько умре, – діти не повинні ділитися по матерях, вони по­винні взяти посаг своїх матерів і поділити майно в домі їх батька нарівно.

(§ 168) Якщо чоловік вирішить вигнати свого сина [і] скаже суддям: «Я вижену мого сина», судді повинні розслідувати його справу; якщо син не вчинив тяжкого гріха, [достатнього] для того, щоб відринути його від спад­щини, – батько не може позбавити свого сина спадщини.

(§ 169) Якщо він вчинив проти батька тяжкий гріх, [достатній] для то­го, щоб відринути його від спадщини, вони повинні на перший раз простити його; а якщо він учинив тяжкий гріх вдруге, – батько може позбавити свого

сина спадщини.

(§ 170) Якщо чоловікові його дружина родить дітей і його рабиня (теж) родить дітей, [і] батько за життя скаже дітям, народженим йому раби­нею: «Мої діти», прирівняє їх до дітей дружини, а потім батько умре, – діти дружини і діти рабині повинні ділити між собою майно в домі їх батька на­рівно; син дружини, під час поділу повинен вибрати і взяти [свою частину першим].

(§ 171) А якщо батько за життя не скаже дітям, народженим йому ра­бинею: «Мої діти», а потім батько умре, – діти рабині не можуть ділити з дітьми дружини майно в домі їх батька. Рабиню та її дітей слід відпустити на волю, діти дружини не можуть вчиняти позов на дітей рабині про те, щоб [повернути їх в] рабство. Дружина повинна одержати свій посаг і подарунок [вдовину частину], який їй дав і відписав по документу її чоловік, жити в до­мі свого чоловіка і користуватися [всім цим], поки жива; вона не може від­давати [це] за срібло; що лишиться після неї, належить тільки її дітям.

(§ 172) Якщо її чоловік не дав їй подарунка [вдовиної частини], то тре­ба повернути їй весь її посаг, і вона повинна одержати з майна дому свого чоловіка частину, що дорівнює частині одного спадкоємця. Якщо її діти поч­нуть утискувати її, щоб вигнати її з дому її чоловіка, то судді повинні роз­слідувати її справу і покарати дітей, [а] ця жінка не повинна покидати дім свого чоловіка. Якщо ця жінка вирішить покинути його, то вона повинна за­лишити своїм дітям подарунок [вдовину частину], даний їй її чоловіком, [а собі] взяти посаг свого батьківського дому, і її може взяти любимий нею чоловік.

(§ 173) Якщо [там], куди ця жінка вийде заміж, вона родить дітей своєму другому чоловікові, а потім ця жінка умре, то її посаг діти від першо­го і другого чоловіка повинні поділити між собою.

(§ 174) Якщо вона не родить дітей своєму другому чоловікові, то її по­саг повинні одержати тільки діти її [першого] чоловіка.

(§§ 175–176) Якщо раб палацу або раб мушкенума візьме заміж доч­ку чоловіка [і] вона родить дітей, [то] хазяїн раба не може вчиняти позов на дітей дочки чоловіка про те, щоб [повернути] їх в рабство. І якщо раб палацу або раб мушкенума візьме заміж дочку чоловіка і вона, коли він брав її заміж увійшла в дім раба палацу або раба мушкенума з посагом з дому свого батька, [і] після того як вони оселились разом, вони створили дім і придбали майно, а потім раб палацу або раб мушкенума умре, (то) дочка чоловіка по­винна одержати свій посаг, а все, що чоловік її і вона сама придбали відтоді, як оселились разом, слід поділити на дві частини: половину повинен взяти хазяїн раба, другу – дочка чоловіка для своїх дітей. Якщо у дочки чоловіка не було посагу, – все, що її чоловік і вона сама придбали відтоді, як осели­лись разом, слід поділити на дві частини: половину одержує хазяїн раба, другу – дочка чоловіка для своїх дітей.

(§ 177) Якщо вдова, яка має малолітніх дітей, вирішить увійти в дім ін-шого, вона не може ввійти без [дозволу] суддів. Коли вона входить в дім ін­шого, судді повинні розслідувати справи дому її першого чоловіка, передати дім її першого чоловіка в завідування її другому чоловікові і цій жінці і взяти з них документ. Вони повинні берегти дім, виховувати малолітніх дітей, не можуть віддавати речей з дому за срібло. Покупець, який купив речі дітей вдови, втрачає своє срібло; майно слід повернути його хазяям.

(§ 178) Якщо божій сестрі, божій жоні або блудниці⁶⁹, якій батько дав посаг (і) написав документ, він не напише в написаному ним документі, що вона може віддати свою спадщину, куди захоче, не надасть їй права вільно розпоряджатися, а потім батько її умре, – її брати дістають її поле і сад і по­мийні давати їй відповідно до розміру її частини хліб, олію і вовну і (цим) за­безпечувати її. Якщо її брати не даватимуть їй відповідно до розміру її час- тини хліб, олію і вовну і [цим] забезпечувати її, – вона може передати своє поле і сад підходящому для неї землеробові, і її землероб повинен утримувати її. Вона може користуватися полем, садом і всім, даним їй її батьком, поки жива, [але] не може ні віддавати за срібло, ні оплачувати борги іншому; її спад­щина належить тільки її братам.

(§ 179) Якщо божій сестрі, божій жоні або блудниці, якій її батько дав посаг і написав документ з печаткою, він напише в написаному ним доку­менті, що вона може віддати свою спадщину(?), куди захоче, надасть їй пра­во вільно розпоряджатися, а потім батько її умре, – вона може віддати свою спадщину, куди захоче; її брати не можуть [нічого] вимагати від неї.

(§ 180) Якщо батько не дав своїй дочці, божій жоні, яка живе в обителі, або блудниці посагу, а потім батько її умре, – вона дістає з майна в домі її батька частину, яка дорівнює частині одного спадкоємця, і користується нею, поки жива. Її спадщина (?) належить тільки її братам.

(§ 181) Якщо батько присвятить [дочку] богові як божу жону, храмову блудницю або храмову діву і не дасть їй посагу, а потім батько її умре, – вона повинна відділити з майна в домі батька 1/3 своєї спадкової частини і користується нею, поки жива; її спадщина належить тільки її братам.

(§ 182) Якщо батько не дасть посагу своїй дочці – божій жоні Мардука Вавілонського, не напише їй документа з печаткою, а потім батько її умре, – вона повинна відділити у своїх братів і одержати з майна в домі ба­тька 1/3 своєї спадкової частини; повинності їй не треба нести; свою спад­щину божа жона Мардука може віддати, куди захоче.

(§ 183) Якщо батько дасть своїй дочці від наложниці посаг, віддасть її заміж і напише їй документ з печаткою, а потім її батько умре, – вона не має своєї частини в майні в домі її батька.

(§ 184) Якщо батько не дасть своїй дочці від наложниці посагу і не від­дасть її заміж, а потім батько її умре, – її брати повинні дати їй посаг, від­повідно до можливостей батьківського дому, і віддати її заміж.

(§ 185) Якщо чоловік усиновить малолітнього на своє ім'я і виростить його, – цього приймака не можна вимагати назад.

(§ 186) Якщо чоловік усиновить малолітнього і коли його приймуть, він образить (?) свого [названого] батька або матір [або: він знайде свого ба­тька або матір], – цього приймака треба повернути в дім його батька.

(§ 187) Приймака євнуха (?), що служить в палаці, і сина блудниці не

можна вимагати назад.

(§ 188) Якщо ремісник візьме малолітнього (?) приймака і навчить йо­го свого ремесла, – його не можна вимагати назад.

(§ 189) Якщо він не навчить його свого ремесла, – цей приймак може повернутися в дім свого (рідного) батька.

(§ 190) Якщо чоловік усиновить малолітнього, виростить його, але не залічить його до своїх дітей, – цей приймак може повернутися в дім свого

рідного батька.

(§ 191) Якщо чоловік виростить усиновленого ним малолітнього, [але] створить свій дім і потім матиме дітей і вирішить вигнати приймака, – цей син не повинен піти з порожніми руками; названий батько повинен видати йому з свого рухомого майна 1/3 його спадкової частини, (і лише тоді) він піде; з поля, саду і дому він може не давати йому нічого.

(§ 192) Якщо син євнуха (?) або блудниці скаже своєму названому ба­тькові або названій матері: «Ти не батько мені» [або] «Ти не мати мені», –

йому слід відрізати язик.

(§ 193) Якщо син євнуха (?) або син блудниці дізнається про дім свого [рідного] батька і зненавидить свого названого батька або названу матір і піде в дім свого батька, – йому слід вирвати око.

(§ 194) Якщо чоловік віддасть свою дитину до мамки і ця дитина умре в руках мамки, [а] мамка без відома її батька та її матері підмінить її іншою дитиною, – її слід викрити, і за те, що вона без відома її батька та її матері підмінила її іншою дитиною, слід відрізати їй груді.

(§ 195) Якщо син ударить свого батька, – йому слід відрізати пальці.

(§ 196) Якщо чоловік ушкодить око сина чоловіка, – слід ушкодити

його око.

(§ 197) Якщо він зламає кістку [сина?] чоловіка, – слід зламати його кістку.

(§ 198) Якщо він ушкодить око мушкенума або зламає кістку мушкену-ма, – він повинен відважити 1 міну срібла.

(§ 199) Якщо він ушкодить око раба чоловіка або зламає кістку раба чоловіка, – він повинен заплатити половину його купівельної ціни.

(§ 200) Якщо чоловік виб'є зуб рівного собі, – слід вибити його зуб.

(§ 201) Якщо він виб'є зуб у мушкенума, – він повинен відважити 1/3 міни срібла.

(§ 202) Якщо чоловік ударить по щоці вищого [за становищем], ніж він сам, – слід на зборах (публічно)⁷⁰ ударити його 60 раз батогом з волової шкури.

(§ 203) Якщо син чоловіка ударить по щоці рівного собі сина чоловіка, – пін повинен відважити 1 міну срібла.

(§ 204) Якщо мушкенум ударить по щоці мушкенума, – він повинен відважити 10 сиклів срібла.

(§ 205) Якщо раб чоловіка ударить по щоці сина чоловіка, – слід від­різати йому вухо.

(§ 206) Якщо чоловік ударить чоловіка в бійці, заподіє йому ушкоджен­ня. – цей чоловік повинен поклястися: «Я ударив його ненавмисно», і опла­тити лікаря.

(§ 207) Якщо потерпілий умре від побоїв, то він повинен поклястися, і якщо [потерпілий] – син чоловіка, він повинен відважити 1/2 міни срібла.

(§ 208) Якщо [потерпілий] – син мушкенума, – він повинен відважи­ти 1/3 міни срібла.

(§ 209) Якщо чоловік ударить дочку чоловіка і вона від того викине плід, – він повинен заплатити за її плід 10 сиклів срібла.

(§ 210) Якщо ця жінка умре, – слід убити його дочку.

(§ 211) Якщо він ударить дочку мушкенума і вона від того викине плід, – він повинен відважити 5 сиклів срібла.

(§ 212) Якщо ця жінка умре, – він повинен відважити 1/3 міни срібла.

(§ 213) Якщо він ударить рабиню чоловіка і вона від того викине плід, – він повинен відважити 2 сиклі срібла.

(§214) Якщо ця рабиня умре, – він повинен відважити 1/3 міни срібла.

(§ 215) Якщо лікар зробить чоловікові тяжкий надріз бронзовим но­жем і вилікує [цього] чоловіка або зніме більмо (?) у чоловіка бронзовим но­жем і вилікує око чоловіка, – він повинен одержати 10 сиклів срібла.

(§216) Якщо [хворий] – мушкенум, – він повинен одержати 5 сиклів срібла.

(§ 217) Якщо [хворий] – раб чоловіка, – хазяїн раба повинен віддати лікареві 2 сиклі срібла.

(§ 218) Якщо лікар зробить чоловікові тяжкий надріз бронзовим но­жем, заподіє смерть [цьому] чоловікові або зніме більмо (?) у чоловіка брон­зовим ножем і ушкодить око чоловіка, – йому слід відрізати пальці.

(§219) Якщо лікар зробить тяжкий надріз бронзовим ножем рабу муш-кенума, заподіє йому смерть, – він повинен віддати раба за раба⁷¹.

(§ 220) Якщо він зніме бронзовим ножем більмо (?) і ушкодить його око, – він повинен відважити сріблом половину його купівельної ціни.

(§ 221) Якщо лікар виправить чоловікові зламану кістку або вилікує болючий опух (?), – [хворий] повинен відважити лікареві 5 сиклів срібла.

(§ 222) Якщо [хворий] – син мушкенума, то слід відважити 3 сиклі

срібла.

(§ 223) Якщо [хворий] – раб чоловіка, – хазяїн раба повинен відва­жити лікареві 2 сиклі срібла.

(§ 224) Якщо лікар волів або овець зробить тяжкий надріз волу чи вів­ці, вилікує [тварину], – хазяїн вола або вівці повинен дати як його плату 1/6 сикля срібла.

(§ 225) Якщо він зробить тяжкий надріз волу чи вівці, заподіє смерть [тварині], – він повинен віддати хазяїнові вола або вівці 1/4 [або: 1/5] ку­півельної ціни.

(§ 226) Якщо цирульник без [дозволу] хазяїна раба збриє (?) [або: на-кладе] знак непродажного (?) раба, – цьому цирульникові слід відрізати па-льці.

(§ 227) Якщо чоловік одурить цирульника [і] він збриє (?) [або: накладе] знак непродажного раба, – цього чоловіка слід убити і закопати під його воротами; цирульник повинен поклястися: «Я збрив [або: наклав] знак ненавмисно», і бути вільним [від відповідальності].

(§ 228) Якщо будівник збудує чоловікові дім і завершить його, – він (домохазяїн) повинен дати йому подарунок – 2 сиклі срібла за кожний сар [площі] дому.

(§ 229) Якщо будівник збудує чоловікові дім і зробить свою роботу неміцно, так що збудований ним дім завалиться і заподіє смерть домохазя­їну, – цього будівника слід убити.

(§ 230) Якщо він заподіє смерть синові домохазяїна, – слід убити си­на будівника.

(§ 231) Якщо він заподіє смерть рабу домохазяїна, – він повинен від­дати домохазяїну раба за раба.

(§ 232) Якщо він погубить майно, – він повинен повернути все погуб­лене ним; а за те, що збудував дім неміцно, так що він завалився, повинен відбудувати цей дім своїм коштом.

(§ 233) Якщо будівник, будуючи чоловікові дім, не укріпить свою ро­боту, так що стіна завалиться, – він повинен укріпити стіну за своє срібло.

(§ 234) Якщо корабельник збудує чоловікові судно [місткістю] в 60 курру, – він [хазяїн судна] повинен дати йому подарунок – 2 сиклі срібла.

(§ 235) Якщо корабельник, будуючи чоловікові судно, зробить свою ро­боту ненадійно, так що судно почне текти (?), матиме бреш у тому ж році, – корабельник повинен зламати це судно, зробити міцне своїм коштом і відда­ти міцне судно хазяїнові судна.

(§ 236) Якщо чоловік віддасть своє судно внайми корабельникові а корабельник буде недбайливий і потопить або погубить судно, – корабе-льник повинен повернути судно хазяїнові судна.

(§ 237) Якщо чоловік найме корабельника і судно, навантажить його хлібом, вовною, олією, фініками чи іншим вантажем, а цей корабельник бу­де недбайливий і потопить судно або погубить те, що в ньому, – корабель­ник повинен відшкодувати потоплене ним судно і все, що загинуло.

(§ 238) Якщо корабельник потопить судно, але підніме його [з води], то він повинен віддати сріблом половину його купівельної ціни.

(§ 239) Якщо чолов[ік найме] корабельника, – він повинен давати йо­му 6 [курру хліба] на рік.

(§ 240) Якщо судно, яке йде проти течії (тобто під парусами), набіжить на судно, яке йде вниз рікою (тобто гребне судно), і потопить його, хазяїн судна, чиє судно було потоплене, повинен клятвено показати перед богом все, що загинуло на його судні, і [хазяїн] судна, яке йшло проти течії і пото-пило судно, яке йшло вниз рікою, повинен відшкодувати йому судно і все, що загинуло.

(§ 241) Якщо чоловік візьме в заставу вола, – він повинен віддати і 3 міни срібла.

(§ 242–243) Якщо чоловік найме на рік (скотину) – найомну плату;а робочого (?) вола, 4 курру хліба, найомну плату за скотину (буквально: бика – корову) вгодовану (буквально: лискучу) першої якості, 3 курру хліба він повинен віддати його [або її] хазяїнові.

(§ 244) Якщо чоловік найме вола [або] осла і його умертвить в степу лев, – збиток падає тільки на його хазяїна.

(§ 245) Якщо чоловік найме вола і заподіє йому смерть внаслідок недбайливості або побоїв, – він повинен хазяїнові вола віддати вола за вола.

(§ 246) Якщо чоловік найме вола і зламає йому ногу або розсіче йому жилу на потилиці, – він повинен хазяїнові вола віддати вола за вола.

(§ 247) Якщо чоловік найме вола і ушкодить йому око, – він повинен «відважити хазяїнові вола сріблом половину його купівельної ціни.

(§ 248) Якщо чоловік найме вола і зламає йому ріг, відріже йому хвіст або ушкодить йому ніздрі (?), – він повинен віддати сріблом 1/5 його ку­півельної ціни.

(§ 249) Якщо чоловік найме вола і його поразить бог, так що він здох­не, – той, хто найняв його, повинен поклястися богом і бути вільним [від відповідальності].

(§ 250) Якщо віл, ідучи по вулиці, заколе рогами чоловіка і заподіє йо­му смерть, – ця судова справа не веде до позову.

(§ 251) Якщо віл чоловіка битливий, йому (хазяїнові) буде заявлено про його ваду, [а саме], що він битливий, а хазяїн не притупить йому рогів і не спутає свого вола і цей віл заколе рогами сина чоловіка і заподіє йому смерть, – він повинен віддати 1/3 міни срібла.

(§ 252) [Якщо] [загиблий] – раб чоловіка, – він повинен віддати 1/3

міни срібла.

(§ 253) Якщо чоловік найме чоловіка для завідування своїм полем, до­ручить зерно, необхідне для господарства, довірить худобу [і] договором зо­бов'яже його обробляти поле, то коли цей чоловік украде насіння або корм і це буде знайдено в його руках, – слід відрізати йому пальці.

(§ 254) Якщо він, привласнивши собі зерно, необхідне для господарст­ва, виснажить худобу, – він повинен повернути відповідну кількість (?) зер­на, яку він одержав.

(§ 255) Якщо він віддасть худобу чоловіка внайми або украде насіння і не виростить хліба на полі, – цього чоловіка слід викрити, і він повинен відміряти під час жн[ив] 60 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 256) Якщо він неспроможний оплатити те, за що він відповідає, – слід розірвати (?) його на цьому полі з допомогою скота.

(§ 257) Якщо чоловік найме орача (?), – він повинен давати йому 8 кур­ру хліба на рік.

(§ 258) Якщо чоловік найме погонича волів, – він повинен давати йо­му 6 курру хліба на рік.

(§ 259) Якщо чоловік украде плуг з оброблюваної землі, то повинен за­платити хазяїнові плуга 5 сиклів срібла.

(§ 260) Якщо він украде плуг-сівалку (?) чи борону, він повинен відда­ти 3 сиклі срібла.

(§ 261) Якщо чоловік найме пастуха пасти велику або дрібну худо­бу, – він повинен давати йому 8 курру хліба на рік.

(§ 262) Якщо чоловік вола або вівцю... (текст знищений).

(§ 263) Якщо він погубить даного йому [вола] або [вівцю], – він пови­нен віддати хазяїнові вола за [вола] і вівцю за [вівцю].

(§ 264) Якщо [пастух], якому дали [пасти] вели[ку] або дрібн[у худо­бу], одержить всю заробітну плату і (нею) буде задоволений, [але незважаю­чи на це] почне зменшувати число великої або дрібної худоби або зменшу­вати приріст, то він повинен віддати приріст і прибуток відповідно до свого договору.

(§ 265) Якщо пастух, якому дали пасти велику або дрібну худобу, буде нечесний, змінить тавро чи віддасть [худобу] за срібло, – його слід викри­ти, і він повинен повернути украдену ним велику або дрібну худобу хазяїно­ві в 10-кратному розмірі.

(§ 266) Якщо в загоні станеться дотик бога (тобто падіж) чи лев уб'є [тварину], – пастух повинен перед богом очистити себе, а хазяїн загону по­винен простити падіж у загоні.

(§ 267) Якщо пастух буде недбайливий і допустить, [що станеться] в загоні білокрів'я (?), – пастух повинен відшкодувати хазяїнові заподіяні ним в загоні втрати від білокрів'я (?) великою або дрібною худобою.

(§ 268) Якщо чоловік найме вола для молотьби, – його найомна плата – 20 сила хліба.

(§ 269) Якщо він найме осла для молотьби, – його найомна плата 10 сила хліба.

(§ 270) Якщо він найме козеня (?) для молотьби, – його найомна плата 1 сила хліба.

(§ 271) Якщо чоловік найме волів, віз і погонича, – він повинен давати 180 сила хліба на день.

(§ 272) Якщо чоловік найме тільки віз, – він повинен давати 40 сила хліба на день.

(§ 273) Якщо чоловік найме робітника, – він повинен давати, йому від початку року до п'ятого місяця 6 ше срібла на день. Від шостого місяця до чіпця року він повинен давати 5 ше срібла на день.

(§ 274) Якщо чоловік найме ремісника, – то плату... 5 ше срібла, [плату камене]-різа – [...ше] срібла, [плату...ше] срібла, плату коваля [..ше. ріб]ла, [плату] тесляра 4 ше срібла, плату чинбаря [...ше срібла], плату суд­нобудівника [...ше срібла], [плату] будівника [...ше срібла на д]ень він пови­нен давати.

(§ 275) Якщо чоловік найме судно [дов]ге (тобто судно, яке тягнуть бечовою), – він повинен давати за нього 3 ше срібла на день як плату.

(§ 276) Якщо чоловік найме судно, яке йде проти течії (парусне судно), – він повинен давати за нього 2 ½ ше срібла на день як плату.

(§ 277) Якщо чоловік найме судно [місткістю] в 60 курру, – він повинен давати за нього 1/6 [сикля] срібла на день як плату.

(§ 278) Якщо чоловік купить раба [або] рабиню [і] на протязі місяця він захворіє на падучу, – покупець може повернути [їх] своєму продавцеві і взяти назад відважене ним срібло.

(§ 279) Якщо чоловік купить раба [або] рабиню [і] на нього буде вчинений [віндикаційний] позов, – по позову відповідає тільки його продавець.

(§ 280) Якщо чоловік купить у ворожій країні раба [або] рабиню чоло­віка і, коли прийде в [свою] країну, хазяїн раба або рабині пізнає свого раба або рабиню, то коли ці раб і рабиня – діти країни (тобто Вавілонії), – їх слід відпустити на волю без [винагороди] сріблом.

(§ 281) Якщо вони – діти іншої країни, то покупець повинен назвати перед богом відважене ним срібло, [а] хазяїн раба або рабині може віддати тамкарові відважене ним срібло і звільнити [для себе] свого раба або рабиню.

(§ 282) Якщо раб скаже своєму хазяїнові: «Ти не хазяїн мені», – він повинен викрити його як свого раба, і потім його хазяїн може відрізати йому

вухо.

(От) справедливі закони, утверджені Хаммурапі, переможним царем,

що встановив справжнє благополуччя і добре управління в країні.

Я – Хаммурапі, незрівнянний цар. Я ніколи не нехтував чорноголо­вих, яких дарував мені Енліль і пасти яких доручив мені Мардук, ніколи не був недбайливим, відшукував для них безпечні місця [проживання], полег­шував великі лиха, давав сяяти на них світові. Могутньою зброєю, вруче­ною мені Забабою і Іштар, премудрістю, призначеною мені Еа, могутністю, даною мені Мардуком, я вигнав ворогів нагорі і внизу, вгамував чвари, да­рував країні благоденство, дав людям жити в захищених селищах, не допус­кав їх до тривог. Мене покликали великі боги, і от я, – благодійний пастир, жезл якого прямий; мій благодатний покров розпростертий над моїм міс­том, в моєму лоні я держу людей Шумеру і Аккаду, з допомогою моєї богині-покровительки [та] її братів (?) я правив ними в мирі, вкривав їх своєю мудрістю.

Для того, щоб сильний не кривдив слабого, щоб з сиротою і вдовою чинили справедливо, – у Вавілоні, місті, главу якого піднесли Ану і Енліль, в Е-Сагілі, храмі, основа якого міцна, як небо і земля, – щоб судив суд у країні, щоб ухвалювали вироки в країні, щоб з пригнобленим чинили спра­ведливо, я вирізьбив мої дорогоцінні слова на моїй стелі і поставив перед зо­браженням моїм, царя справедливого.

Я – цар над усіх царів, мої слова чудові, моя могутність не має рівних. За велінням Шамаша, великого судді неба і землі, хай сіяє моя справедливість в країні, по слову Мардука, мого володаря, хай не знайде мій пам'ятник ніко­го, хто знищив би її. В Е-Сагілі, яку я люблю, хай вічно згадується моє ім'я на благо.

Пригноблений, що має тяжбу, нехай прийде до зображення мого, царя справедливого, нехай йому прочитають мою написану стелу, нехай почує мої дорогоцінні слова, нехай моя стела пояснить йому справу, нехай знайде він своє право, нехай дасть своєму серцю зітхнути (вільно) і нехай скаже го­лосно: «Хаммурапі, мовляв, – володар, який для людей наче батько рідний; він схилявся перед словом Мардука, свого володаря, і здобув для Мардука перемогу нагорі і внизу, тішив серце Мардука, свого володаря, дарував на­завжди благоденство людям, а країною правив справедливо». Нехай від усього свого серця він помолиться за мене перед Мардуком, моїм волода­рем, [і] Сарпаніт⁷², моєю володаркою, [а бог]-хранитель, богиня-покровителька [і] боги, що входять в Е-Сагілу, і каміння Е-Сагіли хай щодня схва­люють його помисли перед Мардуком, моїм володарем, і Сарпаніт, моєю володаркою.

Дата добавления: 2015-05-06