І с т о р и ч н і д ж е р е л а

Теодор Мацьків про зміст українсько-шведської та українсько-польської угод Івана Мазепи

Статті, що їх подав Мазепа шведському королеві, щоб з’єднати собі його приязність та протекцію були такі:

По перше: він (Мазепа) прийме шведського короля в Сіверщині й передасть йому всі твердині, себто Стародуб, Новгородок або Новгород-Сіверський, Мглин, Брянськ та інші, що перед тим належали до Великого Литовського Князівства, а тепер стали прикордонними фортецями цієї провінції. Тепер ця провінція знаходиться під управлінням Великого генерала Мазепи та військовою адміністрацією полковника Скоропадського, якого полк, як кажуть в Україні, вірний Мазепі.

По друге: шведський король може зробити зимовий постій у тій провінції (Сіверщині), доки Мазепа збере все козацьке військо та прихилить на свій бік білгородських (слобідських) козаків, як також дінських козаків, що також були незадоволені тиранською московською владою, тому що цар поступово позбавив їх їхніх привілеїв.

По третє: Мазепа повинен приєднати до цього союзу калмицького хана на ім‘я Аюка.

По-четверте: як тільки Мазепа виконає зазначене вище у трьох статтях, шведський король вирушить у похід прямо на Москву, рівночасно Мазепа прилучиться на його сторону зі всім своїм військом тобто зі слобідськими й дінськими козаками та невдоволеними калмиками. Щодо прохарчування шведської армії, Мазепа зобов‘язується доставляти поживу з України та Слобідщини, найбільш родючих у всьому світі. Діючи так, з‘єднані шведські і мазепинські війська мають примусити царя відступити з Москви та від р. Волги на північ, де земля не така родюча, як на півдні, й тому його – царська армія – ніяк не зможе прохарчуватися там у такому великому числі; настрашені москалі не зможуть устоятись проти шведів у відкритому полі, як це було досі, дарма що вони в тричі перевищували чисельно шведів; царська армія, будучи невдоволена через нестачу конечних засобів, здебільшого розійдеться або піддасться переможцеві, в наслідок цього цар буде безсумнівно переможений. Крім того, шведському королеві мали прийти на допомогу польський король Ст. Лещинський та шведський корпус під командуванням генерала Крассав, після того як у Польщі мали навести порядок. Війська Лещинського та Крассав мали йти: польське – через Київ, шведське – через Смоленськ. Шведське військо під командуванням генерала Лібекера мало зайняти Петербург, а потім новгородську та псковську округу; в міру потреби шведські відділи з Риґи та Ревеля мали допомагати Лібекерові в його воєнних операціях.

Договір між Мазепою та поляками був підписаний на таких умовах:

По-перше: Мазепа мав точно виконати, що було згадане вище, до чого він зобов‘язався, тобто передати Сіверщину шведському королеві зі всіми її фортецями.

По-друге: він обіцяв вирушити зі всією козацькою армією на перший поклик короля.

По-третє: він повинен старатися позискати для цього союзу слобідських, дінських козаків та Аюку, хана калмиків.

По-четверте: він (Мазепа) повинен повернути всю Україну полякам, тобто воєвідство київське, чернигівське (сіверське), як також смоленська округа мала повернутись під польське панування. Як винагороду за це, Мазепа мав би дістати титул князя та князівство, утворене з полоцького та вітебського воєвідств у Білорусі, на таких самих правах ях курляндський герцоґ. Тоді також означено й день, коли Мазепа мав подати ці умови своїм полковникам та схилити їх до добровільної згоди на них, представляючи їм очевидні користі через привернення давніх вольностей, з яких москвини залишили їм тільки тінь.

Такі були умови того союзу, який так по-мистецькому тримали в таємниці, що ніхто про нього не знав, крім шведського короля, короля Станислава, Мазепи, князя Піпера, одного польського сенатора якого прізвище я забув, та сербського чи болгарського архиепископа, що з невідомих мені причин покинув свою батьківщину.

Цит. за: Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687-1709 [Електронний ресурс] / Теодор Мацьків. – 2-е доповнене видання. – Київ-Полтава: б.в., 1995. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss4/mazk11.htm

Угода та Конституція Пилипа Орлика (1710 р.)

… Щоб на Україні була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святішого апостольського трону константинопольського.

… Вітчизна наша щоб у потверджених пактами Річі Посполитої і Московської держави кордонах, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам‘яті Богдана Хмельницького, була відступлена, вічно віддана і пактами укріплена від Річі Посполитої в гетьманську область, щоб не були насильно змінені й порушені її кордони.

… Має ясновельможний гетьман із найяскравішим ханом кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та подтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь-чому присилуванні.

… При трактуванні найяснішого його милості короля шведського з Московською державою про мир об тім дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і ґрунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Війська Запорозького повернено.

… Коли деякі Війська Запорозького гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладно таке право: «так хочу, так повеліваю!» – то через те самодержавство, не властиве гетьманському урядуванню, виросли численні в запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, легке насильне і купне розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників, та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом таке право, яке має бути збережено постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина… за ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані як публічні радники. Крім того, з кожного полку до загальної Ради мають бути обрані за гетьманською угодою генеральні радники – по одній значній старовинній, добророзумній та заслуженій особі. Із тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілісність Вітчизни, її загальне добро і всілякі публічні справи, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і до завершення не приводячи.

… У гетьманській резиденції тричі на рік має обиратися генеральна Рада: на Різдво, Великдень і Покрову. На ній, окрім названих вище представників, мають бути посли Запорізького Низового війська, тобто Січі.

Між Радами Україною правитиме гетьман з генеральною старшиною. Листи з інших держав гетьман повинен зачитувати старшині, так само й відповіді.

… А коли б щось було б помічено з ясновельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватно, чи публічно на Раді його вельможності виказати і з‘явити про порушення прав та вольностей вітчизняних без найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман вражатися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади справити.

Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. –С.158-160.

З указу Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.)

Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву із ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал-майор Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам, малоросійських – генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола… Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг зайняти за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея – генерал-майорським, генерального писаря Туманського – чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола – полковницькими.

А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу – підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському – три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям – першим після малоросійського полковника, земським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудками з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів – повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсутність.

Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові.

Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. –С.166-167.

З маніфесту Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі (3 серпня 1775 р.)

Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорізька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь.

… Їх злочини, які примусили нас прийняти такі суворі захожи, є такими:

1. Забуваючи своїх попередні важливі і згубні злочини і зраду вірності і підданства, вони почали років з десять тому назад та й зовсім недавно надто далеко заходити з своїм зухвальством, привласнивши і вимагаючи врешті для себе в кінці, ніби як надбання їх власності, не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті і інші здавна належали. …

2. Внаслідок такого привласнення собі земель Новоросійської губернії вони насмілились не тільки робити перешкоди вказаному нами їх обмежуванню, загрожуючи надісланим для цього офіцерам явною смертю, але й заводити і будувати для них свавільно власні зимівники, більше того – виводити ще з тамтешніх жителів та поселених гусарського і пікінерського полків людей чоловічої і жіночої статі, яких забрано і виведено на Запорожжя всього 8000 душ, включаючи сюди і тих, які від утисків козаків у своїх власних житлах були змушені переходити до них і підкорялис їх сваволі. …

5. Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки утікачів, які вступали до козаків, але й людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити і довести у себе власне хліборобство, в чому й досягали багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50000 душ.

6. Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську, непохитному в належній нам вірності, яке з великою мужністю ставиться до нашої служби і порядку і доброю поведінкою здобуло собі назавжди відмінну нашу височайшу монаршу прихильність. Вони забороняють донським козакам користуватись згаданими землями, які вже тривалий час знаходяться у їх володінні. Всяка твереза людина може легко зрозуміти, які лукаві наміри запорозьких козаків, яка відчутна шкода від цього для держави. Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утворити з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, із своїм власним несамовитим управлінням, в надії, що нахил до розбещеного життя і до грабунків буде при внутрішньому достатку безперестанно обновлювати і збільшувати їх кількість.

…Так з належною увагою до всього вищесказаного ми вважаємо нині своїм обов‘язком перед богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорізьку Січ і ім‘я козаків, запозичене від неї. Внаслідок цього 4 червня нашим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорізька Січ у цілковитому порядку і повній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили наближення війська, коли вжез усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття.

Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. –С.173-175.

Література:

1. Документы. Украина – Гайдамачество/Колиивщина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Ukraine/XVIII/1760-1780/Koliivsina/koliivsina.htm

2. Дорошенко Д. I. Нарис історії України [Текст]. В 2-х тт. [Електронний ресурс] / Дмитро Іванович Дорошенко – Том II (від половини XVII століття). – Видання друге. – К.: Глобус, 1992. – 349 с. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/5-7707-1420-4/5-7707-1420-4.pdf

3. Журавльов Д.В. 100 ключових подій української історії / Д.В. Журавльов. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 399 с.: іл.

4. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 448 с. (Альма-матер).

5. Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – 1056 с.

6. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / НАН України, Ін-т історії України; редкол.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т. 1. – 800 с.: іл. – Бібліогр.: с. 690–781.

7. Когут З. Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної та модерної історії України / Зенон Когут. Переклад з англ. Софії Грачової. – К.: Критика, 2004. – 351 с. – Бібліогр.: с. 339–341.

8. Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини (1760 – 1830). – К., 1996.

9. Кушнір О.О. Соціально-економічні передумови зародження гайдамацького руху на Правобережній Україні у XVIII ст. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://gileya.org/index.php?ng=library&cont=long&id=91

10. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://litopys.org.ua/grab/hrab1.htm

11. Маленков Р. Олекса Довбуш [Електронний ресурс] / Роман Маленков. – Режим доступу: http://ukrainaincognita.com/istoriya/oleksa-dovbush

12. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687-1709 [Електронний ресурс] / Теодор Мацьків. – 2-е доповнене видання. – Київ-Полтава: б.в., 1995. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss4/mazk.htm

13. Мицик Ю.А. Умань козацька і гайдамацька [Текст] / Ю. А. Мицик; Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.», Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – К.: ВД «Києво-Могилянська Академія», 2002. – 186 с.

14. Мірчук П. Коліївщина [Текст] [Електронний ресурс] / Петро Мірчук. – Режим доступу: http://www.exlibris.org.ua/hajdamaky/index.html

15. Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба [Текст] [Електронний ресурс] / Олександер Оглоблін. / Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. – 2-е доповнене видання. – Нью-Йорк – Київ – Львів – Париж – Торонто: б.в., 2001. – 464 с.: іл. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl.htm

16. Павленко С. Угоди І. Мазепи з С. Лещинським та Карлом ХІІ: до питання творення історичних фальсифікацій [Електронний ресурс] / Сергій Павленко. – Режим доступу: http://foltranslit.appspot.com/files/zb1-pavlenko.pdf

17. Пагутяк Г. Проект «Коліївщина» і баласт колоніальної свідомості [Електронний ресурс] / Галина Пагутяк. – Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.do?proekt_koliyivshhina_i_balast_kolonialnoyi_svidomosti&objectId=1252815

18. Сергійчук Б. На межі двох світів. Українсько-турецькі відносини в середині ХVI – на початку ХХІ ст. [Текст] / Богдан Сергійчук, Володимир Сергійчук. – К.: Сергійчук М. І., 2012. – 319 с.: іл.

19. Снайдер Т. Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569–1999 / Тімоті Снайдер; пер. з англ. Антона Котенка, Олександра Надтоки. Національний університет «Києво-Могилянська академія» Центр європейських гуманітарних досліджень. – К.: Дух і літера, 2012. – 464 с.

20. Таїрова-Яковлева Т.Г. Іван Мазепа і Російська імперія. Історія «зради» / Т.Г. Таїрова-Яковлева. – К.: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2013. – 403 с., іл.

21. Україна: антологія пам‘яток державотворення, Х – ХХ ст. [Текст]: у 10 т. / редкол.: Дзюба Іван Михайлович [та ін.]. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. – (Дорога до себе). – Т. 4: Спроби реанімації Козацької держави (XVIII ст.) / упорякув., передм. та прим. Валерія Шевчука. – 2008. – 528 с.

22. Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – 520 с.

23. Чухліб Т. «Гайдамаччина» в Речі Посполитій XVIII ст. (причини повстанського руху в світлі джерел з українського табору) [Електронний ресурс] / Т. Чухліб // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Ucse/2008_8/9.pdf

24. Шевчук В. Просвічений володар: Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой [Електронний ресурс] / Валерій Шевчук. – К.: Либідь, 2006. – 464 с. – Режим доступу: http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=28048

25. Яворницький Д. І. Історія Запорізьких козаків [Текст]: У 3-х т. [Електронний ресурс] / Дмитро Іванович Яворницький. – Т.3. – Л.: Світ, 1992. – 452 с. – Режим доступу: http://www.ex.ua/73135430

26. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Видання четверте / Наталя Яковенко. – К.: Критика, 2009. – 583 с.: іл. – Бібліогр.: с. 531–537.

Дата добавления: 2015-05-23