З літопису Григорія Грабянки. З літопису Самовидця про становище в Україні у першій половині XVII ст

З літопису Самовидця про становище в Україні у першій половині XVII ст.

І с т о р и ч н і д ж е р е л а

«Початок i причина війни Хмельницького є виключно в переслідуванні поляками... православ‘я й обтяженні козаків, бо ж тоді їx, не бажаючих панщину робити до чого не звикли були, на службу в замках повернуто, i їx з листами (посилали) i з містах до хандоження коней i догляду за ними старости держали, в дворах i груби, тобто печі, палити, псів чистити i доглядати подвір‘я замітати i до iншиx незносних робіт приставляли. Ну, а ті, що були козаками реєстровими над ними шляхта, панове – полковники від гетьмана коронного понасилані були, які про їх вольності ніскільки не дбаючи, як тільки могли зневажали їx i втихомирювали. Плату, яка визначена була від короля шлючи, якому-небудь панові, не жаліючи козака, хоч би він – загинути його милості i Речі Посполитої по золотих тридцять на piк вони coбi забирали, з сотниками ділячись; бо сотників не козаки оби­рали i настановляли, але полковники, кого хотіли, з своєї руки, щоб вони до них зичливими були. А також i полковники козаків до всякої домашньої незвичної роботи приставляли; якщо ж який-небудь козак, вийшовши в степи, достане в татар коня доброго, то його в нього віднімуть; із Запорожжя через дикі поля з рарогом яструбом, орлом чи хортом посилає коза­ка бідного в міста, кому i подарунок мав, що не трудно було тоді від татар. Знову ж, якби якого язика татарського поймали козаки, то з язиком татарським якого-небудь свого жовніра, до якого полковник ласкавий, посилає до гетьмана коронного, а козацьку відвагу потумляють. В листах від жидів була кривда... Ti ж козаки, що ходили на рибу за пороги, то з них на Кодаку на комісара рибу десяту відбирали, а полковникам окремо треба дати, i сотникам, і осавулові, писареві – так що до великого убозтва козацтво дійшло. А більше шести тисяч не повинно козаків бути; хоч i син козацький, а ту ж панщину мусив робиш i податки давати. Таке над козака­ми було...»

Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 170-171.

Чому Хмельницький повстав на поляків (середина XVII ст.)

Різні літописці вважають, що причиною воєн козаць­ких був собор Берестейський, бо саме після нього новоут­ворена унія внесла смуту серед православних, бо саме тоді Наливайко першим повстав на поляків. Проте літопи­сець польський Веспасіан Коховський засвідчує, як ляхи нестерпно тяжкий глум над людом українським чинили, над храмами божими глумилися, як силою брали у бла­гочестивих маєтності їхні, а самих смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали; як ко­заків всіляко озлобляли, з усякої скотини і з бджіл деся­ту частину брали. Якщо ти маєш яку-небудь звірину, то шкіру пану віддай. Якщо ти зловив рибу, то дай визначе­не на пана. Якщо козак у битвах з татарином коня чи зброю добуде, то теж, хлопе, дай дещицю панові. А най­гіршим було те, що жиди нові та й нові побори придуму­вали і маєтки козацькі не вільно було тримати, хіба що хто тільки жінкою володів у себе вдома, та й то не зовсім. Якщо ж траплялося, що козак хоч чимось провиниться, то такими карами його карали, що й погані придумати не могли, і так уже, караючи, самих себе перевершували, що невірних у цьому за ніщо мали... Бог відплатив ля­хам. І ось як.

Року 1647 ляхи, прийшовши з землі польської, стали постоєм у Чигирині та Черкасах і, як це завжди бувало, сильно мешканців тих міст озлобили. Отоді і Богдан Хмельницький не одну наругу стерпів від ляхів. Задовго перед цим Михайло, батько Богдана Хмельницького, сво­єю відвагою завоював прихильність Івана Даниловича, старости чигиринського, і той наділив його маєтком, прозваним, здається, Суботів. З королівської служби по­вернувшися, Богдан Хмельницький приїхав у Суботів і почав його людьми заселяти, сподіваючись, що великі заслуги батька перед Річчю Посполитою та і його власні, дають йому на це право, оскільки батько той, будучи сот­ником чигиринським разом з гетьманом Жолкевським за Річ Посполиту польську на Цоцорі головами наклали, і там і він, взятий в неволю, перебував і звідти козаки його на бранців татарських обміняли; та й після викупу з кін­ними загонами на орду ходив, татар бив і язиків до коро­ля приводив, а року 1629 двох кантемирів живцем коро­леві привів (від них король немало дізнався про потаємні турецькі помисли щодо ляхів), за що й перебував у нього в милості великій, бо ж був від природи кмітливим та в науці мови латинської вправним. Король, зауваживши кмітливість козака, взяв його до себе за радника і коли задумав туркам відплатити за перебиту війну з московією, що її вів року 1635 під Смоленськом, то, крім сенаторів, ще й з ним радився і великий загін морський з усіма гарматами під його оруду віддав. До всього цього зазд­рість маючи (це коли вже повернувся з королівського дво­ру на батьківську землю), а рівно заздрячи і на заселену слободу, підстароста Чаплинський за рахунок Хмель­ницького багатіти задумав і в тих містах фундуватися забажав, тому він старості чигиринському Іванові Дани­ловичу доніс. «Не випадає, – сказав він, – простому чоловікові села та підданих мати». Іван же Данилович послухав і наказав те село забрати і Чаплинському пере­дати. Побачив все те Хмельницький, згадав свої заслуги перед короною польською і образився, що замість честі має наругу від Чаплинського терпіти. «Ляхи, – мо­вив, – нас, козаків, озлобляють, та ще не вмерла козаць­ка мати!» Прочув про ці слова Чаплинський і наказав взяти Хмельницького і кинути до темниці, а сина Хмель­ницького, Тимоша, повелів посеред Чигирина двома кия­ми бити. Відчув Хмельницький, що нічого марне помочі ждати, і не знав, що діяти, та бог навернув до милосердя серце жінки Чаплинського, вона умолила чоловіка свого, і той наказав Хмельницького з тамниці звільнити; отак вийшов Богдан на волю з надією на час. Тільки й мовив: «Ще живий господь і козацька не вмирала мати! Не все Чаплинський забрав, коли шаблю в руках маю!» Не тіль­ки над Хмельницьким, а і над усіма козаками ляхи нару­гу чинили. Хоч козаки королю польському Владиславу про все це й писали у чолобитній, та той, і козаків і ляхів шкодуючи, вважав, ніби вони не відають, що творять....

Прочув про все те народ на Україні і, немов води вес­няні, почав стікатися до Хмельницького на Дніпровські заплави; та оскільки на Запоріжжі не міг військо зібрати (через залогу, яка складалася з жовнірів на чолі з пол­ковником лядським і була поставлена серед запорожців), хоча і бачив, як справа на лад іде, проте кілька разів коронному гетьману відписав, де на Чаплинського скар­жився та до суду позивати просив; та не те що суду, на­віть відповіді не дочекався. Тому й до татар вдався. Та спершу усіх жовнірів польських та німців-найманців (що залогою на Запоріжжі стояли) винищив, а вже потім від­рядив гінця в Крим до хана Іслам-Гирея. Хан саме мав гнів на короля (той не заплатив домовленого викупу), про­те не хотів меча піднімати, хотів знати, заради чого бит­ву розпочинати. А поперед нього стояв із своїм загоном мурза Тугай-бей, воїн славний і невимовно відважний, що не завжди корився ханові, і з своїми татарами в окре­мому наділі проживав. На нього жартома хан рукою по­казав і повелів його запросити на поміч. А перед цим, якраз рік минув, козаки Тугай-бея і його орду добре по­били. Згадавши все те, Тугай-бей спершу розгнівався на козаків, як на недругів своїх, а потім, покладаючися на удачу, погодився допомогти козакам і домовився з ними про місце, де козаки розпочнуть бій з ляхами. Гінець при­віз Хмельницькому добрі вісті.

Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С.126-129.

З універсалу Богдана Хмельницького до українського народу з закликом повстати проти польської шляхти (початок 1648 року)

«...Ми зазнали чимало шкоди i кривд від ляхів і різних панів, які по­рушили наші права i зневажили наше Військо Запорозьке, через що Україна наша i слава i божі доми мало не загинули, і святі місця i тіла святих, які до цього часу з волі божої на певних місцях лежать, мало не втратили слави, а ми – радості; до того ж проливається кров батьків наших, матерів, братів, сестер, духовних отців, невинних діточок, над якими висіла жорстока шабля ляхів i тепер на них упала; i знову чути плачі, крики, ламання рук, рвання волосся – це ридання всієї України голосами пробиває небо, прохаючи помсти від господа Бога, – ось чому хочу я шаблею знищити цього неприятеля, пробиваючись за ним до Вісли.

Прошу Baшої ласки i господнього милосердя, щоб ви – люди одного бога, однієї віри та крові коли я буду наближатися до вас з військом, приготували зброю – рушниці, шаблі, кульбаки, коней, стріли, коси, списи для оборони стародавньої грецької віри. Запасайтесь найбільше порохом, а також словом i грішми для справ, про які дамо вам знати пізніше. А якщо довідаєтесь або почуєте від проїжджих про чужоземне військо, яке король зібрав проти нас, давайте нам знати i попереджайте нас».

Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 171-174.

Зборівський договір, укладений між королем Яном II Казимиром та Військом Запорозьким (серпень 1649 року)

«...Оголошення милості його королівської величності Війську Запорозькому на пункти, запропоновані в його чолобитній:

1) Його королівська величність залишає військо своє Запорозьке при Bcix старовинних правах (wolnowiach), по силі колишніх привілеїв i видає для цього тут же новий привілей.

2) Бажаючи догодити проханню підданих i залучити їx до послуг Речі Посполитої, його королівська величність дозволяє мати число війська За­порозького до 40 000 ociб i довіряє складання списков гетьманові війська свого Запорозького, дозволяючи вписувати в козаки як із шляхетських маетків, так i з королівських з правого боку Дніпра, починаючи з міста Димера Горностайполі, в Коростишеві, в Паволочі, в Погребищі, в Прилуках, у Винниці, в Браславлі, а від Браславля до Ямполя по Дністру, а на лівому боці Дніпра від Остра: в Чернігові, в Ніжині, в Ромнах, до рубежів московських i до Дніпра, на пpocтopi між цими містами; далі ж вказаних місць козаки не можуть знаходитися. Але хто забажав з інших країв вступити в козацтво, може без побоювання з боку колишнього власника перей­ти зі своїм майном в Україну i записатися в реєстр. Повний поіменний спи­сок козаків, за підписом руки гетьмана запорозького i з прикладенням військової печатки, повинен бути закінчений цілком до нового руського року для того щоб тi, хто ввійде в козацтво, користувалися своїми права­ми, вci iнші, хто живе в королівських маєтках, справляли cвої обов‘язки, а мешканці шляхетських садиб служили cвоїм панам.

3) Чигирин із приналежним до нього округом повинен назавжди залишатися при булаві війська Запорозького, тому його королівська величність вручає його нинішньому начальнику війська Запорозького, благородному Богдану Хмельницькому як верному слузі короля i Речі Посполитоі.

4) Все, що з допущения Божого відбувалося під час нинішнього замішання, має піти в забуття, i ніякий пан не повинен мстити й карати за минуле.

5) Його королівська величність, зі своєї монаршої милості, прощає всім тим iз шляхти, хто якимось чином опинився в Запорозькому війську; i якщо під час нинішніх смут хтось випросив родовий чи коронний маєток, що належав тим, хто перебував у війську Запорозькому, i якщо хтось з такого приводу був позбавлений честі – все має бути згладжено на наступному сеймі сеймового конституцию.

6) У тих місцях, де мешкатимуть вписані до реєстру козаки, коронні війська не можуть займати квартир.

7) У тих містах, де перебуватимуть козацькі полки, жиди не можуть перебувати ні власниками, нi орендарями, ні просто мешканцями.

8) Щодо знищення унії як у Короні, так i у Великому Князівстві Литовському, а також стосовно цілісності церков та вотчин, до них спрадавна приписаних, буде зроблено постанову на сеймі в присутності та за бажанням отця митрополита київського й усього духовенства. Його королівська
величність бажає, щоб кожен міг вольно користуватися правами та вольностями своїми i дозволяє отцю митрополиту київському засідати в сенаті.

9) Bci посади й чини у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському його королівська величність обіцяє роздавати наперед тільки тамтешнім дворянам, які сповідують грецьку вipy, по силі колишніх прав.

10) Отці єзуїти не мають права знаходитися в Києві та в інших містax, де є привілейовані руські школи, i повинні неодмінно перейти в інші місця. Bci давні руські школи мають залишатися в цілісності.

11) Козаки не мають права торгувати горілкою, але можуть для себе купити вино і продавати оптом. Шинки з медом i пивом залишаються на колишніх підставах.

12) Bci викладені статті будуть затверджені на сеймі, а тепер, все забувши, нехай запанують згода i любов між мешканцями України та між військами його королівської величності i військом Запорозьким».

Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 179-181.

Білоцерківський трактат (вересень 1651 р.)

«...Подякувавши передусім Господу Богу за припинення міжусобного кровопролиття, оскільки Військо Запорозьке з гетьманом i всією старши­ною приносить його величності й Речі Посполитій належну покірність та підданську вірність, дозволяємо перебувати йому в кількості 20 000.

1) Це військо гетьман i старшини повинні набрати i записати до реєстру, i воно має перебувати тільки в маєтках його королівської величності у воеводстві Київському, ніскільки не торкаючись воєводств Брацлавського та Чернігівського; а маєтки шляхетські мусять залишатися вільними, i в них реєстрові козаки ніде не повинні зоставатися. Але хто залишиться козаком в числі 20 000, той із маєтків шляхетських у воеводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському, також із маєтків його королівської милості, що в двох останніх воєводствах знаходяться, пови­нен переселитися в маєтки його королівськоі милості у воєводстві Київському, туди, де буде розташоване військо його королівської милості Запорозьке. А хто, будучи реєстровим козаком, буде переселятися, то кожному вільно буде продати свое майно, без будь-яких перепон з боку панів, старост i підстарост.

2) Зазначене влаштування 20-тисячного реєстрового війська його королівської милості мае розпочатися протягом двох тижнів від сьогоднішнього числа, а закінчитися до свята Різдва Христового. Реєстр цього війська за власноручним підписом гетьмана має бути відісланий його королівській милості i вписаний копією в київські міські книги. У цьому реєстрі ясно мають бути записані козаки в кожному мicтi по именах та прізвищах, i загалом число козаков не повинно перевищувати 20 000. Включені до реєст­ру козаки мають залишатися при давніх cвоїx правах; навпаки, тi, що не будуть включені до реєстру, мусять залишатися, як i раніше, селянами, приписаними до замків його королівської милості.

3) Коронне військо не повинно залишатися, нi стояти на квартирах у воєводстві Київському в тих містечках, де будуть знаходитися реєстрові козаки, проте воно може мати місцеперебування у воєводствах Брацлавському та Чернігівському, де вже не буде козаків. Одначе тепер, для відвернення всілякого замішания, яке могло б виникнути доти, доки вci записані до реєстру в числі 20 000 не перейдуть в призначені їм королівські маєтки в воєводстві Київському, польські війська залишатимуться до стро­ку закінчення реєстрів, тобто до свята Різдва Христового, але вони не повинні ходити далі Животова до остаточного складання реєстрів.

4) Обивателі воєводств Київського, Брацлавського та Чернігівського особисто i через cвоїx урядників повинні вступати у володіння своїми маєтками i тут же брати у свою владу всі прибутки, корчми, млини та юрисдикції, однак збирання податей із селян мусять відкласти до згаданого терміну, призначеного для закінчення реєстрів, так, щоб вибрані в реєстрові козаки тим часом переселилися, а залишились тi, які належать до стану селян. Те ж саме повинно бути i в маєтках королівської милості, щоб стало відомо, хто залишається на правах козацьких, а хто приписаний до замку
i підлягає селянським повинностям.

5) Чигирин на підставі привілеїв його королівської милості має залишатися при гетьманові. Як теперішній гетьман, благородний Богдан, так i на прийдешні часи гетьмани повинні стояти під старшинством i владою гетьманів коронних i затверджуватися привилеями. Кожен з них,
стаючи гетьманом, повинен дати присягу вірнопідданства його королівській милості та Речі Посполитій. Bci полковники i старшини мають бути визначені за поданням гетьмана його королівської милості запорозького.

6) Релігія грецька, яку сповідує військо його королівської милості Запорозьке, а також собори, церкви, монастирі та колегіум киівський повинні залишатися в колишніх правах згідно зі стародавніми привілеями. Якщо хто під час колишніх заколотів випросив у власність якийсь маєток церковний чи приналежний духовенству, то таке право власності ніякої дієвості мати не може.

7) Шляхтичі римської та грецької релігії, які в смутні часи перебували при війську його королівської милості Запорозькому, а також міщани київські – всі підлягають амністії та повинні зберігати недоторканними своє життя, честь, особисті права і майно. Якщо майно когось із них було
випрохане іншими на підставі конституції, то таке надання повинно бути знищене, щоб yci користувалися милістю короля та Peчi Посполитої. Навпаки, козаки, які перебували при війську його королівської милості, залишаться недоторканними зi своїми родинами та майном.

8) Жиди, які раніше були обивателями й орендарями в маєтках його королівської милості i в маєтках шляхти, так i тепер повинні бути.

9) Орда, що перебуває зараз у краї, має бути негайно відправлена i повинна залишити край, не завдаючи ніякої шкоди в областях його королівської милості; вона не повинна кочувати по землях Речі Посполитої. Гетьман запорозький обіцяє привести орду до покори його королівській милості
i Речі Посполитій. Якщо цього не станеться до майбутнього сейму, то гетьман i військо його королівської милості Запорозьке не повинні мати з ордою ніякої дружби, ніякого союзу, а вважати її ворогом його королівської милості i Речі Посполитої, захищати кордони i проти нeї іти на війну разом із військом Речі Посполитої. Гетьман зобов‘язуеться також на майбутні часи не вступати нi в які зносини та змови з ордою i загалом з іноземними державами, а цілковито й непорушно залишатися у вірнопідданстві його королівської милості і Речі Посполитої; так само нинішній гетьман зі старшиною i всім військом, як i його наступники на майбутні часи, повинні вірно й старанно справляти всяку службу його королівській милості та Peчi Посполитій.

10) Як військо його королівської милості Запорозьке при складанні свого реєстру ніколи не торкалося кордонів Великого Князівства Литовського, так i тепер не повинно торкатися, а, як вище сказано, обмежуватися воєводством Київським.

11) Київ є місто столичне судове, i в ньому має бути записано до реєст­ру якомога менше козаків».

Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 188-191.

Із книги М. Грушевського «Історія України-Руси»

Статті Б. Хмельницького (1654 p.)

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського вели­чества правити і всякі доходи по правді віддавати до каз­ни. А по тому, що воєвода царського величества, приїхав­ши, почав би право їх ламати і які устави заводити, і то було б прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Щодо цієї статті царське величество пожалував – ве­лів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядни­ками війти, бурмистри, райці, лавники і доходи всякі грошові і хлібні збирати на царське величество і віддава­ти до государевого скарбу тим людям, котрих пришле царське величество, і ті прислані люди, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають догляда­ти зборщиків, щоб робили по правді...

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли щось противне царському величеству, мусять вони спові­щати царське величество.

До цієї статті царське величество велів: послів з доб­рими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і щиро, зачим вони приходять і з чим їх отправлено. А котрі посли будуть присилатися з справа ми, противними царському величеству, тих послів і пос­ланників затримувати у війську та писати про них зараз до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин...

11. Кодак город на кордоні з Кримом, там гетьман пос­тійно по 400 чоловік держить і харч усякий їм дає – тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчем і порохом для армати. Також і тим, що за порогами Коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, – бо його не можна самого без людей лишати. До цієї статті буде милостивий указ царського вели­чества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що у вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо За­порозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольності велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60 000. То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. Тож як ви, посли, будете у гетьмана Богдана Хмельницького, ска­жіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписом вислав, негайно цар­ському величеству.

Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С.136-137.

Гадяцький трактат між станами Корони Польської і Великого князівства Литовського та вельможним гетьманом і військом Запорозьким (6 (16) вересня 1658 р.)

«Згоду вічну й нерозривну постановили ми таким чином:

1) Релігія грецька старинна, така з якою Русь приступила до Корони Пол., аби зіставалася при своїх прерогативах і вільнім уживанню свого богослуження, по всіх містах, містечках і селах, в Короні Пол. і в. кн. Лит., – так далеко як сягає язик народу Руського. На соймах, в війську, в трибуналах, не тільки в церквах, але в публичних процесіях в відвідуванню хворих з святощами, в хованню померших і взагалі у всім – так як свобідно і прилюдно виконує своє богослуження обряд римський.

Тій же грецькій релігії дається право свобідного фундування нових церков і монастирів, так само поновлення і поправляння старих.

Церкви і маєтності здавна надані на церкви старинної грецької віри мають зіставатися за греками православними старинними...

А унія, що викликала досі замішання в Рчп., касується і в Короні і в в. кн. Лит. – і хто хоче нехай вертає до римського, а хто хоче – до грецького не уніатського богослуження

Світські пани римської віри – дідичі й урядники й. кор. м. – не матимуть ніякої юрисдикції над духовними і світськими людьми, ані над ченцями – тільки їх законний пастир.

А що в спільній вітчині мають обрядам належати і спільні прерогативи і оздоби, тому о. митрополит київський теперішній і його наступники з 4 владиками: луцьким, львівським, перемиським і холмським засідатимуть в сенаті в своїм порядку, з тими ж правами і правом голоса як духовні римського обряду, тільки митрополитові призначається місце після арцибіскупа львівського, а владикам після біскупів своїх повітів.

В воєводстві Київськім, Браславськім і Чернігівськім сенаторські дігнітарства мають роздаватися тільки шляхтичам грецького обряду… з огляду на гетьманство, першим сенатором тих трьох воєводств має бути гетьман військ Руських, і вся київська юрисдикція до нього має належати, призначення підвоєводи та інших урядників...

Також по містах коронних і в. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов, міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вільностей і свобід, і грецька релігія, не має бути нікому перешкодою до магістрату.

В Києві король й. м. і стани коронні позволяють засновати академію, котра має користуватися такими прерогативами і вільностями, як академія краківська, з тою тільки умовою, щоб у тій академії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвинської, лютерської. А щоб студентам і учням не було ніякої оказії до бійок, всякі інші школи, які були в Києві перед тим, й. кор. м. накаже перенести де інде.

Другу таку ж академію й. к. м. і стани коронні і в. кн. Лит. позволяють (заснувати) там де для неї буде знайдене відповідне місце. Вона заживатиме тих же прав і вільностей як і київська, але заснована має бути з тою ж умовою як київська: щоб у ній не було професорів, магістрів і студентів секти аріанської, кальвинської і лютерської. А де та академія буде заснована, там інші школи вже не мають засновуватися на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно ставити, свобідно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії – але не ображаючи маєстату кор. і без пасквілів на короля й. м.

2) А що вельм. гетьман з військом Зап., від Рчп. відірваним, з любові до короля, пана свого і власної вітчини, повертається (до них) вирікаючися заграничних протекцій, то й. кор. м. і всі стани кор. і в. кн. Лит. вічною амнестією, себто вічним забуттям покривають все, що з обох сторін допустив біг – полишаючи то маєстатові його, як офіру за гріхи спільні. Забезпечують у тім всякого стану людей від найменших до найвищих без виїмку – як у війську Зап. так і шляхтичів, урядників і приватних людей, чисто всіх, котрі яким небудь чином пробували чи пробувають при гетьмані попереднім і теперішнім. Ні корол. маєстат, ні сенат, ні вся Рчп., ані хто з приватних людей не будуть підносити ніяких претензій супроти них взагалі або кожного з осібна, від найвищих до найменших…

Всякі кадуки (конфіскації) випрошені ким-небудь під тими, що пробувають в війську Зап. і під шляхтою що приставала до гетьмана і війська Зап. і до шведів і роздані від початку війни, – тепер всі без виїмку касуються і будуть скасовані законом, так щоб вони не шкодили ні гонорові ні власності чиїй-небудь. Де б вони (постанови про конфіскацію) не знаходилися, вони вважаються за скасовані і з книг (судових) еліміновані, і їх власникам надається право заволодіння – против котрого не можна посилатися на ніякі кадуки під карою інфамії.

А що і зміст і саме ім‘я амнестії повинно бути святе, і речі і люди всякої кондиції відновляються в попереднім стані, повертаються до тієї одності, згоди, любові, права і пана, як було перед війною, – то застерігається, що хто б важився рвати те святе об‘єднання, смів публично, чи в приватнім зібранню закидати комусь зраду, – такий має підпадати карам за нарушення договору, і в усяких оказіях де б ішло про охорону від обмови, з обох сторін має переводитися пильно слідство.

Вся Річпосполита народу Польського, в. кн. Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою як була перед війною, себто – ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при свободах (своїх) згідно з законами – в радах, судах і вільній елекції панів своїх – королів польських, литовських і руських.

…вищеназвані народи повинні зіставатися при своїх свободах, як єдине тіло одної і нероздільної Рчп., не роблячи між собою різниці з приводу віри: як хто визнавав і визнав христіанську релігію – чи римську чи грецьку, всі зістають в спокою, при вільності.

3) Війська Зап. число має бути 60 тисяч, під. владою гетьмана руського, згідно з стародавніми вольностями їх.

Скільки наємного («затяжного») війська буде на Русі, все має бути під владою тогож гетьмана. Пробувати військо Зап. має в тих воєводствах і маєтках де воно було перед війною. Всякі вільності надані (їм) привилеями найясніших королів польських потверджуються: вони (козаки) зістаються при стародавних вільностях і звичаях своїх, що не тільки в нічім не обмежуються але навпаки – потверджуються всякою повагою… Вони мають бути вільні від якихнебудь тягарів, цла і мита, як люди лицарські, у всій Короні й. в. кн. Лит. Мають бути також вільні від усяких судів старостів, державців, панів і їx намісників – тільки під юрисдикцією самого гетьмана військ Руських мають зіставатись. Також всякі напитки, лови в полях і на ріках й інші козацькі пожитки мають зіставатись при козаках свобідно, згідно з їх звичаями.

Зокрема кого гетьман війська Руського подасть й. кор. мил. як гідних клейноту шляхетського для ще більшої заохоти до служби й кор. мил., тим усім без якихнебудь труднощів, буде уділена нобілітація, з поданням всякої шляхетської вільності. Але так треба міркувати, щоб з кожного полку могло бути нобілітовано сто.

Ніяких військ польських, литовських або чужоземних ніхто не може вводити в воєводство Київське, Браславське, Чернігівське.

4) Для скріплення і більшої певності цього договору гетьман військ руських до кінця свого життя має бути гетьманом військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Браславського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана: стани воєводства Київського, Браславського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть (гетьманство)

Двір mіnnіса для биття всяких грошей має бути заложений в Києві, або де буде признано зручнішим – однієї якості і металу, і з королівською особою (портретом).

Податки, які Рпта ухвалятиме на соймі, в воєв. Київськім, Браславським і Чернігівськім мають уживатися на наємне військо, що буде під владою гетьмана військ Руських.

Коли б станом Коронним і в. кн. Лит. прийшлось почати війну з царем московським, військо Зап. до такої війни не буде притягнене.

Коли ж би цар не схотів вернути провінцій Річпосполитої і на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, в. кн. Лит. і військо Руське Запорозьке, під регіментом свого гетьмана, і воювати.

Маєтності нерухомі і рухомі, королівщини і записи сум, конфісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до шведського або до запорозького війська і тепер вертаються до батьківщини, – мають їм бути повернені і служби їх в війську кор. і в. кн. Лит. мають бути компенсовані і оплачені.

5) Гетьмани з військом Зап. – теперішні і наступні – відступивши від усяких заграничних протекторів, більше до них приставати не мають. …мають пробувати в вірності, підданстві і послушенстві у найясн. маєстату королівства польського і наступників його і всій Річпосполитій і будуть пробувати вічно.

Але так щоб це не нарушало братерства, зав‘язаного з ханом кримським, а коли може то бути без порушення цілості Річпосполитої – то і з царем московським… Також ні війська стороннього вводити не буде, ні порозуміння з заграничними державами мати не буде; хіба сповіщаючи про це короля його милість.

… Для судження всяких справ як кримінальних так і поточних має бути в тих трьох воєводствах свій окремий трибунал – з таким порядком, який вони самі собі уложать. Але крім того мають бути окремі судові староства в Овручу і Житомирі.

7) А для кращої певності – тому, що гетьман з військом Зап., і ці воєводства, що були відірвалися, відкидають всяку протекцію інших народів і добровільно – як вільні до вільних, рівні до рівні і шановні до шановних повертають, – тому, для певнішого дотримання нинішнього акту король і Річпосполита дозволяють народові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами сенаторів, і інші уряди народу Руського…

“Пп. комісари і в. гетьман князівства Руського фактично ствердили нинішню комісію своєю присягою – як то свідчать їх підписи на ротах присяги. Понад то буде ця комісія конфірмована – від сенату присягою превел. кс. арцибіскупа гнезненського, біскупа виленського, всіх чотирьох гетьманів і канцлерів обох народів, а від кола рицарського – присягою маршалка посольської палати, на соймі що має бути зкликаний якнайскорше, – в присутності послів, які будуть прислані від в. гетьмана і війська Зап.

А що до присяги короля й. м., то з своєї доброти панської він її на покірне прохання війська Зап. зволить учинити – це пп. комісари асекурують.

Полковники ж, сотники і вся старшина війська Зап. виконають свої присяги після сойму, на котрім будуть виконані нинішні постанови, – в присутності комісарів, які на те будуть депутовані від сойму.

А щоб ця конституція мала вічну вагу і повагу, вона в усім своїм змісті від початку до кінця буде включена в конституцію (постанови соймові), ухвалена соймом, рахована за вічний і незмінний закон і так дотримувана.

Діялося в таборі під Гадячем, дня і року вищезазначеного».

Цит. за: Грушевський М. Історія України-Русі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://litopys.org.ua/hrushrus/iurt100307.htm

З літопису Caмійлa Величка про боротьбу козаків на чолі з кошовим отаманом Запорозької Ciчi Іваном Cipком проти кримських татар (липень 1675 року)

«...Кошовий отаман низового Запорозького війська Cipко 1675 року в липні місяці в останніх числах, повернувшись від Дорошенка до Запорозької Ciчi, скликав на Січ з ближних i дальших віток та польових річок Запо­розьке військо i запропонував йому на головній раді свій намір помститися xaновi й всьому Криму за минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан з турецькими яничарами, прийшовши вночі i по-злодійському втиснувшись у Запорозьку Ciч, хотів її зруйнувати i вигубити та забрати в полон усе низове військо. Все військо охоче згодилося до цього наміру... Сірко, вибравши кращих 20 тисяч i перебравшись через Дніпро на кримський бік,...не йшов просто до Перекопу, а вдався ліворуч у степ, стережучись, щоб татари, які блукали в степах, його не побачили, в чому йому пощастило. Biн же, Сірко, з yciм своїм військом ско­ротечно перейшов через тi довгі степи i, легко переправившись у Кримську державу через Сиваш в добре знанім co6i місці, лишив Перекоп далеко праворуч.

Потім, лишивши при coбi найвиборніших молодців три чи чотири тисячі, зупинився з ними в середині Криму над Сивашем біля згаданої переправи, а все інше військо при добрих отаманах відправив у Крим, наказав­ши нещадно струснути весь Крим i п'ятого дня повернути назад, до Сиваської переправи. Те військо, несподівано ввійшовши своїми вітроногими кіньми просто в середину кримських поселень i розділившись за порадою на кілька частин, виповнило й засіяло собою весь Крим, i, плюндруючи його вогнем i мечем, торкнулося Козлова, Карасева, Бахчисарая – ханської столиці – та інших кримських міст і нанесло превеликі їм біди й розор у їxнix поселеннях. Хан тоді з кримськими султанами й мурзами, звідомившись про таку біду й несподіваних та нечемних гостей у Криму, вихопився якнайшвидше, i то заледве з Бахчисарая з yciмa кримськими начальниками i вислизнув у Кримські гори. До нього повтікали й інші та­тари, що врятувалися від запорозької зброї, ще iншi повтікали до міцних міст, а треті лишилися покладені трупом по кримських селах i полях від бойової зброї. Потім, коли хан звідомився від пійманих запорозьких «язиків», яке було то військо, хто над ним був начальником i чільним вож­дем i як прийшло воно в Кримську державу, то з усім кримським військом, якого прибралося до нього в горах на п‘ятдесят тисяч, рушив просто з гip i кинувся був до Сиваша, до тієї переправи, через яку запорожці вторгнулись у Крим, не сподіваючись там жодного іншого Запорозького війська. Biн xoтів станути біля переправи i дочікуватися повернення всього Запорозького війська, що плюндрувало Крим. I саме в той, власне, день, коли все Запорозьке військо мало повернути з Криму до Сірка й своєї перепра­ви, пристигнув до Сиваша й хан з ордами, а побачивши біля переправи За­порозьке військо з Сірком, почав шикуватися й прибиратися до бою, розуміючи, що позаду нього вже немає козацького війська i що воно збіглося все до своєї переправи. Тим часом i Запорозьке військо, що гостило в Криму з великою його руїною, з‘єдналося i з великими користьми та полоном повертало все до Cipкa i до cвоєї переправи. Вони довідалися від татарського «язика», що хан пішов до Сиваша на їхню переправу, i відразу удалося на бік, де лишило вci свої користі та здобичі з частиною війська, i, розвинувши на оману татарам здобуті татарські прапорці, поспішило вслід за ханом.

Тоді хан, побачивши позад себе військо з ординськими прапорцями i сподіваючись, що то розігнані татари зібралися i йдуть до нього на поміч, відразу міцно вдарив всією потугою на Сірка, але його не зломив, втративши в тому paзi до чотирьох тисяч орди, i повернув назад. Cipко ж, запевне, вгледівши й узнавши сво військо, що йшло позаду хана, спокійнісінько ладнався до повторної сутички з ханом, а хан також прибирався на Сірка, сподіваючись, що ззаду йде йому в допомогу орда. Коли ж хан ударив удруге на Cipкa, то одержав від нього таку, як i першого разу, відсіч з вели­кою шкодою в своїx ордах. А як тільки хан почав повертатися від Cipкa, то Cipко з yciм своїм військом у вмиг ока всівся на конi, вдарив сильно орду i почав налягати та разити її. А коли татари з ханом побачили позаду себе не ординські, а козацькі війська, відразу стратили військову фантазію й серце i з великим cтрімом та розсипкою по кримських полях удалися тікати назад, якраз в очi козацьким військам, що йшли були позаду. Ti ж, ганяючи їx розрізнених по пoлi, забили їx кiлькaнaдцять тисяч, кілька тисяч забрали в полон, а з ними ледве не піймали i самого хана.

Після тaкoї щасливої й ypoчистої перемоги над ханом все козацьке військо, з‘єднавшись iз Сірком i забравши cвої користі, що були на боці, прийшло до Сиваша, cвоєї переправи, – перевалило тoдi вже на полудень, – де трохи відпочило після військових трудов i, підсиливщись харчем, одразу рушило з Криму через Сиваш на цей бік, що йде від Сиваша до Запорожжя. Сиваш вони перейшли перед заходом сонця i вже не йшли тим трак­том, яким ішли до Криму iз Ciчi, а відразу вдалися від переправи до Каланчака, Чорної долини i Качкарів, лишивши Перекоп ліворуч. А біля долини Чорної i Качкаpiв струснули вci поля й пасовиська кримської худоби, загорнувши чиcлeннi череди й овечі ватаги з татарами, що були при них. Тоді рушили вгору по Дніпру до своєї Ciчi, маючи в себе бeзлiч усілякої кримської здобичі й татарського ясиру з християнами, які були в кримській нeвoлi, – вcix їx мали тринадцять тисяч. А віддалившись од Криму з yciм військом та користьми на кільканадцять миль і станувши десь у доброму місці на полудневий попас, Cipко звелів одним козакам варити за достатком каші, щоб вистачило її для них i для ясиру, а другим велів розділити ясир надвоє, християн ociбнo, а бусурман осібно. Коли ж їx було розлучено, то він звелів ycix бусурман пов‘язати, а до християн, яких було чоловічої й жіночої статі ciм тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: «Хто хоче, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму». Коли християни й туми з християн, що народились у Кри­му, почули це, то дехто з них, а саме три тисячі, зволили краще повернутися до Криму, ніж простувати в християнську землю. А друга частина, чотири тисячi, захотіли на Україну, в свою землю, їx ycix Cipко звелів погодувати, одних лишив при coбi, а інших відпустив у Крим. А відпускаючи, запитав їx, чого б то вони квапилися до Криму? Вони відповіли, що мають уже в Криму cвої осідлиська й господарства i через це краще там бажають жити, ніж у Pyci, нічого свого не маючи.

Cipкo, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. Biн вийшов на могилу, що там була, i дивився на них, аж доки стало їx не видно. А коли побачив, що вони непремінно простують до Криму, відразу звелів тисячі молодих козаків сісти на коні i, догнавши, вcix їx без найменшого милосердя вибити та вирубати вщент, маючи й самому поїхати вслід за ними й доглянути, чи сталося за його наказом. Оті козаки, одержавши прецінь таке розпорядження від Cipкa, догнали тих згаданих людей i вчи­нили згідно з тим розпорядженням, так що жодної живої душі не лишили в живих. Через невеликий час i сам Сірко, ciвши на коня, скочив туди, де виконували його наказ. А приїхавши туди й побачивши, що його волю виконано, подякував козакам, що трудилися в тому, й вимовив до мертвих трупів такі слова: «Простіть нас, брати, a caмi спите тут до страшного господнього суду, ніж би мали розмножуватись у Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибель».

Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 210-213.

Література:

1. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність [Електронний ресурс]/ Олена Апанович. – К.: «Варта», 1994. – 96 с. – Режим доступу: http://www.ukrstor.com/ukrstor/apanovych1654.html

2. Апанович О.М. Козацька енциклопедія для юнацтва [Текст]: книга статей про історичне буття українського козацтва / О. М. Апанович; упоряд. О. С. Яремійчук; наук. ред. Ю. А. Мицик. – К.: Веселка, 2009. – 719 с.: іл.

3. Горобець В. «Волимо царя східного…» Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава / Віктор Горобець. – К.: Критика, 2007. – 462 с.

4. Грушевський М. Історія України-Руси [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm

5. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. [Текст] / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Канад. ін-т укр. студій (Едмонтон). – К.: [б.в.], 2012. – Т. 1: 1648-1649 / [упоряд. о. Ю. Мицик; редкол.: В. А. Брехуненко та ін.]. – 2012. – 679 с.

6. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. [Текст] / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Канад. ін-т укр. студій (Едмонтон). – К.: [б.в.], 2012. – Т. 2: 1650-1651 рр. / Ін-т історії України; [упоряд.: о. Юрій Мицик; редкол.: В.А.Брехуненко та ін.]. – 2013. – 704 с.

7. Дорошенко Д. I. Нарис історії України [Текст]. В 2-х тт. [Електронний ресурс] / Дмитро Іванович Дорошенко – Том II (від половини XVII століття). – Видання друге. – К.: Глобус, 1992. – 349 с. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/5-7707-1420-4/5-7707-1420-4.pdf

8. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 448 с. (Альма-матер).

9. Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – 1056 с.

10. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://litopys.org.ua/grab/hrab1.htm

11. Мицик Ю. Іван Виговський [Текст] / Ю. Мицик. – Х.: Фоліо, 2010. – 119 с. – (Серія «Знамениті українці»). – Бібліогр.: с. 116-119.

12. Мицик Ю.А. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття [Текст] [Електронний ресурс] / Ю.А.Мицик; НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства. Дніпропетровське відділення. – Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. – 262 с. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Mytsyk_Yurii/Dzherela_z_istorii_Natsionalno-vyzvolnoi_viiny_ukrainskoho_narodu_seredyny_XVII_st/

13. Ніколаєва Н. «Вічний мир» 1686 р. і його значення для долі козацької України [Електронний ресурс] / Наталія Ніколаєва. // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць/ Гол. ред. В.М. Вашкевич. – К.: ВІР УАН, 2013. – Випуск 74 (№7). – 430 с. – С. 18-20. – Режим доступу: http://gileya.org/index.php?ng=library&cont=long&id=93

14. Сергійчук Б. На межі двох світів. Українсько-турецькі відносини в середині ХVI – на початку ХХІ ст. [Текст] / Богдан Сергійчук, Володимир Сергійчук. – К.: Сергійчук М. І., 2012. – 319 с.: іл.

15. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.) [Електронний ресурс] / Валерій Смолій, Віктор Степанков. – К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2009. – 448 с. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/242098/

16. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К.: Альтернативи, 2003. – 403 с.

17. Степанков В.С. Українська революція 1648 – 1676 рр. в контексті європейського революційного руху XV – XVII ст.: спроба порівняльного аналізу // УІЖ. – 1997. - № 1.

18. Україна: антологія пам‘яток державотворення, Х – ХХ ст. [Текст]: у 10 т. / редкол.: Дзюба Іван Михайлович [та ін.]. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. – (Дорога до себе). – Т. 3: Битва за Козацьку державу (XVI-XVII ст.) / упорядкув., передм. та прим. Валерія Шевчука. – 2008. – 496 с.

19. Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – 520 с.

20. Чухліб Т. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500–1700 років / Тарас Чухліб. – К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2010. – 446 с.

21. Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи / Тарас Чухліб. – К.: ВД «Києво-Могилянська Академія», 2004. – 288 с.

22. Яворницький Д. І. Історія Запорізьких козаків [Текст]: У 3-х т. [Електронний ресурс] / Дмитро Іванович Яворницький. – Т.2. – Л.: Світ, 1991. – 391 с. – Режим доступу: http://www.ex.ua/73135430

23. Яковенко Н. Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – початку XVIII століття / Наталя Яковенко. – К.: Laurus, 2012. – 472 с.: іл. (Серія «Золоті ворота»; вип. 2).

24. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Видання четверте / Наталя Яковенко. – К.: Критика, 2009. – 583 с.: іл. – Бібліогр.: с. 531–537.

25. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659–1667) / Тетяна Яковлева. Пер. з рос. Л. Білик. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. – 644 с. – Бібліогр.: с. 577–643.

Дата добавления: 2015-05-23