Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини. Велике переселення народів і слов'яни

Варіант 4

Витоки українського народу сягають первісного суспільства. На нинішній українській землі люди з’явилися близько 300 тис років тому. Вся територія України вже була заселена в пізньому палеоліті (40-35 тис. років тому). 8 тисяч років тому почався неоліт, який тривав до ІІІ тисячол. до н.е.

Найбільш ранніми землеробськими племенами на території України вважаються племена трипільської культури. Трипільська культура склалася на Правобережжі, а розвивалася протягом ІV-ІІІ тисячоліть до н.е. Місцем перших знахідок стало село Трипілля на Київщині. Автохтонним населенням України можна вважати трипільську культуру 4 – з тисячоліття до н.е., а також кіммерійсько-скіфо-сарматський симбіоз ІІ-І тисячол. до н.е. Автохтонні чинники української культури збереглися навіть до ХХ століття, особливо у способі життя, ментальності, зокрема, сільського українця.

Землі, відмежовані Сяном на Заході та Дніпром на Сході, Прип’яттю на півночі та Карпатами на півдні, мають виняткове значення у давній історії України. Археологічні та інші дослідження стверджують, що якраз тут знаходилася прабатьківщина слов’ян. Приблизно із ХVІ століття до н.е. землі, розташовані на північ від Карпат, були заселені спорідненими між собою племенами, яких уже можна назвати праслов’янами – предками східних та західних слов’ян.

Найдавнішим народом на українській території, ім’я якого зберегла історія – були кіммерійці. Межі життя кіммерійців – між Дністром і Бугом. Остаточно ж походження кіммерійців досі не з’ясовано. Раннім кіммерійцям були відомі постійні оселі та землеробство, але вже в Х ст. вони стають кочовим народом. Всі згадки у письмових джерелах про кіммерійців пов’язані з їхньою військовою діяльністю. Пам’ять про кіммерійців – загадковий народ давньоукраїнської історії – збереглася. Греки-переселенці, котрі з’явилися в 6 столітті, виявили багато місць «кіммерійськими»

Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірваний навалою скіфів – іраномовних кочівників. Побутує думка, що скіфи були автохтонним населенням України. Найдавніші археологічні знахідки, як свідчать про те, що на території України проживали скіфи (сколоти), відносяться до середини VII століття до н.е.

Традиції скіфів продовжили сармати – плем’я кочівників зі Сходу.

На рубежі нової ери як самостійна етнічна спільнота сформувалися слов’яни. Вперше про них – венедів згадують римські історики І-ІІ століття Пліній Старший, Тацит. З VI століття про них говорять візантійські історики – Йордан, Прокопій Кесарійський, Іоанн Ефеський. Вчений з Олександрії Птоломей у творі «Географія» розповідає про венедів, розрізняючи їх від германців і сарматів.

В ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. праслов’янам була характерна зарубинецька культура. Носії зарубинецької культури були осілими землеробськими племенами. Деякі дослідники вважали, що племена черняхівської культури мали назву «анти». Про них говорять твори візантійських письменників 6 – 7 століття – Прокопія Кесарійського, Агафія, Феофілакта, Псевдо-Маврикія, готського історика Йордана. Зарубинецька культура охоплювала східний регіон давньослов’янського масиву в Наддніпрянщині та Волинському Поліссі. У другій половині І ст. зарубинецькі племена потерпали від нападів сарматів. Вони відходять у лісові масиви Верхньої Наддніпрянщини, Подесення та Поділля. Відбувається поступове змішування слов’янських племен. Саме між Віслою і Дніпром в І-ІІ ст. відбувається перша культурно-етнічна консолідація слов’ян. Міцнішали стосунки між окремими племенами, формувався проукраїнський етнос. Для розвитку слов’янської культури велике значення мали контакти з сусідніми римськими провінціями. Почався час культурного і політичного піднесення давніх слов’ян. Ранні слов’яни жили первісною сусідською общиною. Це був досить монолітний суспільний організм.

На території України на початку раннього середньовіччя вирізнялися три великі слов’янські культури: празько-корчацька, пеньківська і колочицька. Пеньківську і празько-корчацьку культуру археологи пов’язують із антами на сході та склавинами на заході – двома великими слов’янськими об’єднаннями.

Антське племінне об’єднання в основі становило генетичне коріння українського народу. З цього процесу також не можна виключати об’єднання склавинів, репрезентованих пам’ятками празько-корчацької культури. На основі цієї культури між Дніпром, Дністром, Західним Бугом нова культура – Луки-Райковецької. Згодом починають формуватися племінні об’єднання, що створили основу першої української держави – Київської Русі.

2. Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницбкого (1648-1657 рр.). Зборівський мирний договір, його зміст і значення в історії України.

Характер і рушійні сили Національно-визвольної війни. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.

Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 p., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження «козацьких прав і вольностей». Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство.

Цілі Національно-визвольної війни. Цілями Національно-визвольної війни були: усунення польського політичного, національно-релігійного та соціального панування на українських землях; утворення та розбудова Української національної держави; ліквідація кріпосництва; завоювання селянами особистої свободи; радикальні зміни станової ієрархії в суспільстві, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; ліквідація середньої та великої феодальної власності на землю; утвердження нового типу господарювання на основі дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства.

Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.

На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.

Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.

На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава - Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта.

Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Підписаний мирний договір не задовольняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

3.

Апарат НКЗС УСРР припинив своє існування:

• 1923 р.

4.

Вкажіть хто входив до Новгород-Сіверського патріотичного гуртка1780-1790-х років:?

А. Гудович

5.

Розставте події у хронологічній послідовності: А. Віленське перемир'я; Б. Облога українським військом Збаража; В. Жванецька кампанія; Г. Білоцерківський договір; Д. Похід української армії в Молодавію.

Б, Д, Г, В, А

Дата добавления: 2015-05-23