Довідка

Причини та характер рушійної сили гайдамацького руху. Повстання 1734 та 1750рр.

Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Поруч з українцями активну участь у гайдамацькому русі брали росіяни, білоруси, молдовани.

Керували загонами переважно запорізькі козаки, які мали великий досвід боротьби проти польських панів і турецько-татарських завойовників. Запорізька Січ не тільки давала притулок гайдамакам, а й брала активну участь в озброєнні повстанців та їхній військовій підготовці.

Спочатку гайдамацькі загони були невеликими й вели боротьбу розрізнено, переважно партизанськими методами.

Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту. Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та віддавали селянам. Не випадково одного з керівників гайдамацького загону називали Гнатом Голим, адже він усе віддавав людям, нічого не залишаючи собі. Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях. Поява гайдамацьких загонів сповнювала жахом панів. Про мужність і хоробрість цих людей народ складав пісні й легенди. Про багатьох з них казали, що вони заговорені, тому їх не бере ні куля, ні шабля.

Захоплених у полон гайдамаків жорстоко мордували: саджали на палі, четвертували, вішали. Попри тортури, вони трималися з мужністю, яка вражала навіть ворогів. Сучасник описав епізод, коли гайдамаків саджали на палі, і вони, вже повністю простромлені, з усмішкою кричали своїм катам: «Криво йде паля, пане майстре», — неначе зовсім не відчували болю. Могутня хвиля антифеодального визвольного руху прокотилася по всій Україні в другій чверті XVIII ст.

Гайдамаками (від турецького haydamak — розбійник) називали у XVIII ст. українських повстанців-месників на території Правобережної України, особливо на Волині й Поділлі. Перші згадки про гайдамаків належать до 1717 року.

Повстання 1734 року під проводом Верлана
Наприкінці 1733 року російська армія вступила в Польщу, щоб підтримати претендента на польський престол Августа III Фридерика, проти якого виступив Станіслав Лещинський. Російський полковник Полянський звернувся до надвірних козаків, щоб вони діяли проти шляхти, яка підтримувала С. Лещинського.
У відповідь на цей заклик вибухнуло повстання, яке охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, Галичину. Повсталі вбивали панів та орендарів, знищували маєтки та костьоли, захоплювали панські володіння. Центром повстання стала Брацлавщина, де народний рух очолив сотник надвірних козаків Верлан.
Виступивши зі своєю сотнею, яка стояла в Шаргороді, Верлан проголосив себе «козацьким полковником» і почав ширити чутки, що нібито дістав царський указ знищувати шляхту. До нього приєдналося багато гайдамацьких загонів, серед яких були й загони Писаренка, М. Гриви, С. Чалого, І. Жили. Серед повстанців була встановлена військова дисципліна, складений козацький реєстр, призначені командири загонів. Досить швидко повстанські загони звільнили Вінницю, Жванець, Броди та Збараж.
З Брацлавщини Верлан повернув на південно-західну Волинь, а влітку 1734 року дійшов до Кам'янця і Львова.
Тим часом російська армія взяла Гданськ, С. Лещинський утік за кордон. Шляхта мусила визнати королем Августа III.
Поляки звернулися до царського війська з проханням придушити повстання, і російська армія виступила проти повстанців разом із шляхетськими загонами. Повстання зазнало поразки. Рятуючись від переслідувань, Верлан відступив у Молдову, Грива й Медвідь — на Запоріжжя.

Гайдамацьке повстання 1750 року
Протягом 30-40-х років XVIII ст. у Чорному, Лебединському та інших лісах неодноразово формувалися нові загони повстанців. Велике повстання спалахнуло навесні 1750 р. З нього почалася нова хвиля визвольного руху.

Головним театром гайдамаччини залишалося Правобережжя. У 1750 р. повстання гайдамаків спалахнуло з новою силою. Воно почалося 9 травня з розгрому ватагою гайдамаків Олексія Ляха польсько-шляхетської залоги в Корсуні. Вийшовши із Запоріжжя, гайдамаки оволоділи Ржищевом, Чи-гирином та іншими придніпровськими містами-фортецями. Активно діяв під Києвом загін Івана Кочерги, що дислокувався у Голосіївському лісі. Поступово гайдамаччина поширилась на глибинні правобережні райони. Гайдамаки Марка Мамая, Михайла Сухого, ремісника з Володарки Мартина Теслі, Івана Подоляка та інших ватажків протягом літа - осені 1750 р. захопили Умань, Володарку. Фастів, Вінницю тощо й проникли на лівий берег Прип'яті.

Польська шляхта залишила свої володіння на Брацлавщині, Київщині, Волині і Поділлі. Гайдамацькі загони часто здійснювали успішні напади навіть на такі добре укріплені міста-фортеці, як Вінниця, Володарка, Умань та інші. Під впливом цих подій на боротьбу піднімалися селяни не тільки в інших районах України, але й у Білорусії і Молдавії. Однак узимку того ж року польські та російські війська придушили повстання. Але повністю ліквідувати гайдамацькі ватаги силою власті не змогли. Матеріальні нестатки й католицька експансія штовхали багатьох людей на продовження збройної боротьби за покращання свого становища. Запорозька старшина теж переслідувала гайдамаків, участь у гайдамаччині каралася на Січ смертю.

Дата добавления: 2015-05-23