Предмет, метод політології

Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології

Політична теорія М.Драгоманова

Термін “політика” походить від давньогрецького слова “polis” (місто-держава) та його похідних “politike” (мистецтво управляти державою), “politea” (конституція) та ін.

Існує безліч підходів до трактування політики:

- директивний або силовий, розглядає політику як боротьбу за владу;

- функціональний трактує політику як управлінську діяльність щодо суспільства в цілому;

- комунікативний окреслює політику як один із засобів комунікації.

Отже, політика – це організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, направлена на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами та соціальними групами задля здійснення як власних потреб, так і соціально-значимих цілей.

У політиці виділяють три рівні її функціонування:

мегарівень відноситься до діяльності таких міжнародних організацій як Європейський Союз, ООН, НАТО тощо;

макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру;

мікрорівень охоплює окремі структури та організації (політичні партії, громадські організації тощо).

Поняття “політологія” (від слів “politika” – державна діяльність і “logos” – слово, вчення) визначає державні та суспільні справи, мистецтво управляти державою.

Зародження політології як науки припало на другу половину XIX ст. У 1857 р. в Колумбійському університеті була створена кафедра історії і політичної науки, після чого почали діяти ряд інших кафедр політологічного профілю.

У 1903 р. створено “Американську асоціацію політичних наук” і засновано журнал “Анали американської академії політичних наук”.

В 20-х роках ХХ ст. з ініціативи Чарльза Едварда Мерріама виникла “Школа політичних наук” в Чикаго.

Одна з найперших установ, яка спеціалізувалась у галузі політичних наук, виникла 1871 р. у Франції під назвою “Вільна школа політичних наук” (сьогодні – Інститут політичних досліджень Паризького університету).

Однак, активне утвердження політичної науки, по суті, починається тільки після Другої світової війни. Велику роль у поширенні політології відіграла ЮНЕСКО, яка санкціонувала автономність політичної науки як самостійної галузі знань і сприяла її розвиткові. На міжнародному колоквіумі політологів, організованому ЮНЕСКО в 1948 р. у Парижі, було вирішено вживати термін “політична наука” і визнано, що основним предметом політичної науки є:

а) політична теорія;

б) політичні інститути;

в) партії, групи і суспільна думка;

г) міжнародні відносини.

Раз у три роки проводяться міжнародні конгреси з проблем політичних наук, в яких беруть участь політологи всього світу.

Упродовж ХХ ст. політологія безперервно розширювала свій діапазон дослідження. До кола інтересів цієї складної та динамічної науки сьогодні входять:

- зацікавлені групи і політичні рухи;

- політичні системи, інститути і процеси;

- політична діяльність;

- політична свідомість і культура;

- громадська думка і засоби масової інформації в політичному процесі;

- історія політичних вчень, політична філософія, політичні ідеології;

- виборчі системи і процеси;

- етнічні процеси і політика тощо.

Умовно методи політології можна розділити на такі групи:

1. Загальнологічні: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, моделювання.

2. Теоретичні: мислительний експеримент, математична формалізація тощо.

3. Порівняльно-історичні: історичний опис, конкретний аналіз, порівняльний, хронологічний, прогностичний та інші.

4. Емпіричні, або біхевіористичні. Свою назву отримали від англійського слова behavior – поведінка. Характеризуються як спосіб дослідження суспільно-історичних явищ з погляду аналізу поведінки окремих людей та груп. Аналізу політичної поведінки передує отримання емпіричної інформації одним або кількома методами: спостереження, контент-аналіз документів, експеримент, анкетне опитування, соціометричний метод.

5. Системні, що характеризуються цілісним сприйняттям об’єкта дослідження і комплексним аналізом зв’язків елементів у межах політичної системи в цілому.

6. Метод ухвалення рішень: раціональний, змішано-скануючий, тощо.

Дата добавления: 2015-05-23