Ті роки

Після завершення громадянської війни і приходу до влади комуністичної партії, зі створенням Радянського Союзу змінилися умови розвитку культури загалом в СРСР, а також в Україні. Культурний розвиток України у 20-і роки - один з разючих феноменів української історії. Країна, що пережила найважчу війну, вимушена відновлювати абсолютно зруйновану економіку, яка втратила багатьох видатних вчених, письменників (загибель, еміграція), переживає справжній культурний злет, як висловився історик О. Субтельний, "багатогранний спалах творчої енергії". Цей факт визнається не тільки прихильниками, але і критиками радянської влади. Справа в тому, що революція привела в рух різні соціальні сили, дала відчуття свободи, створення нового, незвіданого. Серед майстрів культури були і гарячі прихильники нової влади, і аполітичні люди, і противники більшовизму, які в розвиткові національної культури вбачали певну альтернативу незалежності, що не здійснилася. В умовах непу, внутрішньопартійної боротьби допускалися елементи демократії. Уперше за довгі роки українська культура отримала державну підтримку.

Негативне ставлення до радянської влади, до її політики спричинило значну еміграцію діячів літератури і мистецтва (В. Винниченка, С. Черкасенка, Т. Шаповала, Д. Донцова, М. Садовського, О. Олеся). Твори письменників-емігрантів донедавна замовчувалися або спотворювалися, вони були огульно зараховані до буржуазно-націоналістичних, контрреволюційних. У свою чергу стара інтелігенція, в тому числі і художня, не влаштовувала нову владу ні кількісно, ні за своїм світоглядом. Було поставлене завдання виховання, підготовки робітничо-селянської інтелігенції, якій повинні бути властиві ідейність, старанність, конформізм. Культура ставала частиною політики правлячої партії, мала виконувати її соціальне замовлення, суворий партійно-державний контроль став всеохоплюючим.

Політика "українізації"

Советская власть в области идеологии, культуры проводила политику коренизации, которая в Украине получила название украинизации. Украинизация предусматривала подготовку, воспитание и выдвижение кадров коренной национальности, организацию школ всех уровней, учреждений культуры, издательство газет, журналов и книг на украинском языке. Проведение политики украинизации учитывало два аспекта:

• 1) украинизация как таковая;
• 2) создание необходимых условий для всестороннего культурного и духовного развития национальных меньшинств.

Украинизация дала положительные результаты. Если в 1928 году удельный вес газет на украинском языке составляла 56% общих тиражей, то в 1930 г. - 89%. Уже в 1924-1925 гг было выделено 13 национальных районов, в том числе немецкие, болгарские, польские и еврейские. Одним из центров украинизации стал Народный комиссариат просвещения, который возглавляли Григорий Гринько, Александр Шумский, Николай Скрипник.

При всей остроте споров, которые ведутся сейчас об оценке советского этапа украинской истории, успехи в сфере образования признаются всего. Ликвидация неграмотности в 20-е годы, рост общей и профессиональной культуры, прогресс науки обусловливались, в частности, достаточно стройной государственной системой образования.

Дата добавления: 2015-03-29