Завдання фізичного виховання

Завдання естетичного вихованя

1. Формування естетичних понять, поглядів і переко­
нань — виховання в молодого покоління розуміння пре­
красного, любові до нього, вміння давати правильну есте­
тичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів — особливих почут­
тів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрас­
не в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність та­
ких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприй­
няття, істотним критерієм естетичної культури людини.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрас­
не в житті та мистецтві — розвиток творчих здібностей ді­
тей, опанування ними певного обсягу знань і практичних
навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистец­
тва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльно­
сті, а головне — привчити школярів будь-яку роботу ви­
конувати красиво.

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про
своє здоров'я, постійно займатися фізичною культурою і
спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для
цього прикладними видами спорту.

3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездат­
ності.

Зміст і методику виховної роботи з реалізації завдань розглянуто в наступних розділах.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконую­чи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими. На­приклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним вихованням, оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню сма­ків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання не­можлива належна трудова підготовка, що потребує певно­го рівня мислення. Розумове виховання позначається і на фізичному розвитку особистості: знання нею основ фізіо­логії та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності орга­нізму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я.

Простежується зв'язок естетичного і морального ви­ховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Бать­ківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихован­ню любові до праці допомагає чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна організа­ція робочого місця, естетичний вигляд виробу як ре­зультату такої праці. Існує тісний зв'язок і між естетич­ним та фізичним вихованням. Здоров'я, належний фі­зичний розвиток, красива постава впливають на есте­тичний розвиток людини.

Про зв'язок фізичного виховання з розумовим та есте­тичним вже йшлося. Воно тісно пов'язане також з трудо-вим вихованням, оскільки полегшує виконання трудових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє здійснен­ню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вия-ну моральної стійкості й витривалості.

Загальні засади педагогіки

Мета виховання

Провідні завдання виховання школярів визначені пріо­ритетними напрямами реформування виховання, визначе­ними Державною національною програмою «Освіта» («Ук­раїна XXI століття»). До них належать: формування націо­нальної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажан­ня працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова­ги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого на­роду; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлен­ня до культури, звичаїв, традицій українців та представ­ників інших націй, які проживають на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчин-ностей; формування творчої, працелюбної особистості, ви­ховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцін­ного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміц­нення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, зако­нодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свобо­ди, правами людини та її громадянською відповідальніс­тю; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь міжособистісного спіл­кування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин¹.

Програма виховання — короткий виклад основних положень і ці­лей діяльності навчально-виховного закладу щодо виховання уч­нів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пере­дусім повинна відображати якості, які необхідно сформу­вати у школярів, намічені завдання та зміст, що мають бу­ти реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які тре­ба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

¹ Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»). — К., 1994. — С. 15—16.

Зміст програми випливає з основних напрямів вихован­ня всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важливим аспек­том у складанні та виконанні програми є визначення послі­довних цілей, які випливають із конкретних завдань та змі­сту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної
якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення пев­
ного результату в коротшому періоді — початкові класи
або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкрет­
ного виховного заходу чи сукупності виховних заходів,
спрямованих на досягнення певного результату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок­
ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, гро­
мадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалі­
зуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до пра­
ці формується через усвідомлення її цінності в процесі ви­
конання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми вихован­ня може бути «Орієнтовний зміст виховання в національ­ній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного фор­мування особистості. Другий — основні напрями вихован­ня в національній школі (завдання, які необхідно виріши­ти в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій—шостий — характеристики головних особ­ливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орі­єнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий — реко­мендації, спрямовані на формування колективу учнів шко­ли, на розвиток і вдосконалення учнівського самовряду­вання, організацію змагання, широке розгортання суспіль­но корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мі­рою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад¹.

¹ Див.: Орієнтовний зміст виховання в національній школі. Методичні рекомендації. — С. 4.

Загальні засади педагогіки

Мета виховання

Програма виховання дає змогу уникнути набору випад­кових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ура­ховувати таку систему компонентів духовного світу особи­стості українця:

1) національну психологію — психологію працьовитого
господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й
державної незалежності, духовної спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне
правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, тала­
новитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і ду­
шевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, зав­
дяки чому із століття в століття відтворюються і розвива­
ються самобутня українська культура і духовність;

4) народну мораль, етику — людяність, доброту, мило­
сердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;

5) народну естетику — красу поведінки, привабливий
стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння
вишивати одяг, готувати смачну їжу;

6) народну правосвідомість — життя за законами добра
і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;

7) національну філософію — самобутню систему ідей,
поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ
людини, проблему долі людини тощо;

8) національний світогляд — систему поглядів, переко­
нань, ідеалів, яка є основою національної духовності;

9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, сис­
тему філософських, політичних, правових, економічних,
моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і пе­
реконань;

10) національну свідомість та самосвідомість — відчут­
тя гордості за належність до української нації.

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельма-хович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філо­софією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення націо­нального виховання через освіту. Термін «едукація» у кла-

сичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення націо­нального невігластва»¹.

Дата добавления: 2015-03-29