Проблеми сучасного визначення предмета та методу фінансового права

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають змінюються і припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

До предмету фінансового права входять такі основні блоки відносин:

1. відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю.

2. бюджетні відносини:

- бюджетний устрій;

- бюджетний процес.

3. податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що виникають в процесі організації та в процесі нарахування, сплати та надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів.

4. грошово-кредитні відносини:

- банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг;

- грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);

- відносини валютного регулювання та валютного контролю.

5. облікові відносини (бух облік та звітність)

Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права:

- фінансові відносини;

- виникають в результаті здійснення фінансової діяльності;

- один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями;

- владні відносини;

- забезпечуються силою державного припису;

- об’єктом є грошові публічні фонди;

- майновий характер (грошовий), або пов’язаний немайновий (організаційний).

Проблеми визначення предмета:

1) Чи тільки грошові відносини?

Останніми роками поширеною є позиція учених – дослідників фінансового права, згідно з якою об’єктом фінансових правовідносин є виключно грошові фонди, які мають державну форму власності, i нормами фінансового права інші економічні відносини регулюватися не можуть. Проте, останнім часом явно під фінансово-правове регулювання підпадають відносини в сфері обліку матеріальних цінностей організаціями бюджетної сфери, використання фондів (в іноземній валюті, золоті, формуються з коштовних та напівкоштовних каменів), що використовуються з метою підтримання національної грошової одиниці, валютного регулювання.

Відносини в сфері формування матеріального резерву та централізованого матеріального забезпечення ще залишаються під адміністративно-правовим регулюванням.

2. Хто є суб’єктами фінансової діяльності: лише держава чи й інші суб’єкти?

Самостійними суб’єктами фінансової діяльності визнаються АРК та суб’єкти місцевого самоврядування, що наділені публічною владою на певній території.

3. Державні фінанси чи публічні фінанси?

Нечай Анна і державні і місцеві фонди коштів відносить до публічних фондів коштів, мало того, до публічних відносить і суспільні фонди коштів, які створені:

- за участю держави (правотворчий акт)

- на них розповсюджується фінансовий контроль

- держава бере участь в поповненні даного фонду (кошти надходять переважно або в тому числі і з бюджету, інших публічних фондів коштів)

- держава бере участь в управлінні цими фондами

(Фонд страхування вкладів фізичних осіб, Фонд Суспільного телебачення та радіомовлення)

Крохіна робить акцент на тому, що на противагу цивільному праву фінансове право регулює питання режиму фондів, мобілізації фінансових ресурсів до нього, а саме відносини по переходу об’єкта власності від одного суб’єкта до іншого (публічного), питання розпорядження коштами фондів як об’єктом власності.

4. Фінансове право регулює відносини в сфері публічних фінансів чи виходить за ці межі?

Структура публічних фінансів впливає на структуру системи фінансового права, однак, фінансові правовідносини виходять за межі економічних фінансових відносин, оскільки фінансово-правові норми регулюють також відносини в сфері фінансового контролю, фінансово-правової відповідальності та охоронні фінансово-правових відносин.

Фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють майнові та пов’язані з ними немайнові суспільні відносини, які виникають у процесі створення, мобілізації, розподілу, перерозподілу і використання публічних фондів коштів, необхідних для реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування, інших публічних утворень, а також в процесі фінансового обліку, контролю та фінансово-правової відповідальності.

Метод фінансового права – імперативний, метод владних приписів (тільки так і не інакше).

Основний метод фінансово-правового регулювання — державно-владні приписи одним учасникам фінансових відносин з боку інших, які виступають від імені держави (місцевого самоврядування) і наділених у зв'язку з цим відповідними повноваженнями.

Особливість: Відносини "влади і підпорядкування" при регулюванні фінансових відносин, як правило, не ґрунтуються на відносинах субординації, підпорядкування по "вертикалі ".

Владні розпорядження виходять в більшості випадків від фінансових, податкових і кредитних органів, з якими інші учасники фінансових відносин не знаходяться в адміністративній залежності.

Основна ознака: більшість норм фінансового права регулюють порядок виконання фінансового обов’язку (обов’язку осіб, обов’язку як елемента компетенції уповноваженого органу тощо).

Значно менша доля добровільності вступу у відносини та оперативної самостійності уповноважених органів, ніж в адміністративному праві, але і в цьому випадку дії метод владних приписів.

Так, при використанні державою для формування своїх ресурсів платежів добровільного характеру (державні позики, казначейські зобов'язання, лотереї і т.п.) в певній частині також діє метод владних розпоряджень.

Таким чином, держава встановлює умови проведення державних внутрішніх позик, випуску державних казначейських зобов'язань, що не можуть бути змінені за угодою сторін, і є обов'язковими для дотримання особами, що вступили у дані відносини.

Фінансово-правовому регулюванню властиві і інші методи:

- рекомендації,

- оперативного управління

- узгодження (договірний) тощо.

Дата добавления: 2015-03-31