Грошові системи та їх еволюція

Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.3. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.4. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.2. Державне регулювання цін.3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Грошова система — форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою.Елементи грошової системи є:Назва національної грошової одиниці. Види та купюрність грошових знаків і характер їхнього забезпечення.Порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг.Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну.Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну.

Металева система — це грошова система, в якій роль загального еквівалента і засобу обігу виконують металеві гроші із золота чи срібла. Металева система поділяється на два види — біметалізм і монометалізм.

Біметалізм є системою, де роль загального еквівалента законодавчо закріплюється одночасно на рівних правах за двома благородними металами — золотом і сріблом.

Хоча система біметалізму проіснувала досить довго (у Західній Європі з XVI до початку XIX ст.), але виявилася нежиттєздатною, бо суперечила природі грошей як загального еквівалента. Законодавче закріплення за двома металами однакової ролі загального еквівалента не відповідало співвідношенню їхньої реальної ринкової вартості. Суперечливість і нестійкість біметалізму поступово призвели до його занепаду і заміни золотим монометалізмом.

Монометалізм — це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним благородним металом — золотом. Уперше золотий монометалізм було запроваджено в Англії (1816 p.). У Франції його було введено в 1876—1878 pp., у Росії — в 1897 р. Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золо- тодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт. Золотомонетному стандарту притаманні такі риси: — законодавча фіксація вагового вмісту золота в грошовій одиниці; — вільний обіг золотих монет; — виконання золотом усіх функцій грошей; — відкрите карбування монет із золота; — вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банкнот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю; — вільний рух золота між країнами; — формування обмінних курсів валют на основі їхніх золотих (вагових) паритетів. Золотомонетний стандарт у повному обсязі проіснував до Першої світової війни. Після Першої світової війни країни, які мали значні запаси золота (Англія, Франція), запровадили у себе золотозливковий стандарт, який виключав вільне карбування золотих монет і обмін їх на банкноти. Обмін банкнот міг проводитися лише на золоті зливки. Німеччина, Австрія, Норвегія, Данія та інші країни, які не мали значних запасів золота, запровадили у себе золотодевізний стандарт. При цьому зв'язок грошей із золотом здійснюється не безпосередньо, а через іноземну валюту (девізу), яка мала золоте забезпечення. При золотодоларовому стандарті розмін національних валют на золото був відмінений в усіх країнах, а обмін доларів СІЛА на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн — членів МВФ. У 1971 р. було припинено й обмін доларів на золото.

валютної системи — паперово-кредитної, в основу якої покладено такі головні принципи: — юридично закріплена демонетизація золота, тобто повна відмова від золотого стандарту; — скасована фіксація золотого вмісту національних валют (масштабу цін); — припинено виконання золотом ролі загального еквівалента; — скасовано офіційну ціну на золото, яка раніше існувала (35 дол. за одну тройську унцію — 31,1 г); ¦— золото перетворено із грошового товару в звичайний товар, який продається й купується на світових ринках дорогоцінних металів за ціною, що складається залежно від попиту і пропозиції; — впроваджено перехід до плаваючих валютних курсів. У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші. При цьому класичні паперові гроші як представники золота сьогодні зникли з обігу внаслідок його демонетизації. Але потреба в них збереглася, оскільки державний бюджет має дефіцит, нерідко величезний. Для його покриття державна скарбниця випускає паперові гроші, які не мають золотого забезпечення. Тому їх ще називають білетами державної скарбниці. Кредитні гроші — це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Є такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші (рис. 6.11).

Вексель — це письмове боргове зобов'язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку. Векселі бувають простими і переказними. Простий вексель — це вексель, підписаний однією особою на ім'я іншої особи, який не може бути переданий третій особі. Переказний вексель (тратта) — це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк. Передача векселя іншій особі оформляється передавальним записом (індосаментом). Третя особа може передати вексель четвертій особі, здійснивши власний передавальний запис, і т. д. Таким чином, переказний вексель набуває певної форми грошей — кредитних грошей, що виконують функції засобів обігу і засобів платежу. Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські. Комерційний вексель — це боргове зобов'язання, яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг. Це кредит у товарній формі. Власник комерційного векселя може використати його замість грошей для платежу за товари, куплені у третьої особи. Банкнота — це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банкзамінює комерційний вексель. Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою. Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового вираження і використовуються для платежів безготівковій формі. їх рух здійснюється за рахунками і не виходить за межі банківської системи.

Дата добавления: 2015-04-24