Якщо рівновага між «Воно», «Я», «ЗВЕРХ-Я» порушується, то починається хвороба — невроз

Фрейдом вважалося, що в період розвитку організму від дитинства до зрілого віку сексуальний інстинкт зазнає ряд метаморфоз або фаз, і завданням було – виявлення цих фаз для знаходження джерела сексуальних порушень, що викликають у особистості невроз в пізній період її життя. Особливе місце відводилося "Едипову комплексу" - кожен хлопчик у віці між 3 і 5 роками переживає почуття потягу до матері і сприйняття отця як суперника, що викликає ненависть і страх покарання з боку отця, що призводить до ототожнення з батьком. А у дівчинки також може проявлятися ворожість до матері і закоханість в отця, проте у неї це відбувається менш інтенсивно (К.Юнг назвав це комплексом Електри). Подолання цих комплексів Фрейд повязував з о статочним утворенням супер-его.

Для проникнення в несвідоме Фрейд використовував методику розшифровки вільних асоціацій, сновидінь, прийшов до висновку, що позбавлення від колись пережитих в дитинстві травм шляхом їх усвідомлення дає позитивний лікарський ефект.Психоаналіз як метод терапії полягає у виявленні, потім переведення у сферу свідомого переживань несвідомих травмуючих ідей, вражень, психічних комплексів.

В даний час ефективність класичного психоаналізу З.Фрейда дуже низька, і на сьогоднішній день існують різні методи роботи психоаналітиків, які грунтуються на різних концепціях; часто використовується все краще з декількох теорій.

Погляди Фрейда були багато в чому помилковими, перебільшеними, але найважливішим його відкриттям вважається звернення до дитячого досвіду для розуміння переживань дорослої людини, а також зміна поглядів на людську свідомість і виділення в ній несвідомої частини.

Напрями критики теорії 3. Фрейда:

1) міфологічне пояснення «сексуальних комплексів»,антиісторичний підхід до аналізу культурних і соціальних процесів суспільства;

2) неправомірне перенесення висновків, зроблених на основі приватного спостереження, на більш загальні закономірності розвитку природи і суспільства;

3) біологізованість, відсутність соціального чинника, що впливає на розвиток особистості;

4) переоцінка ролі сексуальності в розвитку психіки і надання вирішального значення раннім дитячим переживанням на противагу цьому доводилося, що під впливом суспільних чинників - навчання, школи, активного фізичного і інтелектуального розвитку сила сексуальних інстинктів слабшає.

Критика і реконструкція ідей психоаналізу з боку його послідовників, спрямована на введення соціальних детермінант розвитку особистості.

Так, Карл Гу́став Юнг (1875 - 1961) — швейцар. психіатр, засновник одного з напрямків глибинної – аналітичної психології, розширив концепцію несвідомого – розвинув уявлення про існування в психіці людини, разом з індивідуальним несвідомим, глибшого шару – колективного (соціального) несвідомого, яке складається з особливих мотиваційних чинників або загальнолюдських образів — архетипів (образ матери-землі, мудрого старця, героя і ін.), серед яких центральна роль належить архетипу "самості" (das Selbst) – потенційне ядро особистості. Архетипи лежать в основі міфології, символіки сновидінь, художньої творчості тощо та передаються до спадку. Юнг відкинув сексуальну інтерпретацію лібідо З.Фрейдом, запропонував розуміння лібідо як психічної енергії взагалі.

Юнг виділяв декілька рівнів несвідомого: індивідуальне, сімейне, групове, національне, расове і колективне несвідоме, яке включає універсальні для всіх часів і культур архетипи.

Значну увагу приділяв розробці концепції особистості, в т.ч. питанням її становлення, структури і самореалізації. Згідно Юнгу кожен індивід з'являється на світ з «цілісним власним ескізом, представленим в потенції з самого народження», а навколишнє середовище виявляє те, що вже було в особистості закладено раніше і існує певна успадкована структура психічного, що розвивалася сотні тисяч років, яка примушує нас переживати і реалізовувати наш життєвий досвід цілком – певним чином. Ця визначеність виражена в архетипах, які впливають на наші думки, відчуття, вчинки.

Одним з найважливіших відкриттів К.Г. Юнга є виділення психологічних типів людей, спрямованих на зовнішній або внутрішній світ: екстравертів – спрямованих зовні і інтровертів - спрямованих на себе.

Основне завдання психотерапії – відновлення порушених звязків між різними рівнями та системами психіки, а основним змістом психічного життя людини є процесс "індивідуації" – прагнення особистості до повної реалізації своїх можливостей, тому ціль психотерапії по Юнгу – здійснення індивідуації особистості.

Юнг досліджував несвідоме не тільки за допомогою інтерпретації снів, але і через тлумачення архетипічних образів, що виникають у пацієнтів – через мовні асоціації (метод асоціацій) – (швидке реагування на кожне з слів, що пред'являються, будь-яким іншим словом, причому затримана відповідь, нездатність відповісти взагалі або повторення слів свідчить про існування т.з. «комплексу» – сукупності емоційно забарвлених несвідомих ідей і уявлень). Асоціативний метод доведений до рівня фундаментального методу психол. дослідження.

Ідеї К.Юнга вплинули на становлення і розвиток психоаналізу та ін. напрямів глибинної психології, а також на соціологію, філософію, естетику і культурологію.

Інший послідовник З.Фрейда, А.Адлер (1870-1937) розробив власну систему – концепцію індивідуальної теорії особистості, поставивши під сумнів вирішальну роль несвідомого у розвитку особистості. А центральною рушійною силою розвитку вважав прагнення до переваги і відчуття неповноцінності. Він стверджував, що дитина народжується на світ з певним відчуттям неповноцінності і невпевненості в собі, що обумовлене її безпорадність і залежність від оточення. Це відчуття породжує прагнення до переваги, тобто до самоствердження. Він розглядав невроз як наслідок комплексу неповноцінності. Розвиток особистості, залежить від того, яким чином цей комплекс компенсуватиметься. У патологічних випадках людина може намагатися компенсувати свій комплекс неповноцінності за рахунок прагнення до влади над іншими (компенсаторна теорія влади).

Замість вивчення снів, Адлер звернувся до дослідження ранніх спогадів, які вважав ключем до розуміння поведінки, мотивації і особистості. Особистісні проблеми виникають з відчуття соціальної даремності, а соціальні відчуття і інтереси є необхідною складовою частиною повноцінного психічного життя.

Головним сучасним відгалуженням психоаналізу є неофрейдизм, який заперечує виняткову роль сексуальних чинників в розвитку, надаючи істотне значення соціальним чинникам: особливостям спілкування дитини з дорослими, перш за все в перші роки життя (К.Хорні, ( 1885-1953), Г.С. Саллівен ( 1892-1949), характеристикам соціального середовища, її цінностям (Е. Фромм (1900-1980).

Серед психоаналітиків, що займалися проблемами розвитку, особлива роль належить амер. психологу Е. Еріксону (1902-1994). Він розробив оригінальну концепцію розвитку особистості людини від народження до смерті і вважав, що в основі цього процесу – отримання ідентичності, тобто уявлення про власну повноцінність, тотожність самій собі в часі, здатності управляти своїм «Я» в різних ситуаціях, відчувати себе здібним до вирішення тих завдань, які ставить перед нею життя.

Психоаналіз і зараз бурхливо розвивається. Він не тільки вплинув на безліч напрямів сучасної психології, а також на суспільну свідомість нашого часу, особливо на Заході, але в цьому виявився його негативний вплив на суспільну мораль.

Гуманістична психологія – виникла в 60-і роки 20 ст. в американській психології як природний розвиток поглядів Адлера, Хорні і Саллівана на роль соціокультурних чинників в психічній діяльності.

Основна ідея – новий погляд на розвиток людини, а саме оптимістичний підхід до розуміння природи людини, віра в творчі можливості та сили кожної людини, в здатність її свідомо вибирати свою долю і будувати своє життя. Тому назва цього напряму humanus (лат.) - людяний. Основні принципи цього напрямку: 1) важливість самоактуалізації - задоволення властивої індивіду потреби у виявленні і розвитку власне людських особистісних рис – як умови становлення особистості; 2) необхідність аналізу особистості як цілого (холізм); 3) заперечення редукціонізму - опису власне людських властивостей мовою природних наук (приклад – зведення любові до «сексуальної хімії» або до біологічних інстинктів).

Найбільш відомими представниками цього напряму є Карл Роджерс (1902-1987) і Абрахам Маслоу (1908-1970), Гордон Олпорт (1897–1967).

Найбільш відомим досягненням А. Маслоу (1908-1970) (амер.психолог, російського походження) є його теорія потреб («піраміда» потреб), згідно якої потреби людини мають ієрархічну структуру (від нижчих до вищих), і людина розвивається відповідно до актуальних для неї потреб. Причому, задоволення потреби більш високого рівня неможливе без задоволення нижчої потреби. Найвищою потребою за А.Маслоу є потреба в самоактуализації - уміння зрозуміти себе і реалізувати свій внутрішній особистісний потенціал.

К.Роджерс (1902-1987) (амер. психолог) розробив феноменологічну концепцію розвитку особистості, згідно якої визнається цінність і унікальність людської особистості та її досвіду, що виникає в процесі всього життя і об'єднаного в поняття «феноменальне поле». Фундаментальним компонентом структури особистості вважав «я-концепцію», що формується в процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім соціальним середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції його поведінки. Важливими поняттями К.Роджерса були також: 1) конгруентність (ступінь збігу або неспівпадання бачення суб'єктом свого внутрішнього світу з реальною дійсністю) – відповідно висока конгруентність веде до позитивного особистісного розвитку, а низька - до внутрішніх конфліктів, тривожності, невротичного розвитку; 2) самоактуализація як контакт зі своєю індивідуальністю, можливий тільки в ситуації життя в сьогодення (відмова від самоактуализації викликає невротизацию особистості); 3) самооцінка як найважливіший компонент особистості, в СО виражається суть людини і яка володіє здатністю мінятися залежно від ситуації; а відвертість новому досвіду є важливим чинником її формування.

Гордон Олпорт (1897–1967) – амер. психолог, теоретик рис особи, фахівець з психології особистості. Його теорія особистості побудована на основі понять Я і самоактуализація (прагнення особистості до досягнення чого-сь осмисленого і значного в житті). Показав, що мотиви, і біологічні потреби, при їх задоволенні можуть набувати достатньо незалежного від біологічної основи характеру (принцип функціональної автономії мотивів – з'явившись для задоволення якої-небудь дитячої потреби, мотиви починають жити своїм автономним життям, перетворюючись на самостійні потреби, задоволення яких може само по собі бути джерелом задоволення).

Гештальтпсихологія («гештальт» – нім. Gestalt - форма, образ, структура) виникла на початку 20 ст. в Германії з досліджень сприйняття. Її засновниками були німецькі психологи Макс Вертгеймер (1880-1943), Курт Коффка (1886-1967) і Вольфганг Келер (1887-1967), що висунули програму вивчення психіки з погляду цілісних структур — гештальтів. Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленування свідомості на елементи і побудови з них складних психічних феноменів, вони пропонували ідею цілісності образу і неможливості зведення його властивостей до суми властивостей елементів (цілісний - холістичний підхід).

На думку теоретиків ГП, предмети, що складають наше оточення, сприймаються відчуттями не у вигляді окремих об'єктів, а як організовані форми. Причому, ціле – зовсім інше, ніж сума його частин. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивості фігури не описуються через властивості частин. Навпаки властивості цілого визначають властивості окремих його частин (напр., муз.мелодія не може бути зведена до послідовності різних музичних звуків).

Дата добавления: 2015-04-24