Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності

Типи темпераменту	Холерик	Сангвінік	Флегматик	Меланхолік
Характеристика темпераментів за силою, рухливістю та врівноваженістю нервових процесів	Сильний Неврівноважений Рухливий	Сильний Врівноважений Рухливий	Сильний Врівноважений Малорухливий	Слабкий Неврівноважений Інертний

Однак, пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. Вважається, що ЦНС функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні невмотивовані вчинки — це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання.

1. Роль темперамента в діяльності людини.

Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджає встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяльності.

Шляхом вправ можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії — сила, врівноваженість, рухливість — не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності.

В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Дослідження психологів показали, що представники різних темпераментів можуть добиватися однаково високих успіхів в діяльності, але йдуть вони до цих успіхів різними шляхами. B.C. Мерлін і Е.А. Клімов розробили поняття індивідуального стилю діяльності, суть якого го полягає в розумінні, врахуванні і оволодінні людиною своїми психодинамічними особливостями. Так, холерикові легше, ніж флегматику, виробити у себе швидкість і енергію дій, тоді як флегматику легко виробити витримку і холоднокровність.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту.

А ле темперамент не має відношення до таланту і обдарованості людей. Серед великих людей зустрічаються яскраві представники всіх чотирьох типів темпераментів: И.А. Крылов и М.И. Кутузов - флегматики, А.С. Пушкин и А.В. Суворов - холерики, М.Ю. Лермонтов и А.И. Герцен - сангвиники, поэт В.А. Жуковский, Н.В. Гоголь и П.И. Чайковский - меланхолики.

Але, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

1. Характер та його структура.

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру, які характеризують цілі людини, способи їх досягнення. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Характер (від грец. charakter — “риса”, “прикмета”, “відбиток”) — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін “характер” введений для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у “Характеристиках” описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів — людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або морально-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.

Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Темперамент додає своєрідність поведінці людини, але не визначає ні мотивів, ні вчинків, ні переконань, ні моральних засад особистості.

Людина проявляє одні і ті ж динамічні особливості в різних ситуаціях, але темперамент впливає при цьому лише на форму прояву характеру. Так, наполегливість у холерика виражається в кипучій діяльності, у флегматика - в глибокій зосередженості. Кожен темперамент має свої позитивні і негативні сторони. Приклади цінних властивостей холерика: пристрасність, активність, енергія; сангвініка - рухливість, жвавість чуйність; меланхоліка - глибина і стійкість відчуттів, висока чутливість; флегматика - спокойствие, відсутність квапливості.

Але не всякий холерик енергійний і не всякий сангвінік чуйний. Ці властивості треба виробляти в собі, і темперамент лише полегшує або утрудняє це завдання. Б.М. Теплов писав, що при будь-якому темпераменті виникає небезпека розвитку небажаних рис особи. Холеричний темперамент, наприклад, може провокувати людину до нестриманості, різкості, схильності до постійних «вибухів»; с ангвінічний – може привести людину до легковажності, схильності до недостатньої глибини і стійкості намірів.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад.

Структура характеру. Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське “Я” як єдине ціле.Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характеру людини визначити не можна.

Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які — ледве виявляються, затираються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, від особливостей її характеру, і передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти: • спрямованість; • переконання; • розумові риси; • емоції; • волю; • темперамент; • повноту; • цілісність; • визначеність; • силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості, вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоції стають підгрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, “товстошкірість”, нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди — слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних компонентів, кожний з них — спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент — інтегративно виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його структурних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність, якавиявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру.

Визначеність характеру у людини як суб’єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється.

1. Акцентуації характеру.

Перед тим як зрозуміти поняття акцентуації характеру необхідно визначитись з розумінням рис характеру.

Риси характеру - це індивідуальні звичні форми поведінки людини у відповідних ситуаціях, в яких реалізується її відношення до дійсності.

Риси характеру виражають відношення людини до інших людей, до самого себе, до навколишнього світу і діяльності (праці).

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних контактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення,залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості.

Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому і нтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо. Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням.

Рис характеру дуже багато, умовно їх можна розділити на дві групи, які тісно між собою зв'язані, впливають один на одного, але все-таки відображають відношення людини до різних сторін життя.

Група перша - риси характеру, в яких виражені переконання і ідеали, спрямованість особистості. Колективізм (людина ставить інтереси колективу і загальної справи вище за свої вузькі інтереси) і егоїзм (людина проявляє турботу перш за все про особисте благополуччя, для неї існують тільки її особисті потреби і бажання); чуйність і грубість; товариськість, акуратність і безвідповідальність, недбалість; ініціативність, відчуття нового і відсталість, консерватизм; ощадливість і марнотратство; допомога іншим і хижацьке відношення до людей; скромність, самокритичність і зарозумілість; вимогливість до себе і зарозумілість; відчуття власної гідності і зарозумілість тощо.

Ці риси вдачі, або особливості особистості, є моральними якостями і виступають або чеснотами, або пороками людини. Головна наша чеснота полягає в турботі про людей, що оточують нас, їх інтереси, їх спокій.

Друга група - вольові риси характеру, які виражаються в умінні і звичці свідомо регулювати свою поведінку, свою діяльність відповідно до певних принципів, долати перешкоди на шляху до поставленої мети. Волю називають основою характеру, його становим хребтом. Кажучи про кого-небудь «людина з характером», тим самим підкреслюють перш за все вираженість вольових рис вдачі: цілеспрямованості, рішучості, самовладання, витримки, терпіння, дисциплінованості, мужності, сміливості.

Але ці риси вдачі цінні тільки тоді, коли виявляються у людини етичної, вихованої. Важливо знати, до яких цілей прагне людина і які засоби вибирає він для їх досягнення. Не тільки цілі, але і засоби діяльності повинні бути чесними, гуманними.

Цілеспрямованість і наполегливість диктатора або кар'єриста, сміливість хулігана або дурня не можуть бути позитивними якостями. Вольові риси і вчинки цінні не самі по собі, а лише разом з етичною спрямованістю особистості.

Позитивними рисами характеру етичної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості людей, високодуховні та ідейні переконання.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб’язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Особливості характеру не тільки виявляються в діях, вчинках, відносинах, але і формуються в них.

Так, мужність з'являється в процесі здійснення мужніх вчинків, а рисою вдачі стає тільки тоді, коли такі вчинки перестають бути випадковими епізодами в житті людини і перетворюються для неї на звичку.

Кожна риса характеру виявляється не ізольовано від інших, а пов'язана з ними.Залежно від цього у різних людей одна і та ж риса може виявлятися по-різному. Наприклад, сміливий вчинок може бути розумним і безрозсудним, моральним і аморальним. Така риса, як мужність, включає не тільки вольову сферу, але і сферу інтелектуальну і емоційну. Мужність одночасно є і моральною рисою. Характер кожної людини - це своєрідне поєднання різних рис, що об'єднуються в людській особі.

У історії психології робилися немало спроб класифікувати людські характери або визначити типи характерів.Проте задовільної класифікації і типології характерів ще не створено. Тому при характеристиці людини зазвичай указують на одну або дві риси її вдачі, що найбільш виділяються. Одних ми називаємо людьми твердого, сильного характеру, інших - скромними, працелюбними, третіх - добрими, товариськими тощо.

Зустрічаються люди і без яскраво вираженого характеру, люди з невизначеним характером. Про таких людей досить влучно мовиться у нас в народі: «Так собі людина - ні риба, ні м'ясо».

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються порізному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості.

Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Поняття «акцентуація» було введене в психологію К.Леонгардом. Його концепція «акцентуйованих осіб» грунтувалася па припущенні про наявність основних і додаткових рис особистості. Основних рис значно менше, але вони є стрижнем особи, визначають її розвиток, адаптацію і психічне здоров'я. При значній вираженості основних рис вони накладають відбиток на особу в цілому, і при несприятливих обставинах вони можуть зруйнувати всю структуру особистості.

На думку Леонгарда, акцентуація особи перш за все виявляється в спілкуванні з іншими людьми. Тому, оцінюючи стилі спілкування, можна виділити певні типи акцентуації. У класифікацію, запропоновану Леонгардом, входять наступні типи:

К.Леонгардом пропонуються наступні варіанти акцентуацій:

1. Застрягаючий (ригідний) тип.. Основні риси: надмірна стійкість афекту з схильністю до формування "надцінних" ідей; підвищена підозрілість і хвороблива образливість; стійкість негативних емоцій і відчуттів; честолюбство, самовпевненість і прагнення до домінування; висока конфліктність, злопам'ятність і навіть ворожість до кривдників.

2. Збудливий тип. Характеризується підвищеною імпульсивністю, дратівливістю і агресивністю. В поривах гніву наростання агресивності супроводиться активізацією відповідних дій і моральні установки не діють. Труднощі з осмисленням.

3. Демонстративний (істероїдний) тип. В характері яскраво виражена потреба в увазі оточення, пихатість, авантюристичність, але в той же час цілеспрямованість. Хитроумність в самовихвалянні і досягненні своїх інтересів. Проте гнучкість мислення робить демонстративних особистостей адаптивними.

4. Педантичний тип. Відрізняється яскраво вираженою зібраністю, що відображає інертність психічних процесів. Грунтовність, чіткість і завершеність в діях, високий самоконтроль дозволяють виконувати роботу пунктуально і сумлінно, але має місце повільність і малопродуктивність в мисленні, а в діях – надмірна стандартність і передбачливість. При несприятливих обставинах акцентуація набуває нав'язливого характеру.

5. Гіпертимний тип. Характеризується переважно піднесеним настроєм, підвищеною психічною активністю і жаданням діяльності. Заповзятливість, ініціатива, розкидання іскр оптимізму. В той же час надмірна веселість і жвавість не завжди дозволяють доводити справу до кінця, бути обов'язковим, строго дотримувати норми, дорожити своїм авторитетом. Легковажність незрідка виявляється в прожектерстві, незібраності, сумнівних вчинках і в прямолінійності вибраної дороги.

6. Дістимічний тип – (Ді). В протилежність гіпертимному типові характерна схильність до депресії, зосередженість на похмурих сторонах життя, повільність і загальмованість. Серйозна настроєність на справу і витонченість почуттів обумовлюють тверду життєву позицію. Стимулювання життєдіяльності, проте, ослаблене.

7. Циклотимічний (ефектно-лабільний, нестійкий. Яскраво виражена зміна гіпертимичних і дістимічних фаз. Характерною є мінливість настрою, вчинків і дій без явних причин.

8. Афектно-екзальтований тип. Характерним є широкий діапазон емоційних станів. Екзальтація (захоплено-збуджений стан) виявляється в бурхливій реакції, змінюваності напрямів активності, високій вразливості, сильній прихильності до друзів і ін. Щиріше і глибоке переживання чужих проблем підсилює психічну реакцію людей цього типу акцентуації.

9. Тривожний (боязливий) тип. Схильність до страху, нерішучості, боязкості, надмірної підлеглості. Високий рівень тривожності незрідка супроводжується прагненням до надкомпенсації за рахунок зухвалого викиду негативних емоцій.

10. Емотивний тип. Відрізняється підвищеною чутливістю, вразливістю і глибиною переживань. Реакції людей з таким типом акцентуації виявляються в співпереживанні, мягкосердії, зворушеності. Під впливом бурхливих подій в довколишній дійсності можливі патології аж до депресій і самогубств.

11. Інтровертований тип. Такі особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям.

12. Екстравертований тип. Такі люди прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують, легковажні.

Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

1. Процес формування характеру.

Формування характеру — це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Дата добавления: 2015-04-24