Процедурні гарантії захисту порушеного конституційного права людини на соціальне забезпечення

Нормативні акти у сфері соціального забезпечення складаються з норм матеріального та процедурного права. Останнє регламентує порядок реалізації права на соціальне забезпечення, що здійснюється за відповідними стадіями. За цим критерієм А. Карцхія юридичні гарантії права на пенсію розглядав відповідно до таких стадій: 1) звернення за призначенням пенсії; 2) підготовка справ до розгляду на засіданні комісії по призначенню пенсії; 3) призначення пенсії; 4) виплата пенсії; 5) право оскарження [94].

Я.М. Фогель у всіх пенсійних підсистемах розрізняв три основні і послідовні стадії здійснення права на пенсію: 1) звернення за пенсією; 2) призначення пенсії; 3) виплата пенсії. Відповідно до цих стадій норми, що гарантують здійснення права на пенсію, він поділив на три групи: 1) ті, що забезпечують сприяння громадянам у здійсненні права на пенсію; 2) ті, що безпосередньо направлені на реалізацію цього права; 3) ті, які забезпечують захист права на пенсію. Норми, що входять у ці групи, взаємодоповнюють одна одну, утворюючи єдину систему правових засобів, які гарантують право на пенсійне забезпечення [95].

В.О. Тарасова гарантії розглядає стосовно діяльності компетентних органів (органи соціального забезпечення, деякі інші виконавчо-розпорядчі органи, громадські організації). У цьому випадку як юридичні гарантії права на пенсію розглядаються правові норми, які закріплюють процедурні й організаційні форми діяльності цих органів, що здійснюється у зв’язку з реалізацією громадянами права на пенсійне забезпечення. Такими є норми, які регулюють порядок діяльності цих органів при зверненні за пенсією, її призначення та виплату, а також, що встановлюють гарантії, які направлені проти необґрунтованої відмови у прийнятті заяви про призначення пенсії, проти неправильної відмови у призначенні пенсії; порядок оскарження рішень з пенсійних питань; порядок застосування заходів нагляду і контролю у сфері пенсійного забезпечення і т.ін. [96].

У радянській юридичній літературі були запропоновані такі підстави класифікації процедурних правил: 1) за предметом, тобто за колом суспільних відносин, які вони покликані регулювати; 2) за призначенням (службовою роллю); 3) за формою закріплення і порядку встановлення; 4) за юридичними наслідками недотримання цих правил [97]. Ці підстави класифікації використала В.О. Тарасова, розглядаючи комплекс процедурних правил, що сприяють охороні суб’єктивного права на пенсію. Указані процедурні правила вона поділила на такі групи:

- у залежності від стадії реалізації суб’єктивного права на пенсію: 1) порядок підготовки пенсійної справи до розгляду; 2) порядок призначення пенсії; 3) порядок виплати пенсії; 4) порядок розгляду скарг і заяв громадян по пенсійних справах;

- за їх роллю у вирішенні питань охорони суб’єктивного права на пенсію: 1) правила, що сприяють реалізації громадянами свого права на пенсію; 2) правила, які сприяють захисту цього права у випадку його порушення;

- за формою їх закріплення: 1) правила, закріплені у правових нормах; 2) правила, що склалися у практиці діяльності органів пенсійного забезпечення;

- за юридичними наслідками їх недотримання: 1) правила, недотримання або порушення яких веде до недійсності акта, прийнятого з порушенням установлених правил і форм; 2) правила, недотримання яких тягне інші наслідки [98].

Гарантіями реалізації прав обов’язків громадян у сфері соціального забезпечення виступають права й обов’язки, одні з яких мають метою сприяти оптимальному, з точки зору особи і суспільства, досягненню результатів правової норми найбільш зручним і вигідним для сторін способом, а також оперативним шляхом, другі – на гарантування розмірів грошових виплат, охорону рівня забезпечення, треті – на усунення перешкод і порушень з метою відновлення нормального процесу реалізації прав і обов’язків. Це: 1) право громадян на вибір виду, а також часу, умов і порядку реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення; 2) гарантії охорони матеріальних інтересів громадян, що реалізуються у даній сфері, від порушень, викликаних незнанням законодавства чи винною поведінкою осіб, зобов’язаних сприяти реалізації прав громадян, і привели до несвоєчасного звернення за наданням забезпечення; 3) гарантії підвищення розмірів виплати після змін показників, на підставі яких оцінюється трудовий вклад особи, яка отримує соціальне забезпечення (трудовий стаж чи заробіток); 4) гарантії захисту і періодичного підвищення рівня соціального забезпечення; 5) гарантії, що обмежують підстави для здійснення утримань із соціальних виплат [99].

Автор гарантії права на соціальне забезпечення пропонує розглядати за такими стадіями реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення, а саме: 1) звернення за призначенням грошових виплат чи наданням соціальних послуг; 2) підготовка справи до розгляду компетентним органом чи посадовою особою; 3) прийняття ними відповідного рішення; 4) виплати відповідних сум чи надання соціальних послуг; 5) оскарження особою рішення у порядку підпорядкування (процедурні правовідносини) та у судовому порядку (процесуальні правовідносини) [100].

Рудик В.А. систему процедурних гарантій визначила таким чином: 1) гарантії на стадії звернення за призначенням конкретного виду соціального захисту; 2) гарантії на стадії призначення конкретного виду соціального захисту; 3) гарантії на стадії виплати (надання) конкретного виду соціального захисту; 4) гарантії на стадії оскарження дій та рішень компетентних органів, посадових осіб та відновлення порушеного права людини на соціальний захист в адміністративному порядку. Далі вона дійшла висновку, що адміністративний спосіб відновлення порушеного права на соціальний захист у сучасних умовах правозахисної діяльності є найбільш наближеним до громадян, однак недостатньо ефективним. Органи соціального захисту не зацікавлені реєструвати звернення громадян у формі скарги, розв’язувати спір на користь громадянина, оскільки таким чином вони визнають недоліки у своїй роботі, що підриває їх авторитет. Вони можуть задовольнити скарги громадян, зі змісту яких видно „явне” порушення права людини на соціальний захист з боку посадової особи, і обґрунтовано відмовляють в задоволенні, якщо питання, яке оскаржує громадянин, є спірним [101].

Перерахунок призначеної соціальної виплати не може бути окремою самостійною стадією процедури реалізації права на соціальне забезпечення. Право на перерахунок є одним із видів права на матеріальне забезпечення. Усі дії, що проводяться при перерахунку, стосуються інших стадій і не мають самостійного значення, оскільки потрібно звернутися із заявою про перерахунок до того органу, що призначив соціальну виплату, правомірність звернення (наявність підстав) перевіряється цим органом і ним приймається відповідне рішення, яке при бажанні може бути оскаржене. Таким чином, перерахунок здійснюється за тією процедурою, що й призначення соціальної виплати.

Гарантії права на судовий захист розглядаються в юридичній літературі за стадіями того чи іншого судочинства (цивільного, адміністративного, кримінального, господарського). За такою схемою розглядаються процедурні гарантії в адміністративному праві. Якщо проходження справи в суді за стадіями чітко зафіксовані у процесуальних кодексах, то процедура розгляду справ тим чи іншим органом або посадовою особою прописані у нормативних актах у загальних рисах без урахування тих чи інших стадій. Звідси й різні підходи до відповідних гарантій.

Реалізація права на конкретний вид соціального забезпе­чення здійснюється за допомогою процедурних гарантій, які умовно можна поділити на такі групи:

- гарантії на стадії звернення за призначенням грошових виплат чи за наданням соціальних послуг. Ними є: 1) строки звернення до компетентного органу; 2) наближеність органу соціального забезпечення до місця проживання (реєстрації заявника); 3) формалізація заяви (заповнення бланків типових заяв); 4) наявність вичерпного переліку необхідних документів, що приєднуються до заяви; 5) сприяння компетентного органу в реалізації заявником цього права на цій стадії процедури шляхом роз’яснення норм права, запитів щодо витребування окремих документів тощо;

- гарантії на стадії підготовки справи до розгляду компетентним органом чи посадовою особою. Ними є: 1) строки розгляду заяви; 2) перевірка достовірності та достатності поданих документів; 3) обчислення грошової виплати (пенсії, допомоги) чи визначення місця та обсягу надання соціальних послуг; 4) підготовка проекту відповідного рішення;

- гарантії на стадії прийняття компетентним органом відповідного рішення. Ними є: 1) оперативність в оформленні відповідного рішення (його підпис в установлений строк, що включає і підготовку та розгляд заяви); 2) ознайомлення заявника з прийнятим рішенням; 3) роз’яснення заявнику порядку оскарження прийнятого рішення;

- гарантії на стадії виплати відповідних сум чи надання соціальних послуг. Ними є: 1) вибір способу отримання грошових сум чи часу отримання соціальних послуг; 2) строки виплати грошових сум чи отримання соціальних послуг; 3) відповідальність компетентного органу за несвоєчасну виплату грошових сум чи за неотримання або отримання неякісних соціальних послуг; 4) можливість отримання грошових сум чи засобів реабілітації за довіреністю; 5) детальна регламентація процедури надання конкретного виду соціального забезпечення;

- гарантії на стадії оскарження особою прийнятого рішення чи порядку надання конкретного виду соціального забезпе­чення. Ними є: 1) установлення оптимального строку оскарження рішення компетентного органу; 2) можливість поновлення пропущеного строку на оскарження при наявності поважних причин; 2) установлення мінімальних вимог до реквізитів скарги; 3) встановлення стислих строків для розгляду скарги; 4) обов’язок компетентного органу прийняти вмоти­воване рішення; 5) направлення (вручення) рішення в установлені строки заявнику; 6) можливість повторного направлення скарги в орган вищого рівня.

Найбільш детально відпрацьована процедура реалізації особою права на конкретний вид пенсії у таких підзаконних актах, як Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, затв. постановою ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1, та Порядок розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затв. постановою ПФУ від 12 жовтня 2007 року № 18-6.

Права особи у сфері соціального забезпечення будуть більш захищені, а значить і гарантовані при прийнятті Адміністративно-процедурного кодексу України, проект якого був розроблений ще кілька років тому.

Дата добавления: 2015-05-10