Словянська група народів Західної Європи

Народи Алтайської мовної групи

Понятійний апарат

етнологія- (етнос — народ, логос — наука, вчення) — наука про пізнання народів, прогресу і цивілізацій. Вживається як рівнозначний з етнографією, або позначає окрему дисципліну.

етнографія- (від грецького етнос — плем'я, народ; графо — пишу) — суспільствознавча наука, об'єктом дослідження якої є народи, їхня культура і побут, походження (етногенез), розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства. Концентрує увагу на розробці проблем етно- і націогенезу, етнічної історії, міжнаціональних відносин, етнонаціональних процесів, традиційно-побутової культури, народних знань, побуту, народного мистецтва.

Етнографія — це історія народу, яка включає в себе історію його житла, одягу, харчування, його родинного укладу, форм побуту у широкому сенсі цього слова. Це історія його світогляду, народних знань, вірувань і марновірства, обрядів і звичаїв. Останнім часом більшість учених відносять етнографію не до історичної, а до суспільствознавчої науки.

Алтайська мовна сім'я (6,8% усіх жителів)
1. Тюркська група
· Якути
· Алтайці
· Шорці
· Тувинці
· Хакасії
· Башкири
· Татари
· Чуваші
· Карачаївці
· Балкарці
2. Монгольська група
· Буряти
· Калмики
3. Тунгуссо-маньчжурська група
· Евени
· Евенки
· Нанайці
4. Палеазіатская група
· Чукчі
· Коряки

Слов’янами називають народи, говорячі на мовах слов’янської гілки індоєвропейської мовної сім’ї.

До західних слов’ян відносяться поляки, чехи, словаки і лужицькі серби (або ж лужичани, сорби – вони проживають на території східної Німеччини). До південних слов’ян зараховують болгар, сербів, хорватів, словенських, македонців, Чорногорії, боснійців і герцеговинців. Всі перераховані народи, окрім лужичан, мають свої державні утворення.

В більшості слов’янських країн зарубіжної Європи є національні меншини. Так, в Польщі проживають українці, білоруси, словаки і литовці, в Чехії – поляки і німці, в Словаччині – цигани і угорці, в Словенії – хорвати і угорці, в Хорватії – серби, угорці, словенські, чехи, італійці і т. д., в Югославії (Сербії) – албанці, угорці і ін. Боснія і Герцеговина – полиэтнична (багатонаціональне) держава, де черезсмужно розселені слов’яни-мусульмани, а також серби і хорвати.

Окремі групи західно- і південнослов’янського населення живуть в Росії, на Україні, в Білорусі, Угорщині, США, канаді і інших країнах світу.

В антропологічному відношенні західні і південні слов’яни відносяться до європеоїдного расового типу, або великій європеоїдній расі, що складається з ряду зв’язаних між собою перехідних форм – малих рас. Так, словенські можуть бути віднесений до альпійського типу. Серби вище їх зростанням, більш темноволосі і темноокі. В їх (як і хорватів) антропологічному типі, на думку учених, є домішка передньоазіатских елементів. Чорногорія є найрослішим слов’янським народом Європи.

Населення центральних і південних районів Болгарії відноситься до східного варіанту середземноморського типу. Болгари-мусульмани по фізичному типу не відрізняються від болгар-християн, що говорить про малий вплив турецького завоювання країни на антропологічний вигляд сучасного населення. Чехи, словаки і лужицькі серби – типові представники альпійського типу, характеризуються середнім зростанням, круглою формою голови і помірно-темною пігментацією. Населення Польщі по антропологічних показниках може бути включено в центрально-європейську групу типів. Самі темноволосі і темноокі групи поляків світліше за представників альпійського типу.

Західні і південні слов’яни розселені на обширних просторах від Балтіки до Средіземного моря. Слов’янські племена, що жили в старовині в Центральній і південно-східній Європі, в басейнах Дністра, Дунаю, Вісли і Ельби, були відомі античним авторам під ім’ям венедів. В середині I тис. н.е. в їх творах зустрічаються особливі назви для західних слов’ян – склавіни і для східних – анти. Обидві назви відображають різні варіанти самоназви слов’ян.

Західні і південні слов’яни в більшості своїй сповідають християнство різних напрямів – православ’я, католицизм, протестантизм і уніатство (греко-католицька церква, підлегла римському папові, але зберігаюча православну обрядовість). Православ’я сповідають серби, більшість болгар, Чорногорії і македонців; католицизм – поляки, хорвати, словенські, більшість чехів і словаків; протестантизм – деяка частина чехів, словаків і лужичан (іншу їх частину складають католики), словенських і хорватів; уніатство – окремі групи населення Польщі і Словаччини. Окрім перерахованих основних віросповідань християнства, тут існує велика кількість сект (відособлених релігійних общин), споріднених за своїм походженням і віровченням тому або іншому з віросповідань.

У західних і південних слов’ян християнству завжди супроводив цілий комплекс стародавніх язичницьких вірувань самих слов’ян і народів, що увійшли до їх складу. Була особливо сильна у слов’ян віра у вампірів, духів лісовиків, водяних і інших природи. Для багатьох слов’янських народів характерна віра в очисну силу домівки.

У болгар збереглося священне відношення до деяких рослин і тварин. Старі дуби вважали священними деревами, кизилу приписувалася властивість давати здоров’я і довголіття, що знайшло віддзеркалення в новорічних звичаях. Священний страх перед вовком виразився в особливих «вовчих святах», що проводяться в перші два-три тижні листопаду, коли дотримувалися деякі заборони, «щоб не розсердити вовка». Існували повір’я, пов’язані з мишами, лисицями, зміями.

До слов’ян-мусульманам відносяться: помаки в Болгарії, частина ма-кедонців-торбашій, частина черногорців-лотуреченців і частина населення Боснії і Герцеговини.

Дата добавления: 2015-05-08