Первісне виховання (40 тис. - 8 тис. р. до в. е.) носило природний характер

Мета виховання: безпосередня підготовка до життя.

Зміст виховання:

· ознайомлення із способами виготовлення і використання знарядь праці;

· формування фізичновитривалої, мужньої, спритної людини;

· засвоєння норм і правил суспільної поведінки;

· засвоєння духовної культури: обрядів, традицій, звичаїв, ритуа­лів, вірувань.

Організація виховання:

1. відбувалося в повсякденній діяльності і спілкуванні через залучення до праці, полювання, спорудження житла;

2. рівне виховання: всі діти і підлітки набувають рівнозначних знань, необхід­них для самостійного життя; існує різниця лише між вихованням дівчаток і хлопчиків;

3. єдине колективне виховання: діти спільні, вони належать племені та роду, тому слідкувати за ними повинен був кожний член роду, контроль здійснювався общиною. Ще не виділяються люди, які спеціально займаються вихованням. Наявність старців, які в силу своїх фізичних можливостей менше інших були зайняті працею, але в той же час мали великий досвід, закріпило за ними функцію виховання. Але старці не були “професійними” вихователями.

4. традиційне: орієнтувалося на відтворення існуючих традицій, звичаїв, ритуалів, обрядів, а не на створення нових.

Перший спеціально організований засіб виховання - ініціації. Ініціації (лат посвята) - це обряд, церемонія посвяти в рівноцінні члени колективу. Він включав систему спеціальної підготовки (розумової, моральної, фізичної, релігійної, сексуальної) до дорослого життя і складався із декількох етапів, що тривали протягом певного часу. В історико-педагогічному значенні обряд ініціації - це історично перша форма організованого виховання, яке відбувається не в процесі повсякденного життя, а в межах спеціального суспільного інституту. Тому ініціації - попередники шкіл. Цей обряд існує і зараз у багатьох країнах (Наприклад, Японія, Польща та інші).

Методи виховання:

· наслідування в практичній діяльності: В основі такого навчання трудо­вій діяльності - дія за прикладом. Для нього характерно, що практичні знання засвоювались не шляхом їх осмислення, а через повторення і копіювання. Спочатку пов­на дія виконувалась разом, а потім - самою дитиною.

· навіювання - неосмислене сприйняття знань, досвіду, норм поведінки, сприйняття на віру. Воно відбувалося через засвоєння традицій, ритуалів, звичаїв, обрядів і первісних вірувань, обов’язкове дотримування табу. Значну роль відігравали дитячі ігри та усна народна творчість (народні казки, легенди, міфи, прислів’я, загадки).

· Заохочення та застереження з повною відсутністю фізичних покарань.

Результат виховання: висока ефективність первісного виховання, що означає значну відповідність мети результатам вихо­вання при відсутності покарань, передусім фізичних. Цей феномен унікальний. Історія людства далі ніколи не знатиме нічого подібного.

3. Якісні зміни у вихованні в період розпаду первісного суспільства

Дата добавления: 2015-05-08