Спокуса влади» у професійній діяльності психолога

Відомо, що у психолога є багато можливостей зробити людей залежними від себе. Погано, коли влада над вчинками та діями інших людей стає для когось самоціллю. Проблема самолюбування психолога на роботі (перед клієнтами й навіть перед колегами). З одного боку, психолог все-таки повинен уміти «робити враження» на клієнтів, інакше йому складно буде встановити з ними емоційно-довірчий контакт і сформувати стосовно себе повага як до фахівця. Але, з іншого боку, якщо доводити «зачарування» клієнтів до абсурду, то вся робота перетворюється в «театр одного актора». Багато клієнтів це навіть почувають і не завжди сприймають такого психолога як свого реального помічника.

У своїй роботі практичний психолог стикається з так званими етичними проблемами і «спокусами». Найбільш типові з них представлені нижче:
1. Спокуса влади. Відомо, що у психолога є багато можливостей зробити людей залежними від себе. Погано, коли влада над вчинками та діями інших людей стає для когось самоціллю.
2. Проблема відповідальності психолога. На відміну від відповідальності звичайних людей (неспеціалістів), психолог не повинен всю відповідальність братина себе. Його завдання більш складна - поступово сформувати почуття і готовність до відповідальності у консультованих клієнтів. Сам же консультантвідповідає за саму організацію такої допомоги, але не за прийняті рішення - це право (і відповідальність) належить клієнту як суб'єкту самовизначення.
3. Спокуса самокрасованія на роботі, коли консультант використовує свою професію швидше для демонстрації своїх чеснот, ніж для допомоги звертаються до нього людей. Але, з іншого боку, взагалі не виробляти ніякого враження на клієнта (не вміти подобатися йому) теж не можна. Проблема в тому, щоб у прагненні «справляти враження» знайти таку міру, яка не перетворила б консультацію в театр одного актора і дозволила б максимально проявити себе і консультованого клієнту.
4. Спокуса проходження «методичним модам», коли в гонитві за самими останніми новинками в практичній психології консультант витрачає масу часу на ознайомлювальне знайомство з новими методиками і по-справжньому не встигає освоїти ні одну з них. Але, з іншого боку, консультанти, дійсно, не повинні відставати від останніх новинок. Ймовірно, тут потрібна певна міра.
5. Проблема «грошей-подарунків» за надані консультаційні послуги. При аналізі даної проблеми часто згадують про експерименти (здебільшого з області психіатрії та психотерапії), «доводять» велику ефективність платних послуг, коли клієнт, заплативши чималі гроші, більш відповідально ставиться проведеної з ним роботу. Але ось як пише про це у свій відомій книзі «АнтКарнегі, або Людина-маніпулятор» Е. Шостром: «... у бізнесі особистість - це вже не стільки особистість, скільки машина для роботи грошей. Коли психотерапевт стає бізнесменом, йому неможливо утриматися від уречевлення свого клієнта. Але, як зізнається сам Е. Шостром, йому теж «потрібно годувати сім'ю», тому він «змушений брати зі своїх клієнтів гонорари». Щоб якось заспокоїти себе, він пише далі: «Ви платите не за любов увагу, яку я вам надаю, ви платите компенсацію за витрачений на вас час», якого «у мене істотно менше, ніж душевної теплоти і любові до людства». Але тут же він додає, що «бізнесмен щодо своїх споживачів сповідує схожу філософію.
6. Проблема надмірного експериментування, коли консультанту в якийсь момент захочеться узагальнити свій досвід і написати наукову статтю (або зробити дисертацію). Можна не помітити, як клієнти з живих людей зі своїми проблемами можуть перетворитися для психолога-експериментатора в «статистичний матеріал», і допомога у вирішенні їхніх проблем піде на другий план. Природно, психолог-практик не повинен відмовлятися від наукового пошуку та експериментування, але пріоритетом все-таки повинна залишатися консультаційна допомога.
7. Спокуса працювати «у рознос», забуваючи про своє здоров'я і про інтереси своїх рідних і близьких. Наприклад, психолог, щоб не здатися «черствим», всім роздає свій телефон, постійно, навіть у святкові дні, влаштовує додаткові зустрічі зі своїми клієнтами, яким, можливо, дійсно, більше ні з ким спілкуватися і т.п. Нерідко відсутність елементарної психогігієни праці психолога-практика приводить його самого в психіатричну лікарню. Примітно, що з синдромом «емоційного згоряння» педагога одні автори (Х. Дж Фрейденберг, К. Кондо) пов'язують його самозабуття в роботі, надмірне співчуття, м'якість, а інші автори (Є. Махер), навпаки, з авторитаризмом і низьким рівнем емпатії (Форманюк). Як казала на своїх лекціях відомий психотерапевт А.С. Співаковська, консультант не повинен глибоко занурюватися у проблеми клієнта, якщо він не забезпечив свої «тили», які дозволили б йому вийти з проблем консультованого людини і повернутися в свій нормальний стан.
8. Спокуса спекуляції на відсутності загальноприйнятих критеріїв оцінки ефективності консультаційної роботи. Як відомо, консультація по суті своїй найчастіше прогностичності, тобто, орієнтована в майбутнє, і повноцінно оцінити якість роботи консультанта часто можна лише через багато часу (оперативні показники ефективності, то є дані спостереження, самозвіти клієнтів, думки експертів і т.п. носять частковий характер). Не допомагають тут і показники ефективності, використовувані в наукових роботах і дисертаціях, оскільки часто вони бувають, складні у використанні і відображають лише окремі (досліджувані) аспекти самовизначення.
Тому хтось з консультантів, пославшись на відсутність чітких критеріїв ефективності, може працювати недобросовісно і заявляти, що тільки «час покаже», наскільки якісна їхня допомога клієнту. Звідси, однією з найважливіших стає проблема професійної совісті психолога-консультанта.
10. Проблема «пізнього прозріння» клієнта може виникнути при роботі з клієнтами, які захочуть осмислити якийсь важливий етап свого життя або все життя в цілому. Якщо консультант покаже такому клієнтові, що багато чого з скоєного людиною насправді нікчемно і навіть злочинно, то цим він може завдати клієнту велику душевну травму, після якої людина опиниться в глибокій кризі. Ймовірно, вести з клієнтами відверта розмова на такі теми можна лише тоді, коли консультант буде впевнений у здатності людини, пережити подібну правду.
11. Проблема «шевця без чобіт». Чи має право консультант, сам до кінця не самовизначитися у житті, допомагати самовизначатися іншим людям? З іншого боку, чи має право консультант допомагати іншим, сам ніколи не відчуваючи труднощів професійного та особистісного самовизначення? - Ймовірно,відповідь і тут знаходиться десь посередині. Але в будь-якому випадку, консультант, при роботі з конкретним клієнтом, повинен на час відсунути вбік свої проблеми і зосередитися на проблемах клієнта.
12. Проблема відсутності на даний момент в країні загальновизнаних ідеалів особистісного та професійного самовизначення. Відомо, що однією з істотних характеристик підліткового віку (і не тільки підліткового) є наслідування іншим, прагнення влити на кого-то, переймати його кращі, з точки зору клієнта, якості. Якщо раніше в Росії були свої герої і загальновизнані таланти, на яких дорівнювало багато молодих людей, то зараз більшість з них дискредитоване, а нові «герої», типу «нових росіян» вже перетворюються на героїв анекдотів і часто асоціюються в свідомості більшості людей із злочинною діяльністю. Проста констатація і навіть усвідомлення існуючих етичних проблем не може задовольнити психологів-практиків, які самі часто вимагають способів вирішення цих проблем.

Проблема "нецікавого клієнта" у діяльності практичного психолога.

Проблема «нецікавого» і «нудного» клієнта, на жаль, також зустрічається досить часто й до того ж недостатньо освітлена в психологічній літературі. У самому загальному плані проблема ця полягає в тім, що, з одного боку, люди (клієнти) не однакові,
хтось, наприклад, може й не мати високу інтелектуальну, емоційну або комунікативну культуру, бути просто примітивною людиною, з яким просто «нецікаво» спілкуватися. Але, з іншого боку, а­ яка людина все-таки звернулася до психолога по допомогу, і цілком може виявитися, що однієї із причин його особистісних проблем саме і є усвідомлення, що починається, своєї «нецікавості» для навколишніх. Тоді психолог просто зобов'язаний пересилити в собі первісну ворожість (презирство, зарозумілість і т.п.) і хоча б по пробувати організувати з такою людиною діалог.

Мета роботи психолога в системі МВС:

Надання допомоги керівникам усіх рівнів з питань зміцнення дисципліни й законності в органах внутрішніх справ України, створення ефективної системи забезпечення психологічної та психофізіологічної надійності персоналу.

Здійснення професійної орієнтації і професійно-психологічного відбору кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України та навчання в навчальних закладах МВС України з метою визначення їх психологічної готовності до правоохоронної діяльності в органах внутрішніх справ України. Здійснення психологічного вивчення працівників, які переміщуються на іншу посаду в системі МВС України, з метою визначення їх психологічних характеристик та прогнозування психологічної готовності до виконання ними певних оперативно-службових завдань.

Психологічна підготовка працівників органів внутрішніх справ України до виконання своїх функціональних обов’язків як у повсякденних, так і в екстремальних умовах.

Проведення психопрофілактичної роботи в органах внутрішніх справ України з персоналом органів та підрозділів внутрішніх справ. Здійснення заходів щодо оптимізації соціально-психологічного клімату в колективах. Психологічне консультування керівників органів внутрішніх справ України, а також працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей.

Психологічне супроводження оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України.

Упровадження досягнень сучасної психології в процес розкриття та розслідування злочинів.

Надання психологічної допомоги працівникам органів внутрішніх справ України під час охорони громадського порядку та при забезпеченні переговорної діяльності.

Розроблення та впровадження новітніх психологічних технологій в оперативно-службову діяльність, у тому числі із застосуванням комп’ютерної поліграфної техніки.

Психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу в навчальних закладах МВС України, здійснення психологічної підготовки працівників органів внутрішніх справ України, надання психологічної допомоги особам, прийнятим на службу, в адаптації до умов оперативно-службової діяльності.

Упровадження тренінгових технологій формування в працівників органів внутрішніх справ України відповідних професійно важливих психологічних якостей, психологічної стійкості, навичок безпечної поведінки, уміння розв’язувати свої психологічні проблеми та управляти конфліктними ситуаціями з урахуванням особливостей несення служби та категорій працівників органів і підрозділів внутрішніх справ.

Виявлення за допомогою психологічних та соціологічних методів чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічних проблем в оперативно-службовій діяльності органів внутрішніх справ України.

Структура психологічної служби ОВС::

До кваліфікації психолога ОВС висуваються кваліфікаційні вимоги. За цими вомогами на відповідну посаду можуть бути призначені:

Головним психологом: особа, що має вищу психологічну освіту і стаж роботи на посаді старшого психолога органів внутрішніх справ України не менше 3 років.

Старшим психологом: особа, що має вищу психологічну освіту і стаж роботи на посаді психолога органів внутрішніх справ України не менше 3 років.

Психологом: особа, що має вищу психологічну освіту без висунення вимог до стажу роботи.

Служба психологічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ керується у своїй роботі основним документом Положенням про службу. У зазначеному Положенні закріплені такі основні розділи: загальні положення; основні завдання служби психологічного забезпечення; функції служби психологічного забезпечення; матеріально-технічне та фінансове забезпечення; обов’язки та права начальника Центру практичної психології при МВС України.

Види психологічного консультування.

Деякі суттєві характеристики психологічного консультування (розв'язувані проблеми, форми роботи, її тривалість та ін.) доцільно розглядати у ході вирізнення й опису його видів.

Ці види можна розрізнити за:

а) тривалістю роботи (разова консультація, короткострокове консультування, середньо тривале консультування);

б) орієнтованістю допомоги (на дорослого, дитину, сім'ю, батьків, учителів тощо);

в) характером допомоги (просвітницько-рекомендаційна, діагностична, власне психологічна).

У реальній практиці перелічені видові ознаки тісно пов'язані між собою: тривалість роботи, її зорієнтованість дуже часто залежать від характеру допомоги, який у свою чергу визначається особливостями проблеми клієнта. Тому опис видів психологічного консультування доцільно здійснювати, взявши за основу якусь одну з ознак. У даному випадку такою ознакою виступить тривалість роботи.

Дата добавления: 2015-05-08