Зовн. політика

Внутр. політика

Внутр. і зовн. політика Данила Галицького

Гетьманщина наприкінці ХVІІ-ХVІІІ ст.: кордони, населення, політичний і адміністративно-політичний устрій

В склад Гетьманщини входило 10 полків: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Лубенський, Полтавський, Гадячський, Переяславський, Миргородський, Стародубський.

До складу населення Гетьманщини входили: козаки, сільське та міське українське населення, зустрічалося польське населення.

Гетьманщина наприкінці ХVІІ-ХVІІІ ст. являла собою державне формування, що маючи військовий устрій потроху формувала адміністративно- територіальний, долаючи утиски та різні перепони, що створювалися Московією. В центральному управлінні всією Гетьманщиною спочатку сформувалося 2 вищих закладів управління: 1-Військова(генеральна) канцелярія, 2-Генеральний суд. ВК завідувала воєнними справами та загально адміністративними. З часом від козацького самоврядування не лишилось майже нічого, а якщо й залишилося деяке самоврядування, то воно вже не відігравало тієї ролі, що колись. Тепер на Гетьманщині всі і, майже, все залежало від старшин.

Данило вів боротьбу з феодальною міжусобицею, викликаною прагненнями галицької боярской верхівки, а також чернігово-северського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька Романовича в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час зх.українські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство. Данило Галицький проводив активну західну політику. Під його владою поширювалися західні культурні впливи, прищеплювалися західні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Він побудував ряд нових міст, переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича — міста боярських заколотів — до Холму, де й був похований після смерті у 1264.

Проте зміцнення великокняжої влади в Галицько-Волинському князівстві за Данилі було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздробленості, які провокувала боярська верхівка.

у 1238 р. Данило зміг оволодіти Галичем, перемігши об’єднані сили тамтешнього боярства, угорських і польських феодалів. Волинські землі отримав Василько, хоч обидва князівства існували як єдине ціле. У 1239 р. до князівства було приєднано Київ. Проте діяльність Данила Галицького була перервана татаро-монгольською навалою. Ще у 1223 р. галицькі війська брали участь у битві з Чингізханом на р.Калці. Однак зашкодити навалі Батия в Данила Галицького вже не було сили. Зокрема втрачено великі міста – Галич, Володимир, Кам’янець. Згодом Данило Галицький здійснює успішні походи на Литву і Польщу. В 1243 р. він захоплює Люблін і Люблінську землю. У 1246 р. Данило їде у м.Сарай – столицю Золотої Орди, де дістає з рук Батия ярлик на княжіння. Але, повернувшись додому, він починає готуватися до боротьби з Ордою, уклавши військові угоди з польськими князями та угорським королем. Активну підтримку в антитатарській політиці Данилові Галицькому надавав папа римський Інокентій IV. У 1253 р. в м.Дорогожині Данило був коронований папським легатом.

Але головним спільником Данила Романовича у 1251 р. став володимиро-суздальський князь Андрій Ярославич. Ординці вирішили розбити русичів поодинці та наслали на Андрія величезне військо. А у 1258 р. ординці на чолі з Бурундаєм змусили Данила Галицького зруйнувати власні великі фортеці – Львів, Володимир, Лучеськ.

У 1264 р. Данило Романович помирає. Починається поступовий занепад Галицько-Волинського князівства.

Дата добавления: 2015-05-08