Соц.-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути

Основні напрями зовнішньої політики б.Хмельницького

1.Кримське Ханство(Необхідність мати допомогу у війні з РП та ненедопущення переходу татар на бік Польщі)

2. Австрія (Підтримка РП. Спроба використати Україну в боротьбі з Туреччиною і схилити Б.Хмельницького до миру з Польщею)

3. Османська імперія (дипломатичні зв’язки, котрі необхідні для боротьби з Польщею. Б.Хмельницький шукав підтримку султана. Туреччина наполягала на підданстві України)

4. україно-російські зв’язки (пошук допомоги від польської держави на першому етапі війни та економічна підтримка Росією України. Переяславська рада. Спільні дії укр. Та рос військ проти Польщі)

5. Молдавія, Валахія, трансільванія (Спроба Б.Хмельницького утворити антипольську коаліцію, що завершилася невдачею. 1653 р. – утвор Молдавією, Валахією і Трансільванією антиукр політ союзу)

6. Швеція (спроба створити спільну коаліцію проти Польщі, в умовах припинення Росією військових дій проти РП на завершальному етапі визвольної війни)

7. Англія(міжнародні зв’язки О.Кромвеля та Б.Хм –антикатолицька направленість відносин).

Зрушення в економіці XIV—XVI ст. були тісно пов'язані з соціальними процесами. В соціальній сфері українських земель активно формувалася станова організація суспільства на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов'язків.
На вершині соц.ї ієрархії перебував шляхта, до якого належали представники з різних соціальних груп, що служили в князя і могли утримувати себе під час походів. Місце і роль в соціальній структурі визначалися знатністю походження та великою земельною власністю. Наступною ланкою шляхетської ієрархії були пани. До цієї категорії шляхти належали члени великокнязівської ради та найзаможніші феодали, які у воєнні походи виїжджали не в складі повітової шляхти, а окремо зі своїми загонами під власними корогвами. Князі та пани утворювали порівняно нечисленну елітну, аристократичну групу, яка була основою для формування верхівки державного апарату і підлягала тільки суду великого князя.
Найнижчий щабель займала дрібна шляхта. Свій родовід ця верства, вела від колишніх вихідців із селян чи міщан, які за свою військову службу одержали статус шляхти та земельні володіння. Верхівка бояр володіла вотчинами, мала права приватної власності на землю, а решта володіла удільними землями, тобто користувалася землею лише за умови виконання військової повинності. Важлива роль та особливе місце в українському суспільстві належали духовенству, яке становило окрему суспільну верству населення. «Церковні люди» не підлягали світському суду, в разі потреби їх судив суд єпископа. У польсько-литовську добу духовний стан був численний. Третім станом, що в XIV—XV ст. виділився в окрему верству населення, стали міщани. Ця верства не була однорідною. На вершині міської піраміди перебував патриціат. Цей аристократичний прошарок сформувався з найбагатших і найвпливовіших купців та промисловців. Середньою ланкою міщанства було бюргерство — цехові майстри й торгівці середньої заможності. Основу соц.ї піраміди міста ремісники, дрібні торгівці, селяни.Характерною рисою міського життя була цехова організація. Відповідно до зх.європейських зразків населення українських міст об'єднувалося в цехи: зброярів, будівельників, шевців, аптекарів.
Найнижчим прошарком соц.ї піраміди було селянство, яке, так само як шляхта і міщанство, було неоднорідним.
У процесі зростання феодального землеволодіння, утвердження фільваркової системи господарювання (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засновані на щотижневій панщині та чітко орієнтовані на ринок) відбувалося зближення між різними категоріями селянства, а його феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилася в залежність кріпосну. Суть кріпацтва полягала в прикріпленні селян до землі, запровадженні обов'язкових селянських робіт на пана, остаточному обмеженні громадянських прав і свобод селянства. Його юридичне оформлення вступило в завершальний етап у XVI ст. Характерно, що в українських землях у складі Польщі цей процес відбувався трохи швидше, зокрема польські сейми заборонили селянам залишати свій наділ без згоди пана та узаконили дводенну панщину. Литовські статути обмежили право власності селян на землю. «Устава на волоки» встановила дводенну панщину в Литві, значно обмежила права селян щодо зміни місця проживання, тобто юридично закріплювала належність селян феодалові. Останню крапку в законодавчому оформленні кріпосного права було поставлено «артикулами» польського короля Генріха Валуа та третім Литовським статутом. Відповідно до цих документів тривалість панщини визначалася волею пана; селян позбавляли права розпоряджатися своїм майном, заповідати або ж відчужувати його без дозволу феодала; шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків; селян-утікачів розшукували протягом 20 років.
Селяни реагували на процес закріпачення як пасивною непокорою так і активною протидією

Суспільні процеси XV—XVI ст. зумовили виникнення в соціальній структурі принципово нової верстви — козацтва, яка, поступово набираючи сили, згодом стала впливовим фактором суспільного життя, активним чинником історичного процесу.

Дата добавления: 2015-05-08