Визрівання кризових відносин між укр. суспільством та польською адміністрацією наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст

Гетьманщина наприкінці ХVІІ-ХVІІІ ст.: кордони, населення, політичний і адміністративно-політичний устрій

В склад Гетьманщини входило 10 полків: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Лубенський, Полтавський, Гадячський, Переяславський, Миргородський, Стародубський.

До складу населення Гетьманщини входили: козаки, сільське та міське українське населення, зустрічалося польське населення.

Гетьманщина наприкінці ХVІІ-ХVІІІ ст. являла собою державне формування, що маючи військовий устрій потроху формувала адміністративно- територіальний, долаючи утиски та різні перепони, що створювалися Московією. В центральному управлінні всією Гетьманщиною спочатку сформувалося 2 вищих закладів управління: 1-Військова(генеральна) канцелярія, 2-Генеральний суд. ВК завідувала воєнними справами та загально адміністративними. З часом від козацького самоврядування не лишилось майже нічого, а якщо й залишилося деяке самоврядування, то воно вже не відігравало тієї ролі, що колись. Тепер на Гетьманщині всі і, майже, все залежало від старшин.

Люблінська унія призвела до значних соц.-економічних та політичних наслідків для України. В 1569 році було здійснено перепис вільних земель в 3 укр. воєводствах і король почав роздавати їх польській шляхті. Відбувалася інтенсивна полонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта постійно запроваджувала тут панщину. За Литовським статутом 1588 р. селяни остаточно закріпачувались, встановлювався 20р. термін розшуку селянина-втікача. Серед української знаті після Люблін. унії посилюється полонізація. Примусово насаджується польська культура, мова, освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден єзуїтів. Любл.унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщанство, дрібні та середні шляхтичі - противились покатоличенню і відстоювали православну грецьку віру. В цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства. В II половині XVI ст. їх діяльність набуває як культурно-просвітницького та і політичного характеру. Вони перетворилися у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви. Таким чином, в результаті Брестської унії 1596 р. релігійні протиріччя ще більше загострилися. Православна церква перед небезпекою загибелі пішла на союз з протестантами Речі Посполитої. Але цей крок не приніс бажаного. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів. В II половині XVI ст. у зв`язку з посиленням соц.го та нац.-релігійного гніту укр. нар. збільшився потік втікачів на Запоріжжя, що докорінно змінило козацьке середовище, зокрема посилення антипольських настроїв козаків. Зміцнення козацтва, як стану, участь запорожців в війнах, які вела Польща, їхня участь в захисті кордонів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав за військовою допомогою до козаків - все це мало наслідком самоусвідомлення козацтвом своєї окремішності від інших суспільних станів і його роль в військово-політичних справах. В кінці XVI ст. почали формуватися основні причини, що призвели до широкомасштабних народних повстань:1)Посилення феодального і нац.го гніту на українських землях після Люблінської унії. 2)Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії. 3)Наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, що призвело до загострення класової боротьби. 4)Засилля польського права на українських землях наприкінці XVI ст.5)Козацтво стало формуватися, як окремий стан в Речі Посполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила. 6)Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більші території України.7) Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками «голотою» і козацькою старшиною. У збройній боротьбі народу за своє визволення, яке почалося у кінці XVI ст. виявилося пробудження нац.ї свідомості українського народу. Вирішальною силою в цій боротьбі було українське козацтво.

Дата добавления: 2015-05-08