Дати оцінку соціально-економічним процесам у Київській Русі

Соціально-економічний розвиток: економіка К.Р. була розвинутою і багатою. Її провідними галузями були с/г (вирощування зерна, скотарство, сільські промисли (мисливство та рибальство), ремесло(металургія, ювелірна справа, виготовлення керамічного глиняного посуду, обробка шкіри, дерева й кістки, прядіння, ткацтво – корпорації ремісників на зразок західно-європ. цехів), торгівля (про внутр. торгівлю в К.Р. відомо мало. Гол. напрямком зовнішньої торгівлі був східний. Грецький шлях вів до Візантії, а Залозний – до країн Кавказу й Арабського Сходу. Велика торгівля – з країнами Поволжя: Хозарським каганатом і Волзькою Булгарією. Постійними були торгівельні контакти Русі з Герм., Угорщиною, Чехією, Пол.). Державні доходи формувалися із данини, торгового мита, прибутків княжого суду. Князівські фінанси не ділилися на приватні і державні. Гроші: арабські, візантійські, перші руські гроші: Володимир Великий на честь хрещення Русі - відомо більш 300 срібляників і лише 11 златників. У період феодальної роздробленості - срібні гривні вагою від 160 г. (київські) і до 200 г. (чернігівські і новгородські). Еквівалентом грошам були шкури лисиць, куниць, білок, хутро бобра і ведмедя.

К.Р. IX - Х ст. не знала класового устрою (панівний прошарок складався з княжої дружини, що протягом тривалого часу утворювала адміністративний апарат, стягувала данину й чинила суд на місцях). Становлення феодальних відносин, формування класу землевласників відбувається у другій полов. XI - першій полов. ХІІ ст. Феодальна ієрархія складалася таким чином:

– великий князь;

– дружина (феодальна знать), багаті землевласники, місцеві князі і бояри;

– їх військові слуги, які теж наділялися землею за службу.

Нешляхетське вільне населення: міське і сільське. Міське населення ( у Києві могло проживати до 50 тис. чол., у Чернігові й Галичі – до 25 тис., у Переяславі – до 12 тис.) поділялося на такі верстви: до вищої належали купці (“гості”, “купці” ) та міська аристократія (князі, бояри, вище духовенство, лихварі); до нижчої верстви входили ремісники, дрібні торговці, нижче духовенство. Зокрема, до вільного населення міст: біле (мирське) і чорне (монашеське) духовенство (у ХІІІ ст. у Києві нараховувалося 18 монастирів). Церква стала великим колективним землевласником – починаючи з Володимира Великого на своє утримання вона мала 1/10 частину княжих доходів.

Сільське населення складалося також з кількох категорій:

– вільні общинники- смерди: володіли ділянкою землі, платили данину, виконували деякі повинності (при необхідності - участь у військових походах);

– напіввільні: закупи (напівраб, холоп, залежний через взяття "купи"): боргова кабала і самозаклад власникові маєтку до відробітку боргу (за втечу - у холопи); виконували панщину, доглядали панську худобу; могли мати і своє господарство, худобу та реманент.

До феодально залежних людей належали й вотчині ремісники (їх життя оцінювалося у 12 гр.), а також “відпущенники”, “задушні люди”, “прощеники” (“церковні люди”).

Найнижчою категорією населення були невільники (“Руська Правда”): “ челядь”, “ холопи”, “ раби”, “обельні люди” (народження від раба, кара за злочин; неволя за борг, який не можна повернути, самозапродання або продаж батьками дітей, одруження з невільницею, народження від невільників тощо).

Проміжне становище між вільними і невільними займали ізгої – ними піклувалася церква (холопи, звільнені, але без господарства; розорені купці; селяни без общини; неосвічені поповичі; осиротілі княжичі).

Загалом К.Р. була типовою середньовічною феодальною державою: охоплюючи величезну територію без централізованого управління, вона так і не стала дійсно єдиною і монолітною державою.

Дата добавления: 2015-05-08