Визначити причини, особливості та етапи громадянської війни (“Руїни”) на українських землях у другій половині ХVІІ ст

У історичній літературі період 50-80-х рр. дістав назву “Руїни” (гостра внутрішньополітична боротьба козацької старшини за гетьманську булаву супроводжувалася втручанням іноземних держав – Польщі, Туреччини, Російської держави і Кримського ханства).

Розпочалася громадянська війна у період гетьманування І.Виговського. У 1657 – 1658 рр. антигетьманське повстання підняли полтавський полковник М.Пушкар та кошовий Запорозької Січі Я.Барабаш. Збройна міжусобиця переросла у громадянську війну.

Основні причини громадянської війни (Руїни):

– провал зовнішньополітичного курсу Козацької держави (розпадається союз проти Польщі і загострюються відносини з Кримом);

– внутрішня політика І.Виговського сприяла загостренню соціальних суперечностей у суспільстві (відновлення великого землеволодіння та закріпачення селян, піднесення козацької старшини та ігнорування інтересів запорозьких і городових козаків);

– втручання в українські справи російського і польського;

– боротьба козацької старшини за гетьманську булаву.

Етапи громадянської війни:

1) 1657 – 1663 рр. – визрівання причин громадянської війни, розкол України на Правобережжя та Лівобережжя;

Повстання 1658 р. та його придушення з допомогою татар змусили І.Виговського укласти союз з Польщею – Гадяцьку угоду 1658 р., з а умовами якої Річ Посполита мала перетворитися у федерацію трьох держав: Польщі, Литви та України. Водночас Гадяцька угода передбачала відновлення феодально-кріпосницьких порядків (усі права і вольності отримали лише козаки). Однак Гадяцька угода не була реалізована – розпочалася російсько-українська війна та повстання козацької старшини проти Виговського у вересні 1659 р. Перемога над цим військом під Конотопом не принесла користі гетьману. У вересні 1659 р. почалося повстання козацької старшини, під тиском якої у жовтні 1659 р. І.Виговський відмовляється від влади і виїжджає до Польщі. Гетьманом було удруге проголошено Ю. Хмельницького.

27 жовтня 1659 р. Ю.Хмельницький підписує новий Переяславський договір з Російською державою. За його умовами, цар мав давати дозвіл для переобрання гетьмана, призначення і усунення полковників, виступ у похід; гетьман втратив право закордонних зносин; збільшувалось число російських залог в Україні; Київська митрополія підпорядковувалась Московському патріархату. Однак підписання цієї угоди не вирішило українського питання: порозуміння з Москвою не було досягнуто, а українське суспільство залишалося роз’єднаним і цей розкол все більше поглиблювався. До того ж треба було відстояти у боротьбі з Польщею Правобережну Україну.

Нова кампанія боротьби з Польщею за українські землі розпочалася влітку 1660 р. Польсько-татарська армія, серед якої знаходились і прибічники Виговського, оточила і розгромила російське військо під містечком Чудновом (нині Житомирської обл.). Під тиском пропольськи налаштованої козацької старшини Юрій схиляється до союзу з Польщею. 17 жовтня 1660 р. під с.Слободищем гетьман підписав мирну козацько-польську угоду (Слободищенський трактат), яка в загальних рисах нагадувала Гадяцьку, але погіршувала становище Козацької держави. За її умовами Україна втрачала статус окремого Князівства Руського і право самостійної зовнішньої політики, та повертала маєтності польській шляхті і магнатам.

Опозицію проти гетьмана, яка виникла на Лівобережжі, очолив рідний дядько Юрія – Яким Сомко. У Переяславі він склав повторну присягу на вірність російському цареві і був проголошений наказним (тимчасовим) гетьманом. Україна фактично розкололася на дві частини, які воювали між собою: Лівобережжя під патронатом Москви, Правобережжя на боці Польщі. Однак одностайної єдності в обох регіонах не було (не всі полки Лівобережжя орієнтувалися на Росію, а на Правобережжі проти союзу з Польщею виступали народні маси). Це підсилювало анархію та невдоволення населення.

В умовах загального хаосу і безвладдя Юрій Хмельницький у січні 1663 р. відмовляється від гетьманської булави і йде в монастир. Наслідком його гетьманування став територіальний розкол України, який після обрання нових гетьманів доповнився політичним. Події 1663 р. стали апогеєм Руїни.

2) 1663 р. – 1686 р. – боротьба між Лівобережжям і Правобережжям, спроби відновлення Української держави (об’єднати Правобережжя і Лівобережжя у одну державу намагалися П.Дорошенко (1668) та І.Самойлович (1674)).

Переможцем у боротьбі за владу на Правобережжі у 1663 р. вийшов переяславський полковник Павло Тетеря. На Лівобережжі переміг своїх конкурентів кошовий гетьман Запорозької Січі Іван Брюховецький. У жовтні 1663 р. польсько-татарське військо разом з полками П.Тетері переправилось на лівий берег. Ця остання спроба Польщі завоювати Лівобережжя завершилась невдачею вже у лютому 1664 р. До того ж на Правобережжі у 1664-1665 рр. розпочалося повстання народних мас проти польської шляхти, яке незабаром перетворилось на антигетьманське. Не справившись з ситуацією, П.Тетеря у квітні 1665 р. відмовляється від влади і виїжджає до Польщі.

Гетьман Лівобережної України І.Брюховецький своєю внутрішньою політикою (обмеження міського самоуправління, оподаткування міст на свою користь, ігнорування інтересів запорожців) теж стрімко втрачав довіру козацтва. У грудні 1665 р. він підписав з російським царем Московські статті, які ще більше обмежили автономні права України: розширювались повноваження російських воєвод та збільшувалась чисельність російських гарнізонів в українських містах, податки з українського населення мали збиратися під контролем воєвод і йти до царської скарбниці. На початку 1666 р. царські ревізори розпочали перепис населення Лівобережжя та його прибутків. На Переяславщині почалися збройні антимосковські та антигетьманські виступи.

Прискорило падіння авторитету І.Брюховецького у суспільстві укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. між Польщею та Росією. За його умовами територію України було поділено на три частини: Лівобережжя залишалось під владою Росії, Правобережжя – Польщі, а Запорожжя мало перебувати під опікою обох держав. Розчарувавшись у відносинах з Росією, І.Брюховецький на початку 1668 р. проголошує війну Москві і Польщі. Однак “рятувати” Україну було вже запізно, 7 червня 1668 р. з гетьманом розправився натовп колишніх прихильників.

Гетьманом Правобережної України у 1665 р. був обраний П. Дорошенко. У 1666 р. він розгромив польські війська на Поділлі. Він також розпочав переговори з Туреччиною, які виявилися невдалими. У травні 1668 р. полки Дорошенка переправились на Лівобережжя, яке було охоплене антимосковським повстанням. Після смерті Брюховецького у червні 1668 р. П.Дорошенко був проголошений гетьманом усієї України і на деякий час об’єднав українські землі у одну державу. Однак Росія та Польща не визнали об’єднання України і гетьман змушений був вести війну на два фронти (проти нього була і Запорозька Січ). Активізація польських військ на Правобережжі змусила Дорошенка залишити Лівобережну Україну, призначивши наказним гетьманом чернігівського полковника Дем’яна Многорішного. Д.Многогрішний, обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672), добився пом’якшення російсько-українських відносин (Глухівські статті 1669 р.). Росія повернула гетьманській адміністрації право збору податків, обмежила число міст, де мали бути російські гарнізони.

П.Дорошенко у цей час активізує переговори з Туреччиною: у березні 1669 р. Корсунська рада обговорювала перспективи прийняття турецького протекторату. У червні 1672 р. Дорошенка підтримав турецький султан і він розпочав війну з Польщею. Турецькі і українські війська оволоділи Поділлям, Волинню і частково Галичиною до Львова.

Однак від перемоги Туреччини Дорошенко майже нічого не виграв. Через безчинства татар, руйнацію фортець, роззброєння населення, сплата данини туркам гетьман став втрачав підтримку народних мас.

У цей час – у 1674 р. полки лівобережного гетьмана І.Самойловича та російські війська перейшли на правий берег та розпочали воєнні дії проти Дорошенка та його союзників – турок і татар. З осені 1674 р. у війну проти Дорошенка вступили і польські війська. Правобережжя було спустошене бойовими діями російських, польських і, особливо турецьких військ, оселі та фортеці зруйновані й спалені. У вересні 1676 р. П.Дорошенко складає гетьманські повноваження і здається Росії. Правобережжя ввійшло до складу Української держави І.Самойловича, тут був запроваджений і протримався два роки той же устрій, що і на Лівобережжі. Свої війська російський уряд з цієї території не вивів. Тому з 1677 р. почалася нова війна – російсько-турецька.

Наслідки громадянської війни (Руїни):

І. Територіальний і політичний розкол України у 1663 р., поділ її земельсусідніми державами: у 1681 р. Росія підписала Бахчисарайський договір з Туреччиною, у 1686 р. – “Трактат про вічний мир” з Польщею. Польща контролювала Правобережжя, Туреччина –Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля (до 1699 р.), Російська держава – Лівобережну Україну і Запорізьку Січ.

ІІ. Великі демографічні втрати (найбільших втрат – від 65 до 90 % населення зазнала Правобережна Україна).

ІІІ. Занепад економічного життя.

У цілому період Руїни мав надзвичайно негативне значення для державності, суспільства та економіки України.

Дата добавления: 2015-05-08