Обґрунтувати необхідність реформ 60 – 70-х років ХІХ ст. у Російській імперії та їх наслідки для Наддніпрянської України

Загострення протиріч між феодальними та капіталістичними відносинами викликало у сер. ХІХ ст. кризову (революційну) ситуацію в Російській імперії. Причини цієї кризи:

- кріпосне право заважало формуванню ринку вільної робочої сили, стримувало індивідуальне підприємництво та вільну ринкову конкуренцію;

- масові селянські виступи проти кріпацтва: навесні 1855 р. 8 повітів України були охоплені масовими селянськими виступами (“Київська козаччина”);

- великий корумпований бюрократичний апарат (за 100 років кількість чиновників збільшилася з 16 тис. у сер. ХVІІІ ст. до 100 тис. у сер. ХІХ ст.);

- становий устрій обмежував отримання освіти: нижчі верстви населення мали право навчатися у парафіяльних двокласних школах; діти дворян, купців, службовців і заможних міщан – у повітових училищах,гімназіях, ліцеях; діти дворян – у гімназіях, ліцеях та університетах;

- відсталість країни від передових країн Європи показала поразка Росії в Кримській війні 1853-56 рр.

Вихід з кризи передова частина російських правлячих кіл (Олександр ІІ /1855-1881/) вбачала у розробці та впровадженні курсу реформ, спрямованих на модернізацію економіки (і політичних відносин). Модернізація – це оновлення, вдосконалення, перетворення відповідно до сучасних вимог економіки. Російська модернізація була наздоганяючою – засвоєння передових технологій та економічних механізмів відбувалося під впливом більш розвинутих держав.

Першим кроком на шляху модернізації стала с елянська (аграрна) реформа 1861 р. (робота над нею велася з 1857 р.):

– селяни отримали особисту свободу (“відкріплялися від землі”),цивільні і економічні права (розпоряджатися своїм майном, займатися торгівлею, підприємництвом, заводити фабрики, переходити в інші стани);

– селяни наділялися землею (викуп за польовий наділ становив 11 річних податків з селянського двору, виплачували за посередництвом держави 49 років, аж до 1906 р.). Ціна землі була завищена, селяни сплатили поміщикам на 50 % більше її справжньої вартості. До того ж, у ході реформи селяни втратили 1 млн. дес., тобто понад 15 % землі (“відрізки”, здавались поміщиками селянам в оренду).У 1863 р. право викупу землі отримали удільні селяни, а у 1866 р. – д ержавні селяни (розміри їх наділів по всій Україні, за винятком Харківської губ., збільшилися на 15 % і майже вдвічі перевищували розміри наділів колишніх кріпаків);

– на певний час зберігалася панщина (“тимчасовозобов’язані”, протягом 20 років);

– зросла роль громади (недосконалий землеустрій, низький агротехнічний рівень обробітку землі, відсутність худоби і реманенту, соціальна диференціація селянства на куркулів, середняків та бідняків; паспортне закріпачення /на рік/).

Аграрна реформа 1861 р. проводилась з максимальним урахуванням поміщицьких інтересів, однак вона створила умови для розвитку капіталізму у сільському господарстві (поміщики Правобережної України і селяни-фермери Південної України – експортна сільськогосподарська продукція продавалася за демпінговими цінами, адже американське зерно було набагато дешевшим).

Велику роль у соціально-економічній модернізації країни (гармонізації і стабілізації) відіграли інші реформи 60-70-х рр.:

земська 1864 р. (місцеве самоуправління вибиралося з представників дворян, міщан, купців та селян – господарчі, освітні питання, медична допомога, поштовий зв’язок, статистика);

судова 1864 р. (безстановість судів, гласність судових засідань, незалежність від адміністрації; прокурор, адвокат, суд присяжних у карних злочинах);

освітня 1864 р. (доступність освіти для нижчих верств; певна автономія вузів);

військова реформа 1874 р. (модернізація війська, заміна рекрутчини загальною військовою повинністю, скорочення терміну військової служби до 6 – 7 років).

У 60 – 80-х рр. ХІХ ст. в українських губерніях завершується промисловий переворот. Характерними рисами капіталізації економіки Наддніпрянської України стали:

– індустріалізація – важка промисловість (вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна галузі) перетворилась в основу економіки, а головною металургійною базою України вже тоді був Донецько-Криворізький вугільно-залізорудний басейн. В кінці ХІХ ст. Україна виробляла майже 65 % усього вугілля імперії, понад 50 % чавуну і трохи менше 50 % заліза і сталі; 85 % загальноросійського виробництва цукру і 50 % тютюну. 90-ті роки стали періодом промислового підйому.

– бурхливе будівництво залізниць (1880 – всі основні міста України і промислові центри Донбасу і Кривого Рогу, 1884 – Катеринославська залізниця).

– велику роль у важкій промисловості відігравав іноземний капітал (у 1900 р. його частка в Україні становила 80 – 90 %);

– лише 15 % підприємств в Україні виготовляли готову продукцію, а всі інші – постачали сировину для російських підприємств; найменш розвинутою була легка промисловість (тканини виробляли у домашніх умовах).

– українське суспільство залишалось аграрним.

У процесі модернізації склалася нова соціальна структура суспільства: більшість українського населення наприкінці ХІХ ст. складали селяни – 84 %, на Західній Укр. – 95,5 %; міське населення – 13 % (робітники – 1,5 млн., на Зах. Укр. – 400 тис.). Буржуазія в Україні була багатонаціональною – Яхненки, Симиренки, Харитоненки, Чикаленки, Терещенки, Бобринські, Захаріаді (Бессарабія). Інтелігенція налічувала 24 тис. осіб з вищою і близько 17 тис. з середньою спеціальною освітою – 0,2 % всього населення (різночинська інтелігенція). Загалом соціально-класова структура була незавершеною.

Дата добавления: 2015-05-08