Охарактеризувати становище українських земель у роки Першої світової війни, визначити відношення до війни українських політичних сил

Проаналізувати процес виникнення загальноросійських політичних партій, їх теоретичні положення.

Політизація на поч. ХХ ст. суспільних і національного рухів у Російській імперії завершилася їх організаційним оформленням у політичні партії. Великий вплив на ці процеси мали політичні і соціально-економічні особливості розвитку країни (збереження абсолютної монархії і відсутність політичних свобод, співіснування феодалізму з капіталістичним ладом, незавершеність соціальної структури суспільства, багатонаціональний склад населення Російської імперії (до 100 націй і народностей → національні партії)). Становлення політичних партій Росії відбувалося за власною схемою, власним шляхом, який багато чим відрізнявся від Західної Європи:

1) пізніше оформлення російських і українських партій, їх нелегальна діяльність до 1905 р.;

2) першочергове створення пролетарських партії і пізніше – буржуазних;

3) аморфна структура цих партій (окремі комітети і групи, часто із власними статутами) і їх велика кількість (більше 100).

Загальноросійські політичні партії класифікуються за їх належністю до певного політичного табору:

1) монархічні – поміщицькі (на поч. ХХ ст. 4 або 7);

2) буржуазні – консервативні і ліберальні (38 або 43);

3) соціалістичні – соціал-демократичні, лівонародницькі, анархістські, єврейські робітничі.

(Див. таблицю)

Перша світова війна стала результатом політичного, економічного та суспільного розвитку провідних країн світу на межі ХІХ – ХХ ст. Розпочалася війна 1 серпня 1914 р. і закінчилася 11 листопада 1918 р. Участь у ній взяли 38 із 59 держав світу, більше ¾ населення планети. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Троїстого, а з 1915 р. Четверного союзу (1882 – Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, остання у 1915 вийшла, а її місце зайняли Болгарія і Туреччина) і Антанти (1904-1907, Англія, Фр. та Росія).

Головні причини І світової війни були результатом нерівномірного розвитку країн у період імперіалізму, загострення суперечностей зовнішнього і внутрішнього розвитку провідних держав світу (боротьба за переділ світу, захоплення нових територій, джерел сировини і ринків збуту, поділ колоній; гонка озброєнь). Характер війни з боку обох блоків був загарбницький і несправедливий.

Український народ був втягнутий у війну всупереч власній волі. Через своє особливе геополітичне становище землі України стали об’єктом експансії воюючих сторін, які планували перетворити Україну у аграрно-сировинний придаток, широкий ринок збуту товарів і дешевої робочої сили. Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні сторони фронтів, що зробило Першу світову війну братовбивчою для українців: російський цар мобілізував до свого війська 3,5 млн. українців, австрійський цісар – 250 тис.

Війна розколола українські політичні партії: на прихильників Росії (з її допомогою об’єднати Україну і добитися автономії) – наддніпрянські партії (лідери ТУПу, Всерос. союзу земств); прихильників Австро-Угорщини та Німеччини (створення укр. держави під їх протекторатом) – «Союз визволення України» (Відень, 1914, Д.Донцов – конституційна монархія в Україні); створення держави власними силами пропонували діячі соціалістичних течій: ТУПу С.Єфремов, А.Ніковський, ліві групи на чолі з Л.І.Рибалкою (Юркевичем) у Женеві.

У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь).

Спочатку успішний наступ вели російські війська. Вони в серпні – вересні 1914 р. захопили Східну Галичину та Північну Буковину з їх центрами – Львовом та Чернівцями. У ході цієї операції австрійські війська втратили більше 400 тис. осіб (з них 100 тис. потрапили до полону). Навесні 1915 р. російські війська захопили фортецю Перемишль. На завойованій території царська адміністрація проводить політику насильницької русифікації, закриває українські школи, бібліотеки, проводить арешти серед українських політичних діячів, які дотримувалися про австрійської орієнтації (понад 12 тис. представників західноукраїнської інтелігенції було депортовано до Сибіру, одним з перших був заарештований митрополит греко-католицької церкви граф А.Шептицький, у Києві – М.Грушевський).

Однак під натиском австрійських військ російська армія відступає (і при цьому масово депортує українців та євреїв – добровільно чи примусово з західних регіонів виїхало близько 6 млн. осіб). Австрійська влада проводить масові арешти „проросійських” українців – сотні з них були страчені, 30 тис. галичан і буковинців були відправлені до концтаборів (у 1914 – 1916 рр. більше 60 тис. повішених і розстріляних, близько 100 тис. загиблих в таборах від голоду та епідемій). На Буковині на кінець 1914 р. залишилася лише третина довоєнного населення.

Наприкінці 1916 р. австрійський уряд надав Галичині автономію, але без поділу на самостійні польську та українську частини (виграли поляки). Навесні 1916 р. почалась нова наступальна операція російських військ під назвою „Брусиловського прориву” – російські війська знову захопили Чернівці, Коломию, Броди, Луцьк. Втрати австро-угорської армії перевищили 1 млн. осіб вбитими і пораненими. Далі війна набула позиційного характеру.

Підсумками кількарічної війни були значні жертви серед мирного населення, занепад промисловості (у 1914 – 1916 рр. закрилися біл. 1400 підприємств), сільського господарства (посівні площі зменшилися на 1,9 млн. дес.). Однак війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах. На українських землях Перша світова переплелася з подіями революції та громадянської війни.

Дата добавления: 2015-05-08