Визначити основні напрямки політики Української Держави П.Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.)

Наступний етап в історії української революції пов’язаний з проголошенням нового державного утворення – Української держави П.Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.). В Україні було встановлено монархічну форму правління. Гетьман (глава держави) зосередив у своїх руках виконавчу і законодавчу владу (чим була невдоволена опозиція). Він затверджував закони, призначавголову Ради міністрів і затверджував його склад, був головнокомандуючим армії.

Основними напрямками своєї політики гетьман проголосив: скасування УНР і проголошення Української держави, зміцнення державної влади в Україні (національної), ліквідація анархії, відновлення приватної власності (на землю, фабрики і заводи).

Економіка України у період УД зазнала певного піднесення: налагоджений грошовий обіг, вдосконалена грошова система, створений бюджет (уперше за часів революції), відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджуються промислові підприємства та біржі, відновлюється залізничний рух і зміцнюється флот.

Значних успіхів досяг уряд УД у галузі національної освіти, культури і науки: було відкрито 150 українських гімназій, 2 державних університети (у Києві і Кам’янці-Подільському), національний архів, бібліотека на 1 млн. томів. 24 листопада відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В.Вернадський. Також стали працювати національна галерея мистецтв, історичний музей, декілька українських національних театрів.

Успіхи у зовнішній політиці УД були теж вагомими: було встановлено дипломатичні зносини з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією, Норвегією, Швецією та ін. державами.

Однак гарантом стабільності держави були окупаційні війська Німеччини та Австро-Угорщини. Їм належала реальна влада в Україні.

Українське суспільство періоду УД розкололося за соціальними і національними мотивами. Основною опорою гетьманського режиму стали великі землевласники, колишні земські діячі, військові та буржуазія (байдужі до національної ідеї). В опозиції гетьману перебувала більшість населення країни: селяни, робітники, значна частина інтелігенції та українські політичні партії. Формування опозиції викликали свавілля окупантів, репресії українських органів влади і особливо відновлення дореволюційних соціально-економічних відносин.

Уряд УД відновив поміщицьке землеволодіння і одночасно розпочав розробку аграрної реформи. Селяни під контролем каральних загонів (складалися в основному з поміщиків) повертали поміщицьку власність (сільськогосподарський реманент, хатнє майно та ін.), захоплену за часів ЦР. Поміщики могли встановлювати податки та примусово залучати до сільськогосподарських робіт місцеве населення (закон від 8 липня 1918 р. “Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства”), що фактично означало відновлення панщини. Розробку аграрної реформи поміщики всіляко саботували.

Репресій зазнали і робітники: робочий день на металургійних підприємствах становив 12 годин, страйки були заборонені. Підприємці не виконували умов трудових угод, знижували й нерегулярно виплачували заробітну плату, закриваючи підприємства (безробітними залишилося не менше 400 тис. робітників).

Невдоволення робітників і селян гетьманським режимом набрало великих масштабів. У страйку залізничників (липень-серпень) взяло участь майже 200 тис. чол.). Селянські повстання охопили Київщину, Чернігівщину та Катеринославщину (повстанські загони налічували до 40 тис. чол.). Саме у цей час зароджується селянський повстанський рух, як особливе явище громадянської війни в Україні. Спочатку він мав виразну антигетьманську спрямованість, а у подальшому його використали у своїх інтересах різні політичні сили.

Формування політичної опозиції почалося відразу ж після гетьманського перевороту. Серед українських партій гетьмана підтримали лише кадети (сформували уряд) та “Протофіс” – об’єднання промисловців, торговців і фінансистів України. В опозицію гетьману перейшли більшість партій (УСДРП, УПСР, УПСФ, УДХП) та найбільші профспілки (Об’єднання ради залізниць України і Поштово-телеграфна спілка) – кожне угрупування мало власні орієнтири, інтереси і пріоритети, але всі вони були вороже налаштовані до гетьмана. У травні 1918 р. вони об’єдналися в Українськийнаціонально-державний союз (у середині червня до опозиції приєднався Всеукраїнський земський союз на чолі з С.Петлюрою). У серпні УНДС був перейменований в Український національний союз (УНС), своєю метою він проголосив встановлення в Україні відповідальної перед парламентом влади і боротьбу за демократичний виборчий закон.

Поразка Німеччини у Першій світовій війні (капітуляція 11 листопада 1918 р.) позбавила уряд УД опори і гаранту його стабільності. Проголошення федерації з небільшовицькою Росією 14 листопада 1918 р. не врятувало гетьманський режим. Проти нього виступила опозиція – УНС. Антигетьманське повстання очолила Директорія, тимчасовий верховний орган УНР, утворений 13 листопада 1918 р. До її складу ввійшли 5 чоловік – В.Винниченко (голова), С.Петлюра (головний отаман), Ф.Швець, О.Андрієвський, А.Макаренко. Повстання, яке розпочалося 14 листопада з Білої Церкви, до кінця листопада охопило майже всю територію України. 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський відрікся від влади і виїхав до Німеччини. Київ зайняли війська Директорії.

Спроба консервативних політичних сил стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Гетьманська влада не змогла розв’язати низку внутрішніх і зовнішніх протиріч, визначитись із основними напрямками державної політики, соціальною опорою та заручитись політичною підтримкою.

Дата добавления: 2015-05-08