Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проаналізувати становище УСРР на початку 1920-х років, обґрунтувати причини впровадження, сутність та особливості реалізації нової економічної політики в Україні




Визначити причини поразки та значення Української революції 1917 –1921 рр.

Підсумком національно-визвольних змагань українського народу у 1917 – на початку 1921 рр. стала поразка національно-демократичних сил.

Основними причинами поразки Української революції історики вважають:

– низький рівень національної свідомості народних мас та слабкість української політичної еліти, яку у найвирішальніші моменти усували або вона самоусувалася від визвольної боротьби (яскравим свідченням є діяльність М.Грушевського, В.Винниченка, П.Скоропадського);

– відсутність єдності в діях українських національних сил, непослідовність їх політики;

– непрофесіоналізм в питаннях державного будівництва керівників революції (М.Грушевський був за фахом істориком, В.Винниченко – письменником, С.Петлюра – журналістом) та її провідних діячів, більшість з яких не мала досвіду політичної діяльності;

– переважна увага питанням національного будівництва при зволіканні із розв’язанням соціально-економічних проблем (невирішеність аграрного, робітничого питань, соціально-економічна криза);

– відмова від організації власного війська;

– згубний вплив соціалістичної ідеології на народні маси, її нерозуміння більшістю населення, а також неприйняття політики національно-демократичних сил Півднем України;

– несприятлива міжнародна ситуація.

Українська революція зазнала поразки й її уроки здебільшого критичні, однак вона започаткувала процес формування модерної політичної нації, відродила традицію української державності.

Під кінець революції українське політичне життя було представлене цілим спектром різних партій і напрямків – від національного комунізму до монархізму. Подібну до Махна еволюцію переживали й політичні і культурні діячі, і немає сумніву, що якби українська держава утрималася, більшість з них були б лояльними до неї.

Не менш важливим було те, що цей процес зачіпав не тільки верхівку суспільства. Революція засвідчила вибух національного почуття серед раніш несвідомих селян та робітників.

Політика національних урядів періоду Української революції сприяла українізації освіти та бурхливому розвитку національної культури: театру, бібліотек, науки.

Велике позитивне значення мало визнання більшовиками права українського народу на власну державність, яка була створена у формі УСРР (на Заході до 1991 р. діяв уряд УНР в екзилі).

 


Внутрішнє становище України на поч. 20-х років характеризується глибокою кризою (викликана семирічною війною, заходами “воєнного комунізму” і голодом 1921-1923 рр.). Її складовими були:

– всеохоплююча економічна криза (продовольча, вугільна і транспортна) – великі машинобудівні і металургійні підприємства не працювали, було націоналізовано навіть дрібні підприємства (з 11 тис. підприємств у 1921 р. діяло понад 2,5 переважно дрібних підприємств). Виробництво промислової продукції в Україні знизилося до 1/10 рівня 1913 р. Чисельність робітників великої промисловості зменшилася у порівнянні з довоєнною наполовину (осідали в селах). Робітничий пайок зменшився до чверті фунта хліба (100 г.) і видавали його не кожен день. Не кращою була ситуація у с/г: посівні площі зменшились на 15 %, валовий збір хліба у 1920 р. становив майже 38,5 % від довоєнного рівня.

– політична криза – політикою більшовиків були невдоволені усі верстви суспільства: робітники (страйкували), інтелігенція (у 1920-21 рр. відбулись судові процеси над меншовиками й українськими есерами у Києві), червоноармійці (77 % особового складу армії становили селяни) і, особливо сильно – селяни. Продрозкладка на селі виконувалася з допомогою армії, що викликало збройний опір селян. Майже на всій території України (Донецька, Полтавська, Кременчуцька, Катеринославська губернії) поширився повстанський рух (“політичний бандитизм”). У 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанські загони (від 20 до 500 чол. у кожному). Армія Н.Махно чисельністю 15 тис. чол. до серпня 1921 р. контролювала окремі регіони у центрі і на півдні України. Окремі повстанські загони проіснували до сер. 20-х років. Наслідком політичної кризи стало негативне ставлення українського населення до російських більшовиків і до революційної Росії.

– Голод 1921-1923 рр.на Півдні України (Запоріжжя) посилив негативні процеси в економіці і наростання соціальної напруженості.

Таким чином, більшовики опинилися перед загрозою нової громадянської війни. Шукаючи компромісів з суспільством, радянська влада запроваджує нову економічну політику (неп).

Початок переходу до непу було проголошено у березні 1921 р. на Х з’їзді РКП(б), який прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком (доповідь В.Леніна 8 березня). В Україні цей закон був ухвалений 27 березня (розмір податку зменшувався із 160 до 117 млн. пудів зерна), однак діяти він мав з осені 1921 р. Голод відклав початок проведення непу в Україні у повному обсязі до весни 1922 р.

Неп – форма перехідного періоду від капіталізму до соціалізму (через державний капіталізм), що базується на ринковій економіці. Суть непу – у зміцненні союзу робітників і селян з метою подолання економічної відсталості країни. Першочерговим завданням непу був вихід з глибокої соціально-економічної кризи.

Основні заходи непу передбачали:

– заміну продрозкладки продподатком;

– відновлення товарно-грошових відносин і свободи торгівлі (форм. ринку);

– запровадження госпрозрахунку (для великих підприємств) і денаціоналізація для дрібних і середніх підприємств;

– посилення особистої зацікавленості у результатах праці.

Нова економічна політика у радянській Росії стала перехідним періодом у побудові соціалістичного суспільства і реалізацією ленінських ідей, розроблених у період громадянської війни і перші післявоєнні роки (1921-1923).

20-ті роки в Україні характеризуються певною лібералізацією економічного життя. Особливості реалізації непу в Україні:

У сільському господарстві селяни отримали можливість продавати с/г продукцію, створювати різні форми кооперації (до кін. 20-х рр. у с/г-ку кооперацію було втягнуто понад ½ селянських господарств, а всіма видами кооперації, включаючи споживчу, було охоплено 85 % господарств). Для підтримання бідняцьких і середняцьких господарств було дозволено оренду землі і використання найманої праці. З травня 1923 р. був запроваджений єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі. Аграрна реформа – Земельний кодекс УСРР 1922 р. – передавала землю в користування селянам, гарантуючи довічне спадкове володіння землею (водночас вона залишалася власністю держави). У 1923 р. до селян перейшло 90 % земельного фонду. Таким чином господарський механізм непу завдяки матеріальному стимулюванню формував новий тип сільського трудівника.

У промисловості запровадження непу розпочалося з другої половини 1921 р. (9 серпня В.Ленін видав “Наказ РНК про впровадження в життя начал нової економічної політики”). Держава контролювала важку промисловість (великі підприємства), а дрібні передавала в оренду організаціям та приватним особам. За короткий час в Україні було денаціоналізовано 5200 підприємств або половину наявного фонду. Основними ланками управління державною промисловістю стали трести. Перші трести виникли восени 1921 р. – “Донвугілля”, а незабаром: “Тютюнтрест”, “Маслотрест”, “Цукротрест”, “Південсталь”. Створення синдикатів, влаштування оптових ярмарків і заснування товарних бірж формували ринок засобів иробництва. Однак, перехід державної промисловості на ринкові відносини мав незавершений характер: госпрозрахунок залишився на рівні трестів, не поширившись на підприємства, які входили до їх складу. Залучення іноземних капіталів і дозвіл концесій обмежився окремими галузями промисловості (деревообробна).

Розвиток ринкових відносин сприяв створенню банківської системи (у жовтні 1921 р. було відновлено Державний банк, а у 1922 р. – створено галузеві банки) і зміцненню фінансової системи: грошова реформа 1924 р. запровадила вільноконвертований радянський червонець (дорівнював 10 царським золотим рублям). Однак розвиток економіки у період непу не був гармонійним і майже кожен рік економіка переживала певні кризи: 1922 р. – фінансову, 1923 – кризу збуту, 1924 – товарний голод, 1925 – зростання інфляції (“ножиці цін”).

Запровадження непу мало позитивні результати: у 1925/26 рр. промислове виробництво вперше перевищило довоєнний рівень, проте за темпами відбудови важка промисловість відставала від дрібної і кустарно-ремісничої. Сільське господарство за обсягом продукції перевищило рівень виробництва 1913 р. вже у 1927-1928 рр. (сільське господарство помітно відставало від промисловості). Все ж, народне господарство України за непу змогло розв’язати багато завдань: майже кожен рік економіка переживала певні кризи: 1922 р. – фінансову, 1923 – кризу збуту, 1924 – товарний голод, 1925 – зростання інфляції (“ножиці цін”).

Недоліки непу і створені ним нові кризові явища, вичерпання його можливостей призвели наприкінці 20-х років до зміни державної політики і поступового згортання непу (державне керівництво не могло втручатися в економічні процеси, посилюється розшарування суспільства). До 1929 р. Й.Сталін і його оточення відмовляються від непу і повертаються до “воєнно-комуністичних методів” управління державою.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-08; Просмотров: 1043; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.