Визначити вплив перебудови в СРСР на події в Україні (1985 – 1991 рр.)

На поч. 80-хрр. симптоми системної кризи, яка складалася у СРСР, підштовхували керівництво країни до реформ у всіх сферах суспільного життя. Об’єктивні передумови реформування політичного і економічного ладу визріли у сер. 80-х рр. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний розумний і прагматичний представник політиків післясталінського покоління М.С.Горбачов. Необхідність радикальних змін у всіх сферах життя суспільства проголосив квітневий (1985) пленум ЦК КПРС – курс на “перебудову”.

Метою перебудови було створення “гуманного, демократичного соціалізму” (мав поєднувати елементи ринкової економіки з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави). Загалом перебудова була серією заходів, обмежених у часі, суворо контрольованих і здійснюваних центром.

Спочатку термін “перебудова” вживався лише у контексті поліпшення управління господарським механізмом. Основними елементами перебудови були: прискорення соц.-економ. розвитку країни (квітневий 1985 р. пленум, 1987), “гласність” і “широка демократизація” (1987), а також “нове мислення” у зовнішній політиці.

У розвитку перебудови можна виділити два етапи:

І. квітень 1985 – 1989 рр. – визрівання і становлення програми перебудови, її активне проведення владою;

ІІ. 1989 – серпень 1991 рр. – сповільнення і згортання перебудовчих процесів і відхід влади від перебудови, активізація і радикалізація народних мас.

Коротко програму реформ можна охарактеризувати таким чином:

1) У зовнішній політиці СРСР керівною стала концепція нового мислення. “Нове мислення” підкреслювало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Основними результатами цієї політики були: виведення радянських військ з Афганістану (лютий 1989); виведення радянських військ із Східної Європи (крах комуністичних режимів і розпуск 1 липня 1991 р. ОВД); припинення переслідувань дисидентів (академік А.Сахаров повернувся до Москви) і глушіння зарубіжних радіостанцій. Зрушення у міжнародній політиці призвели до закінчення “холодної війни”. Внесок М.Горбачова у справу захисту миру сучасники оцінили неоднозначно (отримав Нобелівську премію миру, а ліві партії розцінили його діяльність як зраду інтересів СРСР).

2) У внутрішньополітичному розвитку М.Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Одними з головних умов перебудови стали демократизація і гласність (проголошені на січневому 1987 р. пленумі ЦК) – можливість отримання правдивої інформації про діяльність державних і партійних органів, про міжнародні події, про історичне і культурне минуле свого народу. З цією метою відновила свою роботу комісія у справі реабілітації жертв політичних репресій. Значний внесок у відродження історичної пам’яті і ліквідації “білих плям” в історії зробила Спілка письменників України (“Літературна Україна”). Великий резонанс серед громадськості мали виступи О.Гончара, І.Драча, І.Дзюби, Б.Олійника. В українську літературу повернулися твори В.Винниченка, М.Хвильового. Стали доступні читачам історичні праці М.Грушевського, М.Костомарова, Д.Дорошенка, Г.Єфименко та інших українських і зарубіжних істориків. З допомогою української діаспори в Києві було створено Міжнародну асоціацію україністики. Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії ХХ ст., як Центральна рада, Голодомор 1932-1933 рр., сталінські репресії, ОУН-УПА. Радикалізації суспільних настроїв сприяла і аварія на Чорнобильській АЕС, яка трапилася 26 квітня 1986 р.

Під гаслом “перебудови” сталінської моделі соціалізму і повернення до “ленінських принципів” політика Горбачова передбачала активізацію народних мас (під суворим контролем згори). Однак у деяких союзних республіках перебудова стимулювала маси більше запланованого: у Прибалтиці, Україні, Грузії активізувався національний рух, який поставив вимогу виходу республік із СРСР.

3) У економічному розвитку СРСР друга половина 80-х рр. пройшла під знаком “прискорення” (машинобудування; науково-технічний прогрес, активізація людського фактора). Програму радикальної реформи економіки проголосив у червні 1987 р. пленум ЦК КПРС: оренда, кооперативи – прийнято закон про ІТД (індивідуальну трудову діяльність), малі підприємства, СП з іноземними фірмами, у сільському господарстві – сімейний підряд. Однак ці заходи позитивних результатів не принесли: НП та реальні доходи на душу населення продовжували знижуватися, високими темпами зростав внутрішній і зовнішній борг. Провал політики реформ призвів до активізації народних мас: у липні 1989 р. відбувся перший страйк шахтарів Донбасу. Шахтарі вимагали збільшення оплати праці, вдосконалення пенсійної справи, забезпечення продуктами харчування.

Причинами невдачі перебудови стали: відсутність глибокого наукового обґрунтування економічних реформ (шляхом проб і помилок); відрив політичних процесів від соціально-економічних; збереження адміністративно-командної системи і керівної ролі КПРС; непослідовність і половинчастість реформ.

Керівництво СРСР та країни Заходу недооцінили національно-визвольні рухи в СРСР і, зокрема в Україні. Національно-демократичні сили у період квітня 1985 – до кінця 1989 р.виступали за оновлення соціалізму, досягнення суверенітету України на основі нового союзного договору, гарантування прав людини. З кін. 1989 – до грудня 1991 р. діяльність демократичних сил в Україні активізується і їх спільним гаслом стає боротьба за відновлення української державності.

16 липня 1990 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, яка визначила основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики з метою досягнення суверенітету і незалежності України. Однак ІУ з’їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.), дотримуючись державної політики перегляду союзного договору, відмовився визнати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Це викликало наростання в Україні хвилі протестів проти союзного договору.

Переговори щодо змісту нового союзного договору вели керівники 9-ти республік з Президентом СРСР М.Горбачовим у Ново-Огарьово (під Москвою). До кінця квітня текст союзного договору було в-основному узгоджено. Однак Верховна Рада УРСР вирішила відкласти розгляд проекту договору на вересень 1991 р., намагаючись за цей час розібратися, що більш важливе для України: продовжити шлях до незалежності чи залишатися у складі “оновленої федерації”. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. завадила підписанню союзного договору і привела до розпаду СРСР. Рішення про денонсацію союзного договору 1922 р. і утворення СНД було ухвалено 8 грудня 1991 р. на зустрічі лідерів Білорусі, Росії та України у Біловезькій Пущі. Верховна Рада України ратифікувала угоду про утворення СНД із застереженням – збереження незалежності України як суб’єкта міжнародного права. Крах перебудови зумовив і розпад СРСР: республіки реалізували право виходу, зазначене у союзному договорі 1922 р.

Дата добавления: 2015-05-08