Загалом українська освіта фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом [1, c. 11-13]

Причинами такого стану є:

розвиток української освіти впродовж розбудови державної політики відбувається в умовах суперечливих внутрішніх впливів політичних, економічних, культурних і власне освітянських чинників.

Головними з них є:

- політична нестабільність, часті зміни владних команд, невизначеність орієнтирів щодо ідеологічної консолідації суспільства;

- руйнівні соціальні ефекти освіти (корупція, політизація управління, нерівність розвитку регіонів і як наслідок нерівність в отримання якісної освіти), які спричиняють соціальну диференціацію і стратифікацію суспільства, а їх прояви народжують агресію молоді, девальвацію моральних та інтелектуальних цінностей;

- відсутність моніторингу якості проведення реформ, низький рівень участі громадськості у реформуванні освіти, управлінні нею, оцінюванні якості;

- тривала економічна й екологічна криза;

- демографічні зміни (зниження народжуваності, міграція, збільшення кількості знелюднілих населених пунктів);

- криза сім`ї як соціального інституту, що зумовила дефіцит відповідального батьківства, конфлікт між поколінням дорослих і дітей, молоді;

- певна неузгодженість законів прямої дії, їх функціональна неповнота:

- не сформованість моніторингу виконання законів і нормативів розвитку освіти;

- вибуховий розвиток масової інформації і комунікації (Інтернету), які народжують свій суперечливий вплив на дітей та молодь;

- майже нерегульований державою і місцевою владою розвиток мережі освітянських закладів зумовив занепад одних півнів освіти (наприклад, дошкільної, професійно-технічної, післядипломної) і не забезпечення інших (наприклад, стрімке зростання як державного, так і недержавного секторів вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації);

- розбалансування кількісних і якісних показників професійно-технічної і вищої освіти із потребами економіки, ринку праці;

- розрив у часі і змісті модернізацій них процесів у загальній середній і вищій освіті зумовив непідготовленість педагогічних, науково-педагогічних працівників і управлінських кадрів до вчасного і адекватного реагування на інновації:

- низький соціальний і матеріальний статус педагогічних та науково-педагогічних працівників.

54. Загальні правила забезпечення процесу планування освітньої політики (відповідно до практичної рамки для планування освітньої політики Міжнародного інституту з освітнього планування ЮНЕСКО)

Реформи доступу до освіти.

1. збільшення капіталовкладень в освіту

2. подовження терміну навчання – обов’язкова освіта.

3. доступ до освіти

4. увага до малозабезпечених дітей.

Дата добавления: 2015-05-08