Сутність освітніх реформ у країнах Європейського союзу 21 століття

Інтеграційний фактор у формуванні загальноєвропейського освітнього простору все більше набирає ваги саме в кінці XX ст. — на початку XXI ст. Характеристика розбудови структури національних систем обов'язкової освіти в країнах-членах Європейського Союзу виявляє серед найбільш поширених ознак цього надзвичайно важливого суспільного процесу такі основні тенденції, як:

активізація законодавчої діяльності держав у сфері освіти, спрямованої на модернізацію всього навчально-виховного процесу в школі;

демократизація системи освіти, подолання в ній селективності і дуалізму, законодавче забезпечення навчання не лише в початковій школі, але й на першому циклі середньої школи;

об'єднання з початковою школою старших груп дошкільних закладів;

розширення хронологічних меж обов'язкового навчання;

поширення орієнтації державної політики на оптимізацію модулей професійно-технічної освіти і на урізноманітнення її модулей, максимально наближених до ринку праці;

модернізація змісту обов'язкової освіти за імперативами сучасного високотехнологічного світу;

посилення уваги до питань виховання дітей у напрямку їх органічної адаптації до гуманістичних вимог сучасного полікультурного світу

— його ідеалів національного і глобального звучання

Наступний етап розвитку освітньої стратегії ЄС припадає на нове тисячоліття – стратегія набуває інноваційного характеру на засіданні Європейської Ради ЄС (глав держав або урядів країн ЄС) у Лісабоні (березень 2000 р.), що стало відповіддю на виклики ХХІ століття. Новою стратегічною метою ЄС було проголошено перетворення ЄС (до 2010 р.) на «конкуретноздатне та соціально інтегроване європейське суспільство знань, сформувавши найбільш динамічну знаннєвозорієнтовану економіку у світі, спроможну до сталого розвитку із зростанням кількості робочих місць та до все більшої суспільної злагоди» [3].

У документі зазначається, що держави ЄС для розбудови найбільш конкурентоспроможної економіки у світі до 2010 р. повинні:

зменшити кількість молоді, яка зарано полишає навчання, не отримавши середньої освіти, до 10%;

вдвічі зменшити існуючий гендерний дисбаланс випускників у сфері математики, природознавства та технологій;

домогтися, щоб відсоток 25–24-річних громадян ЄС із закінченою середньою освітою становив не менше 85%;

зменшити з 20 до 15,5 відсотків кількість 15-річних з несформованими навичками читання;

довести частку тих, хто навчається упродовж життя, до 12,5% від усього дорослого працюючого населення (вікова група 26–64 роки) і у жодній країні – не менше 10%.

Очевидно, що проголошені наміри вимагають не тільки радикальної трансформації європейської економіки, але й ефективної модернізації соціальної сфери - у цьому контексті освіта посідає центральне місце у стратегії ЄС для продукування якісного людського ресурсу.

Зрозумілим стає також і те, що «принцип доповнюваності», який характеризується автономним функціонуванням національних систем освіти країн-членів (формат, за яким освітні інституції застосовують різні правила зарахування, працюють за різними навчальними планами, присуджують різні дипломи, ступені та кваліфікації тощо), вже не може повною мірою реалізувати проголошені у Лісабоні цілі. Тому, у нових умовах ЄС переходить до використання «відкритого методу координації», який передбачає застосування стратегії, що включає розробку спільних для країн-членів політик, завдань та інструментів реалізації останніх.

Практичною імплементацією проголошеного плану дій став документ Європейської Комісії «Доповідь про конкретні майбутні завдання для освіти та професійної підготовки у Європі» (2001 р.) (Report on the concrete future objectives of education and training systems), затверджений Європейською Радою на засіданні у Стокгольмі, який містить пропозиції щодо спільних дій країн-членів у сфері освіти до 2010 р. Зазначена доповідь стала першим документом, що пропонує уніфіковану стратегію розвитку національних освітніх політик. Стратегія включає три кардинальні цілі:

підвищення якості та ефективності систем освіти та підготовки в країнах ЄС;

спрощення доступу до усіх форм освіти протягом життя;

посилення відкритості систем освіти та підготовки усьому світу.

Наступне засідання Європейської Ради у Барселоні (березень 2002 р.) підтвердило амбіційні плани ЄС, наголошуючи, що освіта є однією з основ європейської соціальної моделі та, що європейська система освіти має стати світовим еталоном якості до 2010 р. - план спільних дій на виконання освітньої стратегії ЄС, затверджений у Барселоні, містить конструктивні шляхи реалізації проголошених цілей та індикатори для відслідковування успішності процесу.

Так, до основних завдань, що забезпечать підвищення якості та ефективності систем освіти та підготовки в країнах ЄС, віднесено:

підвищення якості та ефективності освіти і професійної підготовки вчителів в країнах-членах” у контексті нових вимог “суспільства знань”.

розвиток навичок для суспільства знань;

забезпечення рівного доступу до ІКТ;

збільшення частки осіб, хто займається за технічними та природничими напрямами;

ефективне використання ресурсів.

Стратегічна ціль “Відкритість освіти ЄС усьому світові” у контексті фундаментальної потреби посилення відповідності ринку праці та викликам глобалізації включає:

посилення зв'язків між виробництвом та науковими дослідженнями і суспільством в цілому;

розвиток духу підприємництва;

інтенсифікація навчання іноземних мов;

посилення мобільності та обмінів;

посилення європейського співробітництва.

У виконанні інших завдань багато зроблено також Великою Британією, Італією, Францією, Швецією, хоча лідерами, зазначається у документі, є нові члени ЄС.

Поряд з існуючими досягненнями існують і недоліки. Так, серйозною проблемою все ще залишається раннє кидання молоддю навчання – у 2005 р. близько 6 мільйонів молодих людей (18-24 років) в країнах-членах не отримали середню освіту, що перевищує встановлений у Лісабоні показник для 2010 р. на 2 млн.

Іншою проблемою є оволодіння молоддю базовими навичками, необхідними для суспільства знань. Зокрема, у 2005 р. 1 млн. 15-річних молодих людей показали погані результати з читання, а для того що досягти завдання, що було проголошене у Лісабоні, покращити свої показними повинні додатково 200 тис. учнів.

На сьогодні середня кількість іноземних мов, що вивчається учнями у середній школі становить – 1,3 та 1,6, відповідно, для молодшої та старшої середньої школи, хоча метою 2010 р. є вивчення двох мов кожним учнем.

Викликами все ще залишаються:

залучення до вчительської професії 1 млн. нових кваліфікованих вчителів замість великої кількості працюючих сьогодні педагогів передпенсійного та пенсійного віку;

інтенсифікація мобільності студентів;

збільшення інвестицій у вищу освіту з розрахунку на одного студента (метою визначена сума у 10 тис євро на одну молоду людину);

залучення більшої кількості молоді до вивчення математики, природничих наук та технологій (1 млн. молоді у 2010 р. у порівнянні з 755 тис сьогодні);

12,5 % дорослого населення ЄС планується залучити у 2010 р. до різних форм навчання в системі навчання протягом життя. Сьогодні ця цифра становить лише 10,8%.

В той же час, проведений моніторинг засвідчив глибоку відданість країн-членів взятим на себе зобов'язанням, які розглядаються як ключовий інструмент розбудови динамічних суспільств, що підтверджує ефективність освітньої стратегії ЄС у сучасному вимірі. Відкритий метод координації, запроваджений у Лісабоні, засвідчив свою ефективність в узгодженні національних параметрів при збереженні напрацьованих здобутків в країнах членах. Вагомим позитивом розглядаємо також відкритість запропонованої стратегічної моделі, що надає можливість залучення нових ідей та поширення власних у вимірі економічної, політичної та культурної підтримки.

Дата добавления: 2015-05-08