Указ Урядовому Сенату про доповнення деяких постанов діючих законів, що стосуються селянського землеволодіння і землекористування» 1906 р

9 листопада 1906 видається (за ст. 87 Основних законів) головний законодавчий акт аграрної реформи - указ "Про доповнення деяких постанов чинного закону, що стосуються селянського землеволодіння та землекористування" ^[36]. Указом був проголошений широкий комплекс заходів щодо руйнування колективного землеволодіння сільського суспільства і створення класу селян - повноправних власників землі.

Указ проголошував, що "кожен домогосподар, що володіє землею на общинному праві, може в будь який час вимагати зміцнення за собою в особисту власність належної йому частини з зазначеної землі". Власність на колишні надільні землі залишалася, однак, пов'язаної деякими обмеженнями: земля могла бути продана лише селянам, їх громадам або товариствам; право приймати колишню надільну землю в заставу мав тільки Селянський поземельний банк ^[37]. Важливим моментом було те, що укріплена земля ставала особистою власністю селянина-господаря, а не колективної власністю селянської родини.

У тих суспільствах, де переділів общинної землі не було понад 24 років, кожен домогосподар міг безоплатно закріпити у власність ту ділянку землі, яким він користувався на постійній основі. У тих суспільствах, де переділи були, безоплатного закріплення у власність підлягав таку ділянку, який даному домогосподарству зараз слідував за тими принципами, за якими був проведений останній переділ (наприклад, за кількістю працівників в сім'ї); додаткова земля вже підлягала викупу у сільського суспільства.

При зміцненні у власність ділянок за новими власниками зберігалося колишнє право користування неподілюваний общинними землями (луки, пасовища, ліси, незручні землі, проїзди).

Домогосподарі, які бажають закріпити землю у власність, повинні були заявити про те сільському суспільству. Сільське суспільство було зобов'язано в місячний термін зібрати сільський сход і прийняти необхідне рішення, для чого було потрібно 2 / 3 голосів. Якщо таке рішення не було винесено, заявник міг звернутися до земського дільничного начальника, який далі приймав рішення про зміцнення своєю владою. Скарги на постанови сільських сходів і рішення земських начальників подавалися в повітові з'їзди.

Особлива увага приділялася тим селянам, які бажали отримати свої ділянки виділеними до одного місця, замість декількох смуг в різних полях (ці ділянки називалися "висівки", а якщо на ділянці стояв і будинок власника - "хуторами"). Якщо селянин бажав виділитися "на відруб", сільське суспільство в переважній більшості випадків технічно не могла це виконати шляхом часткової перекроювання існуючих смужок; потрібний повний переділ земель. Закон дозволяв сільському суспільству в такому разі відмовитися від повного переділу і надати бажаючому виділитися на вибір володіння тією черезсмужне землею, якою він вже користувався, або вихід з общини без землі з отриманням адекватної грошової компенсації. Але якщо громада приймала рішення провести переділ, вона повинна була відрізати ділянки до одного місця всім Домогосподарі, які про те просили.

Дата добавления: 2015-05-10