Адміністративний кодекс УСРР 1927 р

розроблявся тривалий час. В умовах, коли була проголошена теза загострення класової боротьби, будь-яка спроба регламентувати адміністративний вплив негативно сприймалася ДПУ та іншими силовими структурами. Попередні проекти кодексу розглядалися Комісією з розгляду законодавчих передбачень (1924 p.), сесією ВУЦВК (1926 р.). В остаточній редакції кодексу враховано також пропозиції Українського юридичного товариства і зауваження, висловлені на III Всеукраїнському адміністративному з'їзді.АК УСРР 1927 р. не охоплював усе адміністративне законодавство і мав відомчий характер у межах компетенції НКВС УСРР та його місцевих органів. Він містив 528 статей, об'єднаних у 15 розділів. Основними сферами його регулювання були: адміністративні акти; заходи адміністративного впливу; інші адміністративні примусові заходи (затримання особи, трус, виймання тощо); трудова повинність у випадках стихійного лиха; обов'язки населення, пов'язані з охороною громадського порядку; набуття і втрата громадянства УСРР; реєстрація та облік міграції населення; товариства, спілки, клуби, з'їзди, зібрання, вуличні походи, маніфестації; правила про культи; публічні видовища, розваги та ігри; користування Державним прапором УСРР і печатками; нагляд адміністративних органів у сфері промисловості; нагляд адміністративних органів за торгівлею; порядок оскарження дій адміністративних органів.АК УСРР 1927 р. не мав аналогів в інших республіках СРСР і був на той час серед перших подібних кодифікацій у Європі. Про високий змістовий і техніко-юридичний рівень Адміністративного кодексу свідчить той факт, що він діяв тривалий час, зазнавши нової редакції в 1956 р

99. Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни —

документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами. Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
Про проголошення незалежності України Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошуєн е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.Територія України є неподільною і недоторканною.Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
24 серпня 1991 року 100. КРИМІНАЛЬНЕ УЛОЖЕННЯ 1903 - -

крим. закон Рос. імперії, підписаний імп. Миколою II 22.ІІІ(4.ІУ) 1903. Складається з 37 глав і 687 статей, зосереджених у Заг. частині (гл. I, 72 статті) та Особливій частині (36 глав, 615 статей). В дію К. у. 1903 вступало частинами, вводилися переважно глави і статті, які містили нові склади політ, злочинів. Протягом 1904—06 було введено в дію гл. II («Про порушення постанов, які обороняють віру»), гл. III («Про бунт проти верховної влади та про злочинні діяння проти священної особи імператора і членів імператорського дому»), гл. IV («Про державну зраду»), гл. V («Про непокору владі») та ін. К. у. 1903 поділяло злочинні діяння на 3 групи: тяжкі злочини (за них призначалися смертна кара, каторга та заслання); злочини (вони тяг-ли за собою ув'язнення у випр. домі, фортеці, тюрмі) та проступки, що каралися арештом або грош. штрафом. Суб'єктом злочину вважалася особа, яка досягла віку 10 років. Законодавець передбачав ситуацію «зменшеної» осудності для осіб від 10 до 17 років та від 17 до 21 року. Обставинами, що виключали крим. відповідальність, К. у. 1903 називало малолітство, хворобливий розлад душевного стану, випадок, необхідну оборону, непереборну силу. Обставинами, що підвищували відповідальність, вважалися рецидив, здійснення двох або більше злочин, діянь. Уперше давалося визначення простору дії закону: він поширювався на всю тер. Росії, однаково на всіх осіб, які на ній перебували. Покарання поділялися на головні, додаткові й замінні. Передбачалося 8 родів головних та 8 родів дод. покарань. При визначенні покарання суд враховував станову належність злочинця та жертви. Смертна кара виконувалася через повішення публічно і не застосовувалася до осіб молодше 17 та старше 70 років. Каторга призначалася на строк від 4 до 15 років або без строку, заслання — без строку, але з правом дострокового звільнення за зразкову поведінку. Ув'язнення у фортеці призначалося на строк від 2 тижнів до 6 років, у тюрмі —до 2 років; арешт — на строк від одного дня до 6 місяців; перебування у випр. домі — до 8 років. Засудження до смертної кари, каторги або заслання на поселення супроводжувалося позбавленням прав стану. Передбачалися також такі дод. покарання, як позбавлення права займатися деякими видами діяльності, займати окр. посади тощо. Особлива частина уложення складалася зі статей, більшість яких містила норми, що передбачали відповідальність за реліг., держ., посад, правопорушення, посягання на основи життя сусп-ва, приват, осіб, їхні права (особисті та майнові) тощо. К. у. 1903 було одним з джерел крим. права, що діяло на тер. цар. Росії, у т. ч. в Україні. 101.Заснування судових установ прийнято 20 листопада1864 року.

Система загальних судів складалася з окружних судів та судових палат. Першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ – як кримінальних, так і цивільних. Окружні суди створювались у складі призначуваних голови, його товариша (заступника) і членів суду. Кримінальні справи розглядалися трьома суддями. Попереднє слідство здійснювали судові слідчі. Кримінальні справи, по яких підсудним загрожували покарання, пов’язані з позбавленням або обмеженням громадських прав, розглядалися за участю присяжних засідателів. Судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів (судових чиновників), який після закінчення судових дебатів робив висновок та звертався із питанням до присяжних. Останні збиралися в спеціальній кімнаті та виносили свій вердикт щодо винуватості підсудного, причому їхнє рішення не залежало від думки коронних суддів. Вироки суду, винесені за участю присяжних засідателів, не підлягали апеляції, могли бути оскаржені лише до Сенату в касаційному порядку за ознакою порушення процесуального закону.Судова палата засновувалася в окрузі, що об'єднував декілька губерній або областей (по особливому розкладу). Вона ділилася на департаменти, що складалися з голови і членів департаменту. Для завідування судовою частиною в Сенаті були збережені в якості верховного касаційного суду касаційні департаменти по карних і цивільних справах. Судова палата розглядала всі кримінальні та цивільні справи (за винятком кримінальних справ, що вирішувалися в окружних судах за участю присяжних) кожна з яких керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Судових палат в Україні було 3 (Київська, Харківська, Одеська), які складалися з департаментів цивільних і кримінальних справ. Разом з тим, судова палата як перша інстанція розглядала справи щодо обвинувачення в злочинах державних, посадових та деяких інших осіб. Суд відбувався за участю губернського та одного з повітових лідерів дворянства, міського голови губернського міста і одного з волосних старшин (за жеребом). Станові представники засідали в одній колегії з коронними суддями, що фактично зводило роль перших нанівець. 102.Загальне цивільне уложення для спадкових земель Австрыйської монархії 1811. -кодекс, що з 1.1 1812 діяв в Австр. імперії, у т. ч. в Галичині і на Буковині. Складається із вступу і трьох частин. У вступі (ст.1—14) викладено заг. положення про цив. закон. Перша частина (ст. 15—284) присвячена особистим правам, друга (ст. 285—1341) — майновим. У третій частині (ст. 1342—1502) даються норми, що стосуються особистих і майнових прав. Джерелами уложення є пандектне право (рециповане і пристосоване до нових відносин римське право), Прусське земське уложення 1794 і провінційне право деяких країв Австр. імперії.Будучи компромісом бурж. і феод, права, А. з. ц. у. 1811 в серед. 19 ст., у нових істор. умовах, явно застаріло. 1904 ств. комісію під кер. професора И. Унгера для перегляду уложення, однак затвердженню проектів змін і доповнень перешкодила 1-а світ, війна. Окр. положення кодексу в роки війни були змінені надзвичайними уряд, актами (новелами), що стосувалися певного розширення прав жінок та позашлюбних дітей, дальшого розвитку зобов'язального права тощо. У червні 1917 утворено парлам. комісію на чолі з професором Львів, ун-ту С. Дністрянським, однак у зв'язку з розпадом Австро-Угорщини розгляд її пропозицій щодо поліпшення уложення не було завершено. А. з. ц. у. 1811 діяло в Галичині і за часів польс. панування (до 1933), а в Австрії — зі змінами та доповненнями — чинне і досі.

103. «Кримінальне уложення Терезії»

ТЕРЕЗІАНА - (Кримінальне уложення Терезії) — крим. і крим.-процес, кодекс Австрії, прийнятий 1768 за правління імп. Марії Терезії (1717— 80). Містив норми матеріального і процесс права. Декларував засади політики освіченого абсолютизму, які насправді перепліталися із залишками середньовічного інквізиційного права. Складався з двох частин: «Про кримінальне судочинство» і «Про злочини, що підлягають кримінальному розгляду, та їх покарання».
У поняття і кваліфікацію кожного складу злочину кодекс вводив точну вимогу конкр. злочину: складом злочину вважалося те, що заборонялося конкр. законами саме в цій сфері. Окрім положень Заг. частини Т., кожна стаття Особливої частини вказувала, за якими доказами можна порушувати справу, а за якими слід вести допит з використанням тортур; пом'якшуючі та обтяжуючі обставини співвідносилися з кожним окр. складом злочину і не мали універсального значення: те, шо пом'якшувало або обтяжувало вину по одному складу, не мало значення для іншого. Відповідальність обтяжувалася за повтор, або груповий злочин і пом'якшувалася у разі вчинення злочину в юному віці, у стані афекту; докладно регламентувалися обставини, що виключали відповідальність.
Кодекс звужував діапазон крим. репресії. Багато дрібних злочинів було віднесено до компетенції поліцейської адм. юстиції. Всі делікти кодекс поділяв на публічні й приватні. До перших належали злочини проти релігії, корони і д-ви, а також посад, злочини, до других — убивство, крадійство, злочини на секс, фунті, злочини проти моралі та сімейного укладу тощо. Хоча Т. і обмежувала тортури (точно вказувалися види дозволених тортур і підстави для їх застосування), однак у цій частині кодекс усе ще мав інквізиц. характер: передбачалися лещата для рук і ніг, «іспанські чоботи», припалювання свічками, розтягування на драбині (1776 тортури було скасовано). Кодекс виключив найжорстокіші види покарань (утоплення, розірвання кіньми, поховання живим), проте зберіг такі покарання, як спалення, четвертування, колесування, повішення, відрубування голови. Поряд зі смертною карою застосовувалися обтяжуючі покарання — проганяння крізь стрій, тюремне ув'язнення, заслання, фомад. роботи. Третім видом покарань були штрафи. Кодекс передбачав також покарання, що накладалися на розсуд судді: усунення з посади, позбавлення деяких прав тощо; дод. мірою покарання була конфіскація майна. Загалом Т. залишалася кодексом Середньовіччя. Реформа правосуддя у дусі Просвітництва була проведена сином Марії Терезії — імп. Иосифом II, під час правління якого було прийнято в 1787 Кримінальне уложения Иосифа II (Constitutio criminalis Josephi-niana).

Дата добавления: 2015-05-10