Причини голоду 1946-1947 рр

§ в Центральних і Південних районах України була сильна посуха § підсобні господарства селян були розорені війною § зменшення посівних площ § нестача посівного матеріалу § держава не зменшила план хлібозаготівлі § керівництво вивезло із колгоспів і радгоспів все зерно, прагнучи за будь-яку ціну виконати план. Таким чином, на Україні фактично було поновлено продрозкладку § продовжився вивіз хліба за кордон § керівництво країни із значним спізненням організувало допомогу голодуючим, тому лише з січня по березень 1947 р. 1 млн. чол. померли з голоду  

№ 53

Україна в умовах десталінізації: досягнення та недоліки

Десталінізація - відмова партійно-державного керівництва СРСР від методів, за допомогою яких функціонували органи влади з кінця 20-х рр. і часткова демократизація суспільства. Це означало початок процесу очищення радянського суспільства від крайніх виявів репресивного тоталітарного режиму, що затвердився в період перебування у влади Й.Сталіна.

Десталінізація носила обмежений характер і не зачіпала основ існуючого радянського політичного устрою

Початок десталінізації в Україні

· 5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. СРСР вступив в період боротьби за владу, в яку було втягнуто й керівництво України

· Один з претендентів на посаду керівника країни – Л.Берія, який очолював органи держбезпеки, в липні 1953 р. на Пленумі ЦК КПРС був звинувачений в антидержавних діях, був заарештований, а незабаром – страчений. Цю акцію очолив М.Хрущов – секретар ЦК КПРС при підтримці міністра оборони Г.Жукова та деяких членів КПРС

· М.С.Хрущов був обраний Першим секретарем ЦК КПРС, а його прибічник М.Булганін став Головою Ради міністрів

· М.Хрущов став ініціатором проведення нової політики, яка була названа «хрущовською відлигою» На думку М.Хрущова та його прибічників, система, створена в СРСР, - справедлива, і була історично виправданою, здібною до прогресу, але її необхідно позбавити репресивних перекручень, сталінських методів керівництва, тобто - провести десталінізацію:

ü Розширено права союзних республік в економічному і культурному житті

ü Припинилися масові репресії Розпочалася реабілітація (зняття несправедливого вироку і покарання) репресованих в 30-ті рр. відомих радянських, партійних, воєнних діячів та вчених

ü Із таборів ГУЛАГу до України поверталися ті, хто був репресований за дрібну «провину» - анекдоти про радвладу і про Й.Сталіна

ü На сторінках періодичного печаті все рідше згадувалося ім'я Й.Сталіна, з'являлися матеріали, засуджуючі кривавий сталінський режим

ü Перед українською культурою відкрилася можливість відродження і справжнього розквіту

· Десталінізація в першій половині 50-х рр. носила суперечливий характер, вона зачіпала лише деякі проблеми, критика сталінізму була обережною

Десталінізація

М.Хрущов і його прибічники отримали перемогу над угрупуванням Л.Берії під лозунгами демократизації внутрішньополітичного життя країни, боротьби із зловживаннями владою, незаконними репресіями

ХХ з'їзд КПРС і проблема десталінізації в країні

· Початок десталінізації пов'язують з доповіддю М.Хрущова «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідках» на закритому засіданні ХХ з'їзду КПРС в ніч з 24 на 25 лютого 1956 р.

· В доповіді М.Хрущов навів приклади і факти:

Ø зловживань владою

Ø некомпетентності державних керівників, управлінського апарату та правозахисних органів

Ø фальсифікації низки судових справ відносно партійних, воєнних, наукових кадрів

Ø мовилося про трагедію початкового періоду Великої Вітчизняної війни

Ø масових репресіях 30-х рр.

Ø депортації малих народів

Ø М.Хрущов детально зупинився на теоретичних питаннях засудження культу особи класиками марксизму-ленінізму К.Марксом, Ф.Енгельсом, В.Леніним

Ø в доповіді наведено лист В.Леніна, в якому він попереджав про небезпеку зосередження такої величезної влади в руках Й.Сталіна, особливо у зв'язку з негативними рисами його вдачі (грубість, жорстокість, нетерпимість). Було зачитано листи Н.Крупської і В.Леніна, із яких виходило, що Й.Сталін мав конфлікт із ними, образивши Н.Крупську

Ø М.Хрущов надав докладну характеристику методів керівництва країною В.Леніним як зразку демократизму, високої політичної культури і особистої скромності вождя

Ø Сталін умаляв роль В.Леніна в революції і звеличував свою

Ø Сталін запровадив в ужиток поняття «ворог народу», за допомогою якого звинувачували неугодних осіб без доказу провини. Сталін прагнув фізичного знищення тих, хто не підкорявся його установкам, мав свою точку зору

Ø Сталін орієнтував партію, органи НКВС на масовий терор, обґрунтувавши його тим, що у міру просування вперед до соціалізму класова боротьба посилюється

Ø Сталін сліпо довіряв Л.Берії, який став ініціатором масових репресій і порушень законності

Ø Сталін ухвалив незаконне рішення про виселення багатьох народностей

Ø Сталін був винним в багатьох трагедіях Великої Вітчизняної війни, нав'язував свої (часто неправильні) рішення про ведення бойових дій, віддавав накази знищити талановитих воєначальників

Ø Сталін спровокував конфлікт із керівництвом Югославії в післявоєнні роки

· Й.Сталін був представлений жорстоким тираном і диктатором

· Делегати з'їзду були приголомшені доповіддю, але погодилися розіслати її тільки по партійних організаціях і затвердили Постанову ЦК КПРС «Про подолання культу особи Й.Сталіна та його наслідків»

Можливі шляхи виведення СРСР із політичної кризи – радикальні реформи

· Офіційно ретельно проаналізувати, як в СРСР сформувалася тоталітарна система, що цьому сприяло

· Невідкладноприйняти програму демократизації політичної системи СРСР, в якій мало бути передбачено радикальне реформування радянського соціалістичного ладу:

Ø Заходи по ліквідації монополії номенклатури на владу

Ø Створення багатопартійної системи

Ø Формування демократичної виборчої системи

Ø Відмова від класового підходу в практичній і теоретичній діяльності

Ø Початок ринкових реформ

Ø Створення багатоукладної економіки

Ø Скасування командно-адміністративних методів керівництва країною

Ø Припинення репресій і ідеологічного контролю над суспільством

Історичне значення ХХ з'їзду КПРС

Позитивні сторони

Негативні сторони

· Вперше в історії радянської держави була дана критика сталінських методів керівництва, наведено факти зловживання владою Й.Сталіна та його оточення, осуджені репресії · Починається «відлига» · Виступ М.Хрущова був проявом політичної далекоглядності і актом великої сміливості · ХХ з'їзд КПРС значно вплинув на свідомість і умонастрої людей, на розвиток суспільного життя в цілому · Прокидалася самосвідомість, відродилися надії · Поверталися не лише імена і люди, але й віра в зміни, потреба в духовному спілкуванні

· Критика була абсолютно справедливою, деколи різкою і гострою, але аналітично неглибокою. Доповідь М.Хрущова не відобразила справжньої картини історії СРСР 30–40-х рр., в доповіді було розкрито лише зовнішні форми прояву тоталітаризму - культ особи, і найзловісніші випадки зловживання владою - масові репресії · Критика практично не торкалася системи, не розкривала передумов і причин появи культу особи та його наслідків · М.Хрущов пояснював причини появи культу особи ворожим оточенням капіталістичних країн, гострою класовою боротьбою в радянському суспільстві і негативними особистими рисами І.Сталіна · У пресі доповідь не було опубліковано. Доповідь уперше була опублікована в СРСР лише в 1989 р. за часів горбачовської «гласності», хоча вже 4 червня 1956 р. текст доповіді був опублікований державним департаментом США

Суть десталінізації

Позитивні сторони

Негативні сторони

· Припинилися масові репресії · На початку 60-х рр. ліквідовано ГУЛАГ · Послаблено тюремно-таборний режим, оголошено амністію німецьких військовополонених, членів ОУН і УПА · Ліквідовані воєнні трибунали військ МВС та особлива нарада МВС · На зміну реформованому НКВС прийшов Комітет державної безпеки (КДБ) · Внесено зміни до Кримінально-процесуального кодексу щодо судочинства у справах про шкідництво, терор та диверсії · Утворено Комісію Президії ЦК КПРС з вивчення матеріалів щодо масових репресій 30-х років · Введення в УРСР прокурорського нагляду за дотриманням законності. Органи прокуратури дістали право перегляду сфальсифікованих «трійками» справ · Почалася реабілітація (зняття незаконного вироку і покарання) репресованих в 30-ті рр. відомих радянських, партійних, воєнних діячів, вчених · Із таборів ГУЛАГу до України поверталися ті, хто був репресований за дрібну «провину» - анекдоти про радвладу та Й.Сталіна · На волю вишли заарештовані у «справі лікарів» 1953 р. · Реабілітовано С.Косіора, В.Чубаря, П.Постишева, В.Затонського, Ю.Коцюбинського, М.Куліша та ін. · Відбувається масове визволення політв'язнів, одночасно проводився перегляд справ і реабілітація більшості загиблих в 1937 -1955 рр., в'язнів таборів і в'язниць. В 1956 – 1963 рр. в Україні було цілком виправдано близько 250 тис. чол., переважно - посмертно · Знято пам'ятники, бюсти Сталіна. В 1961 р. тіло Й.Сталіна, що перебувало в Мавзолеї, перезаховується біля Кремлівської стіни · Перейменовано названі на честь Сталіна вулиці, майдани, заводи, колгоспи і т.п. В листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували в Донецьку, а обласний центр Сталіно – в Донецьк · На сторінках періодичної печаті все рідше згадувалося ім'я Й.Сталіна, з'явилися матеріали, які осуджували кривавий сталінський режим · Демократизувалася робота партійних організацій. Був прийнятий новий Статут КПРС, в якому передбачалося: ü оновлення не менше 1/4 складу ЦК та його Президії на кожних чергових виборах; ü обрання керівників партійних органів лише на 3 терміни. Ø Це обмежувало повновладдя партійних урядовців · Додавалися зусилля по демократизації всіх сфер суспільного життя · Зросла роль Рад · Хоча командно-адміністративна система залишилася, але основний її принцип – централізм значно трансформувався · Проводилася, нехай і непослідовно, децентралізація · Поширювалися права союзних республік: ü у формуванні бюджету ü у сфері матеріально-технічного постачання, збуту ü в адміністративних питаннях ü був обмежений контроль центральних органів за економікою (створення раднаргоспів) ü УРСР стала отримувати певні політичні дивіденди як одна з самих розвинутих республік СРСР: Ø активізується діяльність УРСР на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то в 1955 р. – 29. Ø при М.Хрущові половина вищого партійного керівництва були вихідцями із України · Розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури · В міністерствах, відомствах і органах управління було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій, установ, скорочено більше 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що на деякий час ослабило тиск командно-адміністративної системи в різних сферах суспільного життя · В 1954 р. проведено пишні урочистості у зв'язку з 300-річчям входження України в склад Росії · Почалося переписування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії · З'явилося поняття «возз'єднання України з Росією» · 19 лютого 1954 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР із складу РРФСР до складу УРСР було передано Крим. Із приєднанням Кримської області Україна перетворилася на найбільшу республіку СРСР із великим економічним потенціалом · Лібералізація дозволила самовиразитися творчій інтелігенції. Сформувалося нове покоління – «шестидесятників», широко представлене діячами науки, літератури, мистецтва, музики, кінематографії. Вони виступали за: ü оновлення радянського суспільства, відродження української мови і культури ü зростання національної самосвідомості ü проповідували ідеї гуманізму ü боролися за справжню українську культуру ü національну свободу і людську гідність · Проводяться заходи з метою підвищення престижу української науки · В кінці 50-х з'явився дисидентський рух. Дисидентство – мирна форма боротьби, мета якої – переконати людей, суспільство в необхідності демократичних змін · В 1957 р. почалася реабілітація репресованих народів (було дозволено повернутися в рідні місця чеченцям, інгушам, балкарцям, карачаївцям, калмикам) · Пожвавлюється міжнародний туризм

· Розпочаті реформи не підкріплювалися глибинними демократичними перетвореннями · Незабаром процес реабілітації пішов на спад: в 1963 – 1986 рр. було реабілітовано лише близько 80 тис. чол. Це пояснювалося поворотом в оцінці сталінщини самим М.Хрущовим, і особливо - Л.Брежнєвим · Реабілітація засуджених не передбачала визнання провини держави перед жертвами репресій · Не переглянуто справи жертв політичних процесів, що відбулися до 1934 р. · Реабілітацію гальмувала і та обставина, що в органах безпеки, прокуратури працювало чимало тих, хто брав безпосередню участь в масових репресіях, зловживаннях і беззаконні й виступали проти демократичних перетворень · М.Хрущов, керівні працівники країни, на словах осуджуючи сталінізм, сталінську єдино владність, зберігали авторитарну (антидемократичну) форму правління в практичній діяльності часто використовували сталінські методи · Командно-адміністративна система управління пронизувала всі рівні керівництва · Триває формування нового складу номенклатури · Відновлений пізніше централізм, втрачаючи сою жорстокість, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм · Розвінчуючи тоталітарну політику Й.Сталіна, М.Хрущов зміцнив свою владу і авторитет в радянському суспільстві. Він потурбувався про те, щоб архівні документи, що свідчать про його участь в репресіях, особливо в Україні в 1938 р., стали недоступними · Незважаючи на деяку демократизацію суспільного життя, Ради всіх рівнів продовжували грати декоративну роль · Не створено умови для дотримання прав людини (свобода слова, мітингів, зібрань, віросповідання) · Не вдалося скасувати ряд привілеїв партійного апарату – видачу додаткової грошової допомоги і безкоштовних пайків, безкоштовних путівок в санаторії, використання персональних службових автомобілів в особистих цілях · Реабілітація відбувалася півголосно, непослідовно, вибірково виправдовувалися деякі діячі партії (С.Косіор, П.Постишев, В.Чубар та ін., які самі мали пряме відношення до репресій), а сотні тисяч простих громадян залишалися «ворогами народу» · На політичних в’язнів, зокрема засуджених за ст. 54 Карного кодексу, реабілітація не поширювалась · Офіційно не були реабілітовані німці Поволжя, кримські татари, турки-мескетинці, греки і болгари Криму. Їм не було дозволено повернутися на батьківщину, хоча сам факт виселення був визнаний незаконним. Офіційний осуд таких дій проти народів радянським керівництвом було оголошено лише в 1989 р. · Не була осуджена депортація селян в роки колективізації, масові виселення мешканців Західної України · Відбувається звуження сфери використання української мови · Наростала хвиля ідеологічних звинувачень в націоналізмі

№ 54

Складіть розгорнутий план відповіді: «Культура і духовне життя в Україні в середині 60-х років ХХ ст.»

Культура і духовне життя в Україні

(1956-1964 рр.)

Народна освіта
Перебудова загальноосвітньої школи	· Впровадження обов'язкової восьмирічної освіти. · Перетворення 10-річних шкіл в 11-річні. · Скасування платні за навчання в старших класах. · Створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл виробничими професіями. · Політехнізація школи, тобто зв'язок із виробництвом. · Русифікація освіти.
Розширення мережі вищої, середньої спеціальної і професійної освіти	· Збільшення кількості Вузів, технікумів, профтехучилищ. · Розвернулася підготовка спеціалістів за новими спеціальностями (обчислювальна техніка, автоматичні і телемеханічні пристрої). · Матеріальна база спеціальних навчальних закладів залишається недостатньою. · Вузи переходять на викладання в основному російською мовою.
Наука
Досягнення науки	· Створення наймогутнішого в світі прискорювача електронів (Фізико-технічний інститут АН УРСР). · Розвиток кібернетики (Інститут кібернетики під керівництвом В.Глушкова), космонавтики. · Створення штучних алмазів (Науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР). · Нові методи електрозварювання (Інститут електрозварювання ім. Патона). · Квантова теорія поля і статистичної фізики (академік М.Боголюбов). · Теоретичні розробки й впровадження в клінічну практику методів хірургічного лікування вади (пороку) серця (академік М.Амосов).
Початок нового українського Відродження	Література _____________________________________________________________________________________________________________ · З'являються твори, що звільнилися від ідеологічних догм, із критичним осмисленням життя. · Широку популярність здобули твори О.Твардовського, В.Дудинцева, А.Вознесенського – російських письменників, які мали величезний вплив на суспільство. · Яскравими діячами українського Відродження стали: О.Довженко (повість «Зачарована Десна»), Г.Тютюнник (роман «Вір»), В.Симоненко («Земне тяжіння»), Л.Костенко («Проміння землі», «Мандрівне серце»), О.Гончар («Тронка»).
Мистецтво
Відродження в мистецтві	· Поява нового покоління митців (В.Закрецький, А.Горська, П.Заліваха, В.Кушнір, Г.Севрук). · Створення талановитих музичних творів (Третя симфонія Б.Лятошинського, опери Г.Майбороди, Ю.Мейтуса та ін.). · Створення нових кінофільмів (сценарії кінофільмів О.Довженка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море»; С.Параджанова «Тіні забутих предків»; В.Денисенка «Сон» та ін.). · У Києві та Львові виникли клуби творчої молоді, що об’єднували молодих інтелектуалів. Характерною особливістю їх діяльності був пошук оригінальних форм художнього самовираження, культивування національно-культурних традицій і здобутків.

Наступ на шістдесятників

· 8 березня 1963 р. - зустріч М.Хрущова з творчою інтелігенцією, на якій він піддав брутальній критиці митців.

· Розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників.

· Критика доповнювалася адміністративними заходами:

ü Заборона друкувати твори;

ü Заборона влаштовувати творчі вечори;

ü Заборона клубів.

· Частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності, зосередилась на професійній діяльності, не йдучи на конфронтацію з владою і висловлюючи свої ідеї в завуальованій формі.

· Частина інтелігенції залишилась на своїх позиціях, стала в опозицію до влади, тобто – дисидентами (незгодними, інакомислячими).

Антицерковна кампанія

Етапи	Характеристика етапу
I етап (1954-1958 рр.) – лібералізація, послаблення тиску на церкву	· Постанова ЦК КПРС «Про помилки у проведенні науково-атеістичної пропаганди серед населення». · Наголошувалися недопустимими будь-які образи віруючих і церковнослужителів, а також адміністративні втручання в діяльність церкви. · За 1955-1956 рр. збільшилася кількість православних церков і молитовень. · 1955-1957 рр. – відчутно зросла чисельність православного духовенства. · Збільшився набір до релігійних навчальних закладів. · Зросли пожертви громадян на храми. · Посилено проводилися ремонтні роботи. · Зросла кількість обслуги храмів. · З 1955 р. почалося повернення із заслання священників Греко-католицької церкви, звільнено митрополита Й.Сліпого, 286 із 344 репресованих. · В деяких закритих греко-католицьких (уніатських) храмах самовільно розпочалися богослужіння. · 1957 р. – повторні арешти декількох єпископів УГКЦ, посилилися адміністративні переслідування Й.Сліпого. · На кінець 1957 р. будь-які спроби відродити УГКЦ були придушені – початок нового наступу на церкву.
II етап (1958-1962 рр.) – масштабна кампанія наступу на церкву	· Партія обрала курс на побудову комунізму й форсоване подолання релігійності. · Місцевим органам влади дано розпорядження про встановлення жорсткого контролю за священиками, фінансовою і господарською діяльністю церков. · Рада в справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР фактично контролювала всі найважливіші питання церковного життя і навіть, кадрові. · Ухвалено низку актів, які зменшили можливість відкриття храмів, проте істотно полегшили їх закриття. Це питання передано облвиконкомам. · З 1959 р. розпочалася кампанія закриття церков і монастирів. За 1959-1963 рр. закрито більше 3000 церков і молитовень (на 1958 р. в УРСР їх було 8537). · Припинили існування в Україні майже всі монастирі. Спочатку у них конфіскували землі, потім - збільшили податки, заборонили ставати монахами особам до 30 років. · На початку 1960-х рр. посилилося переслідування протестантських церков і сект. Над представниками цих церков відбулася низка судових процесів з порушенням процесуального кодексу. Ø Але це нічого не дало: кількість громад зменшилася, а кількість віруючих зросла.

Виведення: духовне життя в період «хрущовської відлиги» характеризується взаємодією різних тенденцій, непослідовністю, половинчатістю й суперечністю реформ: демократичні прориви в окремих сферах культури фактично блокувалися збереженням позицій сталінізму в інших. З одного боку, це - невдалі спроби реформування освіти, русифікація, адміністративно нав'язаний атеїзм, а з іншого - ослаблення натиску системи на культуру, розширення меж для творчої та наукової самореалізації, поява перших паростків громадянського пробудження і національного відродження, на літературному і суспільному терені з'являється творча молодь.

Національно-визвольний рух в Україні

в післявоєнні роки (1945 – 1965 рр.)

Форми національно-визвольного руху

· Збройна боротьба ОУН-УПА на Західній Україні за створення незалежної Української держави.

· Дисидентський рух (незгодних) – дії громадян, не згодних з панівною ідеологією державної влади.

Дисидентстський рух в Україні

Причини виникнення дисидентстського руху в Україні

· Тоталітарний характер радянської системи. · Проведення політики десталінізації. · Період хрущовської «відлиги». · Діяльність ОУН і УПА. · Антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи.

Виникнення дисидентстського руху в Україні

Дата	Назва	Форми діяльності	Представники
1953 р.	Об'єднана партія визволення України (м. Станіслав)	· Пропаганда ідеї незалежності України. · Критика радянської системи, методів керівництва країною. · Критика політики русифікації. · Організація конференцій, мітингів, видання книг, брошур. Випуск в 1965 р. роботи відомого літературного критика, дисидента І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». · Офіційні звернення до влади через листи-протести. · Випуск програми УНК: ü Повна національна незалежність; ü Українські суверенні кордони; ü Ліквідація колгоспної системи, проведення нової аграрної земельної реформи; ü Запровадження нового законодавства; ü Виселення за межі держави всіх інших націй; ü Українська національна армія; ü Розробка нової Конституції; ü Свобода слова і друку. · Організація мирних демонстрацій, мітингів: ü На честь Т.Шевченка; ü На захист національних прав і культури; ü В підтримку кримських татар; ü Проти введення радянських військ до Чехословаччини; ü Проти арештів дисидентів. · Зв’язок із міжнародними правозахисними організаціями.	Л.Лук’яненко Г.Гайовий П.Григоренко Г.Дзюба А.Горська І.Світличний Н.Світлична В.Стус В.Чорновіл Є.Сверстюк М.Руденко П.Вінс Г.Вінс Б.Грицин І.Коваль
1959 р.	Український робітничо-селянський союз (УРКС) (Львівщина)
1960 р.	Український національний комітет (УНК) (м. Львів)
1960 р.	Український національний фронт (УНФ)

Цілі українського дисидентського руху

· Добитися конституційним шляхом виходу України із складу СРСР, створення незалежної Української держави.

· За допомогою мирних форм боротьби (кружки, спілки, об'єднання, комітети) сприяти процесу осмислення радянським суспільством трагедії тоталітаризму в СРСР, шляхів демократизації системи (багато дисидентів вважало, що загалом соціалістичний лад – найпрогресивніший в світі, необхідно лише виправити деякі помилки, допущені керівництвом СРСР).

· Сприяти формуванню демократичного мислення, політичної культури у населення.

Особливості дисидентського руху в Україні

· Мирні опозиційні ненасильницькі форми боротьби. · Дисидентський рух був загальноукраїнським явищем, він виник у всіх регіонах України.

· Дисидентський рух охопив практично всі прошарки суспільства.

· Дисидентський рух був масовим, організованим (спілки, об'єднання, комітети).

Дата добавления: 2015-05-08