Батьківська влада

Юридичні особи

Римляни не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта

приватних прав. Ще в давні часи було помічено, що в деяких випадках носіями

приватних прав можуть бути не тільки фізичні особи, а й деякі об'єднання,

корпорації тощо. Згодом фізичним особам почали протиставляти осіб юридичних

як ще один тип суб'єктів права. Вже в Законах XII таблиць згадувалися

різного роду корпорації, колегії релігійного характеру, що мали змогу бути

власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте для

широкого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було належних

соціально-економічних умов. Не було й терміна «юридична особа». Римські

юристи звертають увагу на те, що в окремих випадках майно належить не

окремим громадянам — фізичним особам, а об'єднанням.

Чіткішим проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями

(міськими общинами) права на самоуправління і господарську самостійність.

Це знайшло правове вираження в тому, що муніципії в своїх майнових

відносинах отримали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони

прирівнювалися до статусу фізичних осіб. Наслідком тривалого і досить

важкого розвитку ідеї юридичної особи було визнання класичним правом певних

ознак цього суб'єкта права:

а) в галузі приватно-правових відносин корпорації прирівнювалися до

фізичних осіб.

б) вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливає на його юридичне

становище;

в) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні

її окремих членів. Це відособлена від її членів власність самої корпорації

як особливого суб'єкта права;

г) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які приватно-

правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами. Ці відносини

здійснюються через фізичних осіб, уповноважених на це в установленому

порядку. Найпоширенішими видами юридичних осіб в Римі були: скарбниця,

муніципії, різні спілки осіб однієї професії — пекарів, м'ясників,

ремісників, могильників тощо. Визнавалися юридичними особами різноманітні

релігійні об'єднання. Діяльність юридичної особи припинялася в таких

випадках: після досягнення мети, яка перед нею ставилась, якщо її

діяльність набувала незаконного характеру; після вибуття всіх її членів.

Зауважимо, що мінімальна кількість, необхідна для функціонування юридичної

особи — 3 чоловіки.

Встановлювалась така влада передусім над дітьми, народженими в римському

законному шлюбі. На дітей, народжених в незаконному шлюбі, в конкубінаті, а

також в будь-якому фактичному спільному житті, батьківська влада не

поширювалася. Вони були чужими для нього.

Мати дитини була завжди відома, навіть якщо вона зачала поза шлюбом.

Батьком дитини вважали того, хто знаходиться у шлюбі з матір'ю дитини. Це

юридична презумпція — положення, що не потребує доказів. Крім народження

дітей в законному шлюбі, батьківська влада встановлювалася шляхом

узаконення або усиновлення.

Узаконення — встановлення батьківської влади над власними дітьми, але

народженими поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених в

конкубінаті. Узаконення провадилось за встановленою формою.

Усиновлення — встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими

батько кровними узами не пов'язаний.Усиновлення провадилось в формі

арогації чи адопції. Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого

права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція — для

осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. З

часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений і його здійснювали

на основі заяви перед судом чи імператором.

Батьківська влада припинялася внаслідок:

а) смерті батька чи дітей; б) звільнення з-під батьківської влади. Фактично

батьківська влада була довічною навіть в розвиненому римському праві.

Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та

господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише

досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта,

магістра) звільняло його від батьківської влади.

Влада батька над дітьми була безмежною. Він мав право на життя і смерть

дітей з моменту народження їх: міг зберегти життя новонародженому чи

викинути його, продати в рабство, застосувати будь-які покарання.

У майнових відносинах батька і дітей так само безроздільно володарював

батько. Домовладика — єдиний і неподільний власник сімейного майна. Майно,

набуте дітьми, автоматично було власністю батька. При цьому майнова

залежність дітей не послаблювалася з їх віком. Діти не мали права від свого

імені здійснювати цивільно-правові угоди. Послаблення і диференціація влади

батька — наслідок зміни виробничих відносин, розкладу патріархальної сім'ї,

індивідуалізації приватної власності, розвитку торгівлі. Ці фактори

зумовили необхідність майнової незалежності повнолітніх членів сім'ї.

Дата добавления: 2015-05-10