Фрустрація – особливий психічний стан людини у конфліктній ситуації

Фрустрація (від лат. frustration – обман, розлад, руйнування планів, марне очікування) – це психічний стан агресивності, незадоволеності особи і переживання невдач, викликаних непередбаченими труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети. Труднощі ці можуть бути представлені у вигляді непереборних (або суб'єктивно оціню­ваних як непереборні) перешкод, а також у вигляді зовнішніх або внутрішніх конфліктів, зокрема загроз, звинувачень, вимог.

Таким чином, фрустрація визначається як стан, викликаний двома моментами:

1) наявністю сильної мотивації досягнення мети (задоволення потреб);

2) перешкодою у процесі досягнення мети. Перешкодами на шляху до досягнення ме­ти можуть бути причини різного характеру:

• фізичного (позбавлення волі);

• біологічного (хвороба, старіння);

• психологічного (страх, інтелектуальна недостатність);

• соціокультурного (норми, правила, заборони).

У вітчизняній літературі термін «фрустрація» використовується для визначення специфічного психічного стану незадоволеності і переживання життєвих труднощів. Теорія Н. Міллера припускає, що фрустрація викликає безліч різних деструктивних реакцій, а не тільки агресивність. Фрустраційну агресивність та її корекцію досліджував Е. Фромм. Агресивність виступає як інструментальна реакція людини, яка викликана шкідливими подразниками при фрустрації – антецеденцією.

На думку Ч. Ліксона, реакція на фрустрацію у конфліктах з'являється тоді, коли на шляху до мети з'являється яка-небудь перешкода, що може виражатися у:

наполегливості – продовжувати свою лінію; посиленні – прагнути діяти сильніше; обході – йти до мети окружним шляхом; агресії – добиватися свого за допомогою насильства; звинуваченні – шукати помилку або винних: відході – піти від проблеми; втечі – піти від всього. Якщо розглядати виявлення фрустрації, то можна говорити про різні ступені переходу ситуації скрути у ситуацію, коли трудність у здійсненні діяльності стає неперебор­ною.

Виникнення фрустрації обумовлене не тільки об'єктивною ситуацією, але й особли­востями особистості: гнівом, роздратуванням, агресивністю, відчуттям вини.

З погляду порушень у сфері поведінки фрустрація може виявлятися у двох рівнях:

• як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки);

• як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (втрата терпіння і надії).

Ложкін Н. В. та Повякель Н. І. відзначають, що фрустрація постійно наявна усере­дині людини і може за певних сприятливих умов у будь-який момент вийти назовні у формі агресії. Агресивна поведінка, що викликається фрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною розвитку фрустрації або пред­ставляються такими. Агресія при цьому носить соціальний характер і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідь агресивну реакцію в іншого індивіда або групи, і з цієї миті починається конф­лікт.

Проте не всяка фрустрація приводить до конфлікту. Емоційна напруга, незадоволе­ність, пов'язана з незадоволенням потреб, повинні перейти певний кордон, за яким агресія виступає у формі направленої соціальної дії. Ця межа визначається рядом чинників, які стримують прояв агресивних дій:

• станом суспільного страху;

• культурними нормами;

• дією соціальних інститутів.

Якщо у суспільстві або соціальній групі спостерігаються явища дезорганізації, знижу­ється ефективність дії соціальних інститутів, людина легше переходить грань, шо відділяє її від конфлікту. Тому керівнику необхідно здійснювати позитивний вплив на підлеглого, що перебуває у стані фрустрації.

Таким чином, для виникнення конфлікту необхідно, по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей і, по-друге, щоб на агресивну дію виникла у від­повідь реакція, тобто взаємодія.

Особа, що знаходиться у стані фрустрації, відчуває переживання, емоційну напру­гу, а поведінка у конфлікті може прийняти деструктивні форми, направлені на руйнуван­ня умов, що перешкоджають досягненню цілей і реалізації потреб. Багато дослідників об'єднують стан фрустрації із станом стресу і негативним станом, що впливає на актив­ність особи, ефективність дій при рішенні складних життєвих проблем.

30. Зміст та форми подолання маніпуляцій у подоланні конфліктів.

Маніпуляція – використання прийомів введення учасників конфлікту у стан хвилю­вання, деякої заплутаності, створення ефекту несподіванки та інше.

Маніпулювання – це приховані або явні дії конфліктуючої особистості, направлені на суб'єкт відносин з метою досягнення певного результату, значущого для особистості. Відносини між суб'єктом та опонентами залежать, в першу чергу, від ступеня схильності суб'єкта конфлікту до маніпулювання.

Розрізняють наступні типи маніпулювання:

1. Деструктивне маніпулювання як комунікативний засіб дії опонента, направлене на досягнення своїх цілей у збиток іншої конфліктуючої особистості, підсилює агресію суб'єкта конфлікту, і конфлікт знову проходить по замкнутому колу, динамічно деструктивно розвиваючись.

2. Конструктивне маніпулювання — комунікативна (вербальна або невербальна) систе­ма дій і взаємодій, яка спрямована на досягнення загальних цілей без збитку інтересів інших людей. Конструктивне маніпулювання, як мистецтво рішення конфлікту, може досягти рівня майстерності управління конфліктом.

При маніпулюванні відбувається:

• роздратування опонента, виведення його з рівноваги;

• використання незрозумілих для опонента слів і теорій;

• тиск дуже швидким темпом мови;

• відвернення уваги від якої-небудь думки;

• переклад суперечки у сферу домислів;

• інший варіант «читання думок опонента»;

• відсилання до вищих інтересів без розшифровки;

• однозначна бездоказова оцінка;

• багатозначна недомовленість;

• посилання на авторитети, які для даного випадку не служать доказом;

• підведення ідей опонента під неприйнятні доктрини, теорії, установки;

• приниження особи опонента, переривання діалогу за допомогою демонстративної образи;

• селекція аргументів;

• використання оборотів мови, діючих на підсвідомому рівні;

• приписування опоненту неіснуючих якостей.

Дії маніпулятора, до яких він вдається, щоб досягти своїх цілей за рахунок-партнера:

1. Маніпулятор не упускає випадку підкреслити промахи або недоліки інших, познуща­тися над людиною, з метою прославити тим самим себе, задовольнити свої амбіції.

2. Маніпулятор завжди вважає правим себе і схильний чужі ідеї, знахідки, переконливі аргументи привласнювати.

3. Маніпулятор не бачить достоїнств інших, але дуже точне і зло розпізнає недоліки.

4. Маніпулятор не допускає в інших наявності високих мотивів поведінки, прагне при­низити значення етичних вчинків, хоча себе схильний вважати моральною людиною.

5. Добрим і щедрим маніпулятор проявляє себе тільки у відношенні до дуже вузького кола найближчих йому людей.

6. У діловій бесіді маніпулятор вдається до таких прийомів, як узагальнення і перебіль­шення, висміювання співрозмовника або предмет розмови, використання авторитету, дискредитація співбесідника, «перехід на особистості», ревізіонізм (зосередження ува­ги на фрагментах без урахування контексту), відведення дискусії убік, перемикання уваги на другорядні питання, введення в оману, створення перешкод для досягнення угоди, перекручення висловленого, раптова заява про відсутність повноважень та інше.

Дата добавления: 2015-05-08