ІС керування інвестиціями через Internet

Керування інвестиціями через Internet передбачає виконання інтерактивних операцій купівлі і продажу фінансових активів на фондовому ринку, тобто «Internet-трейдінгу». Ведення таких операцій може здійснюватись за посередництва компанії-брокера, яка від імені приватної особи здійснює операції з цінними паперами через Internet, тобто надає послуги «Internet-брокеріджу».

Internet-брокерідж являє собою діяльність інвестиційних посередників (брокерів) з надання послуг клієнтам щодо купівлі-продажу цінних паперів або валюти в реальному часі через мережу Internet.

Internet-брокер — це фінансова організація, що має необхідні ліцензії на подібну діяльність, є номінальним утримувачем цінних паперів клієнта, відкриває йому доступ до своїх торгових терміналів, підключених до торгових систем, і виконує розпорядження клієнта по операціях з купівлі/продажу цінних паперів або валюти.

Internet-брокерідж забезпечує такі види послуг:

· купівля-продаж фінансових активів;

· створення інвестиційного портфеля інвестора;

· доступ клієнта до оновлюваної фінансової інформації (котировок цінних паперів, курсів валют);

· надання клієнту аналітичних статей, графічної інформації, консультацій професіоналів тощо;

· участь клієнта у взаємних фондах.

Internet-трейдінг (E-trading, I-trading) — це діяльність з управління інвестиціями через Internet.

Основними типами Internet-трейдінгу є:

1) купівля-продаж цінних паперів (акцій, облігацій тощо) на різноманітних фінансових біржах;

2) торгівля на міжнародному валютному ринку Forex.

Для ведення Internet-трейдінгу інвестор повинен укласти угоду з компанією — Internet-брокером і відкрити в ній інвестиційний рахунок.

Брокерські послуги можуть бути надані на сайті компанії-брокера або за допомогою клієнтського програмного забезпечення.

48. Моделі електронної торгівлі

Виділяють кілька етапів ведення електронної торгівлі: он-лайновий маркетинг, оформлення замовлень, здійснення платежів і підтримку інформації про доставку.

Розвиток моделей електронної комерції, впровадження пілотних проектів у цій галузі, а також розробка загальних юридичних і правових основ ведення бізнесу в Інтернет підтримуються Європейською комісією в ЕSPRІТ. ЕSPRIТ — ПРограма Європейської Спільноти, спрямована на прискорення і розширення досліджень з використання Інформаційних Технологій (ІТ).

Існують такі моделі електронної торгівлі:

– електронний магазин;

– електронний довідник-каталог;

– електронний он-лайновий аукціон;

– електронний торговельний центр;

– електронний торговий майданчик;

– система матеріально-технічного постачання (e-procurement).

Електронний магазин — спеціалізований Web-сайт, що належить фірмі-виробнику, торговій фірмі тощо й призначений для просування товарів на ринку, збільшення обсягу продажів, залучення нових покупців. На таких сайтах є змога вибрати товари, оформити замовлення і зробити оплату через мережу, оформити документи в режимі оn-lіnе для здійснення оплати готівкою і відстежити доставку.

Електронний довідник-каталог — спеціалізований Web-сайт для проведення тендерів серед постачальників. Зазвичай існує у вигляді каталогу-довідника, за допомогою якого клієнт може вибрати постачальників товарів для проведення переговорів з ними. Відбір робиться, виходячи з характеристик товарів, цін, умов постачання, номенклатури або будь-яких інших специфічних умов. Електронні довідники-каталоги застосовуються компаніями для полегшення участі в тендерах, для просування своєї торгової марки і зниження витрат з маркетингу.

Електронний он-лайновий аукціон — одна з найперспективніших галузей електронної комерції; програмно-інформаційна тематична база з пошуковими засобами, в якій містяться описи товарів, допущених до торгів. Електронний аукціон аналогічний до процедури торгів по лотах на звичайному аукціоні. Власник такої Web-системи заробляє на відсотках від транзакцій, а також на продажах програмного забезпечення для участі в торгах. Приклад такого Інтернет-аукціону — www.еbay.соm.

Електронний торговельний центр — Web-сайт, що містить багато електронних крамниць і каталогів, об’єднаних загальним місцем розташування (інколи під відомою маркою), які спільно виконують додаткові функції, використовують систему здійснення захищених платіжних транзакцій тощо.

Електронний торговий майданчик — Web-сайт, де укладають угоди купівлі-продажу між підприємствами. Електронні торгові майданчики створюються великими підприємствами-продавцями (виробниками) або незалежними компаніями для реалізації зв’язків з партнерами через Internet, оптимізації процесів обміну інформацією з контрагентами, зниження вартості й скорочення часу збуту.

Система e-procurement являє собою електронну систему матеріально-технічного постачання, що забезпечує конкурентні закупки в Internet-середовищі, проведення торгів, тендерів, конкурсів виробників і зв’язує споживачів продукції з виробниками та покупців з продавцями.

49. ІС віртуальних підприємств

Віртуальне підприємство визначають як співтовариство територіально роз’єднаних фірм чи співробітників, які під час спільної праці спілкуються й обмінюються продуктами своєї праці за допомогою електронних засобів при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті.

Віртуальне підприємство - структура, орієнтована на випуск конкретного продукту й утворювана лише на період його виготовлення шляхом об’єднання виробничих можливостей і ресурсів, наданих іншими об’єктами (підприємствами, підприємцями, фізичними особами) на договірних умовах у заздалегідь визначеному об’ємі і на фіксований час. Такі об’єкти називають віртуалами.

Віртуали можуть передавати у розпорядження віртуального підприємства кадри, сировину, управлінські структури, фінансові кошти, комплектуючі вироби. Вони можуть бути задіяні не тільки для виконання виробничих операцій, а й для здійснення інших функцій, наприклад, проведення маркетингових досліджень або організації збуту.

На фізичному рівні віртуальне підприємство являє мережну структуру, що поєднує віддалені різнорідні ресурси.

Характерні риси віртуального підприємства:

· відкрита розподілена структура;

· пріоритет горизонтальних зв’язків;

· автономність й вузька спеціалізація членів мережі;

· суттєва роль інформаційних засобів інтеграції.

Головною ознакою віртуального підприємства є його повна орієнтація на замовника. Пріоритетними завданнями створення віртуального підприємства є швидкість і повнота виконання ринкових замовлень. Порівняно з традиційним, віртуальне підприємство являє собою більш гнучку і ефективну форму організації бізнесу, що об’єднує клієнтів і виконавців у відкриту мережу і робить прозорими границі між підприємствами-учасниками. При цьому відбувається інтеграція ресурсів, досвіду, знань, традицій окремих підприємств (або співробітників). Оскільки для інтеграції у єдину систему використовуються електронні комунікації та інформаційні технології, то віртуальному підприємству набагато легше знаходити нових партнерів і ресурси, а отже, й освоювати нові продукти. Таке віртуальне співтовариство може сприяти подовженню життєвого циклу окремого підприємства.

Основними перевагами віртуальних підприємств є такі:

· швидкість виконання ринкового замовлення;

· зниження сукупних витрат;

· більш повне задоволення потреб клієнтів;

· гнучка адаптація до змін навколишнього середовища;

· можливість подолання перешкод виходу на нові ринки;

· інтеграція кращих засобів і досвіду різноманітних підприємств;

· організація навколо проектів або ключових процесів;

· сполучення принципів децентралізації і централізації в керуванні.

Але використання віртуальних підприємств не позбавлене недоліків, серед яких:

· надмірна економічна залежність від партнерів;

· відсутність соціальної і матеріальної підтримки своїх партнерів унаслідок відмови від звичайних довгострокових договірів, зокрема, трудових;

· небезпека надмірного ускладнення, обумовлена різнорідністю членів підприємства, неясності у відношенні членства, відкритості мереж, самоорганізації тощо.

Простір віртуалізації підприємств утворюється за допомогою трьох основних елементів:

· віртуальний ринок (ринок товарів і послугнаоснові комунікаційних і інформаційних можливостей Internet);

· віртуальна реальність (відображення реальних розробок і виробництва в кіберпросторі);

· віртуальні організаційні структури.

50. Електронний уряд

Електронний уряд (e-Government) - це така система державного управління, яка передбачає взаємодію держави, бізнесу та громадян за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Призначенням електронного уряду є організація за допомогою Internet ефективної роботи органів влади і державних установ, а також надання ними послуг населенню. Електронний уряд включає on-line-сервіси для громадян і бізнесу на єдиному порталі, електронний документообіг в урядових і парламентських структурах, спільну для різних урядових структур базу даних для запобігання дублювання інформації і повторних витрат, часто - закриту спеціалізовану інформаційну мережу (intranet) для внутрішньоурядових транзакцій, розгалужену інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру, засоби захисту інформації.

З електронним урядом пов’язані поняття «електронного адміністрування» і «електронної демократії». Електронне адміністрування - це розміщення та виконання засобами Internet та інформаційно-комунікаційних технологій усіх можливих дій, що притаманні керуванню на трьох рівнях (національному, регіональному і локальному) трьома гілками влади (виконавчою, законодавчою та судовою). Електронною демократією називають форму електронного обміну інформацією під час демократичних процесів. Найчастіше під електронною демократією розуміють голосування громадян у режимі on-line, опитування громадської думки, спілкування довірених осіб з виборцями, організація зворотного зв’язку з громадянами для обговорення законопроектів тощо. Електронна демократія передбачає вільний доступ до електронного уряду кожного суб’єкта суспільства, у будь-який момент часу і з будь-якої території.

В електронному уряді всі внутрішні та зовнішні зв’язки і процеси підтримують інформаційно-комунікаційні технології. Для цього має бути забезпечена можливість функціональної, інформаційної взаємодії з кожним громадянином, господарюючим об’єктом, громадською організацією.

Діяльність електронного уряду може здійснюватись за схемами (категоріями):

- уряд—громадяни G2C (government-to-citizens) -організація зворотного зв’язку з громадянами та надання їм інформації, довідок і форм в електронному вигляді;

- бізнес—уряд B2G (business-to-government) - відносини державних органів і бізнесу, наприклад, автоматизація податкових виплат або проведення електронних тендерів на постачання продукції;

- уряд—уряд G2G (government-to-government) -автоматизація відносин і документообігу між відомствами. G2G забезпечує підтримку таких завдань:

· керування роботою апарату;

· координація діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів;

· ведення внутрішнього діловодства.

Основні принципи побудови електронного уряду:

- надання послуг у цілодобовому режимі;

- максимальна простота і прозорість (має обслуговувати звичайних громадян, а не фахівців);

- єдині технічні стандарти та інтероперабельність (окремі додатки мають відповідати принципам загальної архітектури систем ідентифікації, безпеки, дизайну);

- забезпечення конфіденційності та виконання правил інформаційної безпеки.

Етапи створення електронного уряду:

· на першому етапі створюються Web-сайти різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхні напрямки діяльності; Internet використовується урядовими органами для розміщення загальнодоступної інформації;

· на другому етапі організується режим інтерактивної взаємодії уряду з громадянами і бізнесом; створюються інструменти пошуку потрібних Web-сайтів, документів і даних; громадяни можуть повідомляти персональну інформацію або висловлювати власні пропозиції урядовцям;

· на третьому етапі портал починає забезпечувати багатофункціональні потреби службовців і громадян (наприклад, громадянин може сплатити податки електронним способом, або, перебуваючи вдома, проголосувати на виборах через Internet). Ці функції реалізуються через механізми опрацювання транзакцій, зокрема для обслуговування в режимі on-line. При цьому мають забезпечуватись інтерфейси з існуючими інформаційними системами, можливості самообслуговування виборців, а також розподілені інфраструктури й безпечна робота з ними;

· четвертий етап передбачає створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної точки доступу до всіх послуг - і для громадян, і для бізнесу. Цей етап характеризується активним переходом на нові технології і прикладні програми, що підтримують використання міжвідомчої інформації і нових видів послуг. Він фактично завершує процес переходу від традиційного уряду до електронного.

Відповідно до наведеної програми дій зараз в Україні створена система Internet-сайтів органів державного управління, які здійснюють функції інформаційного обміну з громадянами й юридичними особами. Internet-сайти органів державного управління

Назва Internet-сайту	Адреса Internet-сайту	Зміст Internet-ресурсу
Web-портал Верховної Ради України	www.rada.gov.ua	Нормативно-правові акти органів державної влади
Офіційне Internet-представництво Президента України	www.president.gov.ua	Укази та розпорядження Президента України
Єдиний Web-портал органів виконавчої влади України	www.kmu.gov.ua	Нормативно-правові акти органів державної влади
Міністерство юстиції України	www.minjust.gov.ua	- Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів; - «Бюлетень Міністерства юстиції України»; - «Офіційний вісник України»; - «Систематичне зібрання чинного законодавства України» та ін.
Головне державне об’єднання правової інформації Міністерства юстиції України	www.gdo.kiev.ua	- «Офіційний вісник України»; - «Бюлетень Міністерства юстиції України»;

51. Інформаційна безпека ІС. Види загроз безпеці інформації

Одною з характеристик ІС є її інформаційна безпека. Для багатьох інформаційних систем фактор безпеки відіграє першорядну роль (наприклад, для банківських інформаційних систем).

Під безпекою ІС розуміється захищеність системи від випадкового або навмисного втручання в нормальний процес її функціонування, від спроб розкрадання (несанкціонованого отримання) інформації, модифікації або фізичного руйнування її компонентів. Інакше кажучи, безпека ІС – це її здатність протидіяти різним збурювальним діям.

Під загрозою безпеці інформації розуміють події або дії, які можуть призвести до спотворення, несанкціонованого використання або до руйнування інформаційних ресурсів керованої системи, а також програмних і апаратних засобів.

Загрози безпеці інформації поділяють на загрози випадкові, чи ненавмисні, і умисні загрози.

Джерелом випадкових загроз можуть бути вихід з ладу апаратних засобів, неправильні дії працівників ІС або її користувачів, ненавмисні помилки в програмному забезпеченні і т. ін.

На відміну від випадкових, умисні загрози мають на меті нанесення шкоди керованій системі або користувачам.

Дата добавления: 2015-05-08