Діалектика як філософський метод мислення і як особлива методологія пізнання

Діалектика – це розуміння світу і спосіб мислення, за якого різні явища, предмети розглядаються в їх взаємозв'язку, у взаємодії протилежних сил, тенденцій у процесі зміни, розвитку. Розвиток розуміється як закономірна якісна зміна, в процесі якої виникає нове, необхідне, здатне до саморуху. Джерелом саморуху є внутрішні суперечності, властиві явищам та предметам об'єктивної реальності.

Історія філософії знає три основні форми діалектики: 1. Антична діалектика (Геракліт, Зенон), 2. Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель), 3. Матеріалістична діалектика (класики марксизму).

Одним із основних принципів діалектики є всебічність розгляду. Розуміння будь-якої речі чи явища можливе лише тоді, коли досліджена сукупність їх внутрішніх і зовнішніх сторін, зв'язків, відносин тощо. При цьому важливо виділити головну, вирішальну сторону.

Діалектичному методу властиві й інші принципи: об'єктивність, конкретність, детермінізм, суперечливість тощо.

Принципи діалектики формуються на основі відповідних законів та категорій.

Закон єдності і боротьби протилежностей. Цей закон є ядром, суттю діалектики. Він характеризує найосновніше в розвиткові – його джерело, яким є протиріччя, тобто взаємозв'язок протилежностей. Протилежності – такі сторони, моменти, предмети, які одночасно: 1) нерозривно пов'язані, одна передбачає існування іншої (добро – зло, низ – верх); 2) взаємовиключають одна одну; 3) взаємопроникають і, за певних умов, переходять одна в одну (позитивне і негативне, прогрес і регрес, матеріальне та ідеальне).

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Цей закон характеризує механізм розвитку, тобто як, яким чином відбувається розвиток. Його сутність полягає в тому, що поступове накопичення кількісних змін у певний момент неминуче призводить до корінних якісних перетворень (стрибків), до набуття нової якості, яка, в свою чергу, здійснює зворотний вплив на характер і темпи кількісних змін. Наприклад, перетворення одних хімічних елементів у інші залежить від змін величини заряду ядра атома, перетворення води в лід чи пару – від зміни температури.

Закон заперечення заперечення. Цей закон характеризує напрямок розвитку, його поступальність, циклічність та спадкоємність. Розвиток сприймається як процес, що нібито повторює пройдені етапи, але повторює їх по-іншому, на більш високому рівні. Кожний цикл сприймається як виток в розвиткові, а спіраль – як ланцюг циклів. Наприклад: зерно – рослина – нові зерна; теорія – практика – нова теорія.

Різновидами антидіалектичного методу є софістика, еклектика та негативна діалектика. Вони перекручують основні положення діалектики – гнучкість, рухливість, суперечливість, плинність і відносність понять. Зокрема, софістика й еклектика перебільшують, абсолютизують в діалектиці момент відносного. Діалектика ототожнюється ними з одним із її моментів – запереченням.

Софістика – це однобічний, суб'єктивно довільний метод аргументації, який, використовуючи гнучкість та відносність понять, висмикує із загального зв'язку дійсності випадкову, несуттєву ознаку і шляхом різних засобів прагне обґрунтувати і виправдати її як суттєву і вирішальну. Так, відомий античний софізм: "Що ти не загубив, те маєш; ти не загубив роги, отже, у тебе є роги".

Еклектика – це поверхове, безпринципне, механічне поєднання в одній концепції різних позицій без виділення головного, визначального.

"Негативна діалектика" – це абсолютизація критичного негативного аспекту діалектики.

БІЛЕТ №39

Дата добавления: 2015-05-08