Тема № 8. Множинність злочинів

Поняття множинності злочинів. Соціальна та юридична характеристика множинності злочинів та її значення в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Одиничний злочин як структурний елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів: прості та ускладнені одиничні злочини (триваючі, продовжувані та складні злочини).

Види множинності злочинів.

Сукупність злочинів та її ознаки. Види сукупності злочинів: ідеальна та реальна сукупність. Відмежування ідеальної сукупності від одиничного злочину. Відмежування сукупності злочинів від конкуренції норм. Вплив сукупності злочинів (при ідеальній та реальній сукупності) на межі кримінальної відповідальності особи. Значення сукупності злочинів в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Повторність злочину та її ознаки. Види повторності: повторність, не пов’язана із засудженням (фактична повторність) та повторність, пов’язана із засудженням (рецидив). Види фактичної повторності: повторність тотожних, однорідних та різнорідних злочинів.

Неодноразовість, систематичність та вчинення злочину у вигляді промислу як види повторності тотожних злочинів. Повторність та реальна сукупність злочинів. Значення повторності в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ і подальшого призначення покарання.

Рецидив злочину: поняття та ознаки. Види рецидиву: загальний, спеціальний, простий, складний (багаторазовий), пенітенціарний, особливо небезпечний. Значення рецидиву в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ і для призначення покарання. Умови, порядок та правові наслідки визнання особи рецидивістом.

Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів. Врахування їх при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених КК України.

Додаткова література:

Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 р.

Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12.04.1996 р.

Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: Постанова Пленуму Верховного Суду України №13 від 23.12.2005 р.

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р.

Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008 р.

Про судову практику у справах про злочини проти власності. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р.

Бірюкова И.С. Сукупність злочинів та її основні ознаки // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2005. – № 7. – С. 68–73.

Батиргареєва В. Про підвищену суспільну небезпечність рецидивної злочинності // Юридична Україна. – 2006. – № 2. – С. 78–84;

Батиргареєва В.До постановки проблеми «злочинної кар’єри» рецидивістів // Юридична Україна. – 2005. – № 10. – С. 64–71;

Лень В.В., Міщук Н.П. Питання застосування принципів поглинання та складання за сукупністю злочинів згідно з чинним КК України // Право і суспільство. – 2006. – №3. – С.108–114;

Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. – Казань: Изд–во Казан. ун–та, 1982.

Пісоцька Н.М. Рецидивна злочинність молоді та її попередження: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.08 / НАВСУ. – К., 2001. – 17 с.

Семенева Н.К., Новоселов Г.П., Николаева З.П. Множественность преступления: квалификация и назначение наказания. – Свердловск, 1990.

Скоков С. Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі // Право України. – 1999. – № 2. – С.84.

Созанський Г.І. Види множинності злочинів// Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2003. – Додаток № 2. – С. 120–124.

Стрижевська А. Виділення сукупності злочинів. // Вісник прокуратури. – 2007. – № 1. – С. 46–52.

Стрижевська А.А. Визначення змісту поняття «повторність злочину» // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 5. – С. 57–64.

Стрижевська А.А. Поняття повторності злочинів за Кримінальним Кодексом України // Бюлетень Міністерства Юстиції України. – 2004. – № 11. – С. 93–108.

Стрижевська А.А. Поняття сукупності злочинів за Кримінальним Кодексом України // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 118–123.

Чужа О.Ю. Особливості санкцій складів злочинів, де кваліфікуючою ознакою є повторне вчинення злочину// Адвокат. – 2004. – № 12. – С. 10–13.

Змістовий модуль 3 (теми 9–11)

Тема № 9. Співучасть у злочині

Поняття і значення співучасті у злочині та її об’єктивні і суб’єктивні ознаки.

Умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. 3міст цієї ознаки та значення при притягненні особи до кримінальної відповідальності в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Суб’єктивні ознаки співучасті. Спільність умислу співучасників.

Особливості інтелектуального моменту умислу співучасників. Питання про можливість одностороннього суб’єктивного зв’язку між співучасниками. Вольовий момент умислу співучасників. Питання про можливість співучасті в злочинах, які вчинені з необережності. Відокремлення співучасті від «необережного заподіяння шкоди».

Значення мотиву та мети при вчиненні злочину у співучасті.

Види співучасників та їх визначення в Кримінальному кодексі України. Виконавець та співвиконавець злочину. Організатор злочину. Підбурювач до злочину. Способи підбурювання. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки підбурювання. Пособник злочину. Види пособництва. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки пособництва. Відокремлення пособництва від підмовництва.

Підстави та межі відповідальності співучасників. Залежність відповідальності співучасників від дій виконавця. Відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації.

Форми співучасті. Питання про форми співучасті в науці кримінального права. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією. Кримінальна відповідальність співучасників при різних формах співучасті. Значення співучасті та її форм в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Призначення покарання співучасникам. Спеціальні питання відповідальності співучасників. Опосередковане виконання. Співучасть у злочині зі спеціальним суб’єктом. Провокація злочину.

Ексцес виконавця. Види ексцесу виконавця: кількісний та якісний. Кваліфікація дій співучасників при ексцесі. Невдале підмовництво та пособництво.

Добровільна відмова співучасників. Добровільна відмова виконавця. Відповідальність інших співучасників при добровільній відмові виконавця. Особливості добровільної відмови підмовника та пособника.

Поняття причетності до злочину. Види причетності: переховування, неповідомлення, потурання. Відповідальність за причетність до злочину.

Додаткова література:

Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинним об’єднаннями. Постанова № 13 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р.

Про судову практику у справах про хуліганство: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 р.

Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008 р.

Про судову практику у справах про злочини проти власності. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 р.

Про судову практику у справах про хабарництво. Постанова № 5 Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р.

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи. Постанова № 2 Пленуму Верховного Суду України від 7.02.2003 р.

Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті. Постанова № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р.

Алексеев В.А., Борисов И.Н., Емельянов А.С. Организованная преступность: криминализация функций участников преступных формирований // Советское государство и право. – 1991. – № 10.

Алешин К. Организованные формы соучастия в преступлении по УК РФ и УК Украины// Законность. – 2002. – № 11. – С. 51–53.

Альошин Д.П. Вчинення розкрадань за попереднім зговором групою осіб // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – № 11. – С. 77.

Багатирєєва В. Розвиток поняття рецидиву злочинів: концептуальний аналіз. // Право України. – 2004. – № 5. – С. 158–162.

Бахін В.П., Карпов М.С., Москвін Ю.В. Про поняття злочинної діяльності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 2. – С. 226.

Берестовой Н.П. Соучастие в преступлении и особенности установления его признаков в условиях деятельности органов внутренних дел. – М., 1990.

Біла Ю. Соціально–психологічний аспект особистості в злочинній групі // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 2. – С. 88–90.

Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев: Вища школа, 1986. – 208 с.

Головкін О.В. Форми співучасті, які охоплюються поняттям групові злочини [ст.28 КК України]. // Проблеми пенітенціарної теорії і практики – 2004. – № 9. – С. 186–193.

Гриниха І. Виконавець та співвиконавець злочину: необхідність розрізнення понять // Проблеми державотвореня і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х11 регіональної наук.–практ. конференції (9–10 лютого 2006) Львів. – 2006. – С. 341–342.

Долженков О.Ф. Ознаки і різновиди організованих злочинних структур // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей. – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому державному університеті. – 2000. – № 2. – Ч.1. – С.117.

Долженков О.Ф. Основні тенденції розвитку організованої злочинності в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 4. – С. 152.

Долженков О.Ф. Характерні риси сучасної організованої злочинності // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – №10. – С. 23.

Єфремов С. Організована злочинна діяльність як кримінально–правова проблема. // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 12. – С. 75–81.

Єфремов С. Склад участі у злочині як юридична підстава відповідальності співучасника злочину// Вісник прокуратури. – 2006. – № 6. – С. 62–69.

Зелинский А.А. Соучастие в преступлении. Лекции. – Волгоград, 1971.

Зелінський А. Злочинна діяльність: поняття та відповідальність // Радянське право. – 1991. – № 12. – С.19–22.

Зелінський А.Ф. Про організовану злочинність // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 8.

Карпов Н. Особливості сучасної організованої злочинності // Юридична Україна. – 2006. – № 6. – С. 72–80;

Кваша О. Об’єктивні ознаки діяльності організатора злочину // Право України. – 1999. – № 1. – С. 106.

Козлов А.П. Соучастие: Традиции и реальность. – СПб.: Изд–во «Юрид. центр Пресс», 2001. – 362 с.

Коржанський М. Група осіб як суб’єкт злочину. // Право України. – 2005. – № 11. – С. 78–83.

Коротков Н.А. К вопросу об организованной преступности // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. – 1999. – Ч. 3. – С.40.

Лисиченко В.К. Дискусійні питання щодо поняття «організована злочинність» і типові ознаки кримінальних утворень в Україні // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 59.

Макаренко Є.І. Актуальні проблеми забезпечення боротьби з організованою злочинністю // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 1. – С.241.

Мельников А. Визначення групи осіб як суб’єкта злочину // Право України. – 2004. – № 2. – С. 86–90.

Мельников А.М. Види злочинних груп // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2004. – № 1. – С.262–269.

Мочкош Я. Форми співучасті у кримінальному праві України: проблемні питання. // Право України. – 2006. – № 3. – С. 113–116.

Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.–практ. посіб. – К.: Вища шк., 2001. – 96 с.

Орловський Р.С. Кримінальна відповідальність за пособництво вчиненню злочину: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого. – Х., 2000. – 19 с.

Полешко А. Боротьба з організованою злочинністю: проблеми і завдання // Право України. – 1992. – № 7.

Попович Н. Поняття форми співучасті. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІ регіональної науково–практичної конференції (9–10 лютого 2006). – Львів, 2006. – С. 378–380.

Сервецький І.В., Шеломенцев В.П. Інформаційно–правове забезпечення боротьби з організованою злочинністю // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № 1. – С. 44.

Смирнова А. Наукові критерії визначення форми співучасті в ухиленні від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів // Юридична Україна. – 2007. – №7. – С.94–100.

Судова практика «Спiвучасть» // Бюллетень законодавства i юридичної практики України. Практика судiв України в кримiнальних справах. – 1993. – № 4. – С. 25–31.

Сущенко В.Д., Писецький А.І. Організована злочинність та необхідність запобігання діяльності організованих злочинних груп // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1999. – № 2. – С. 183.

Теневая экономика. Проблемы борьбы с организованной преступностью и коррупцией в сфере экономики. – Луганск, 1997.

Хавронюк М., Мельник М. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально–правовий аспект) // Право України. – 2000. – № 4. – С.59.

Хавронюк М.І. Озброєність і вчинення нападів як специфічні ознаки банди // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту. – 2000. – № 2. – С.74.

Чаплинський К.О. Організована злочинна група: поняття та ознаки за українським законодавством // Право і суспільство. – 2006. – № 3. – С.34–39;

Яницька Н. Поняття молодіжних злочинних угруповань корисливо–насильницької спрямованості // Право України. – 1998. – № 6. – С. 66.

Яницька Н.В. Групова корисливо–насильницька злочинність молоді та її попередження: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.08 / НАВСУ. – К., 2000. – 19 с.

Тема № 10. Обставини, що виключають злочинність діяння

Поняття, ознаки і види обставин, що виключають злочинність діяння. Обставини, які передбачені КК та іншими законодавчими актами (Закон України «Про міліцію» та ін.). Значення обставин, що виключають злочинність діяння, в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Поняття необхідної оборони. Правова оцінка заподіяння шкоди при, так званій, «передчасній» і «запізнілій» обороні. Оцінка використання технічних та інших пристосувань, які вживаються для захисту від посягання. Значення необхідної оборони в діяльності в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

3авдання шкоди при необхідній обороні тому, хто посягає. Мета необхідної оборони – захист від суспільно небезпечних посягань. Співрозмірність необхідної оборони.

Вплив на відповідальність особи, яка перебувала в стані необхідної оборони застосування зброї або будь–яких інших засобів чи предметів для: захисту від нападу озброєної особи; захисту від нападу групи осіб; відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Врахування суб’єктивного ставлення особи, що захищається, до заподіяння шкоди. Правові наслідки заподіяння шкоди особою, яка перебувала в стані сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечним посяганням, що не відповідало небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Перевищення меж (ексцес) необхідної оборони. Його поняття і ознаки. Відповідальність за ексцес оборони.

Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні. Інститут необхідної оборони в в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ. Межі кримінальної відповідальності при уявній обороні за заподіяну шкоду (з урахуванням вікових, розумових, освітніх, психологічних та інших особистих характеристик особи, яка захищалася).

Підстави та ознаки затримання особи, яка вчинила злочин. Вимушений характер завдання шкоди особі, яка вчинила злочин при її затриманні. Мета затримання особи, яка вчинила злочин. Відповідність заподіяння шкоди при затриманні небезпеці вчиненого посягання та обставинам затримання. Врахування суб’єктивного ставлення затриманої особи до шкоди, яка була їй заподіяна.

Відповідальність за заподіяння шкоди, що не була необхідною для затримання особи, яка вчинила злочин. Кримінально–правові питання затримання особи, яка вчинила злочин в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності. Неможливість усунення небезпеки, що загрожує інакше як шляхом завдання шкоди – єдина підстава крайньої необхідності. Значення крайньої необхідності в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Суспільна небезпека, що безпосередньо загрожує: особі; охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб; суспільним інтересам; інтересам територіальної громади; інтересам держави.

Джерела небезпеки. Заподіяння шкоди інтересам «третіх осіб». Вимушеність заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності.

Об’єктивні ознаки крайньої необхідності. Характер дій у стані крайньої необхідності. Своєчасність крайньої необхідності. Межі заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності. Характер шкоди, заподіяної у стані крайньої необхідності.

Врахування суб’єктивного ставлення особи до шкоди, яка завдається у стані крайньої необхідності. Відповідальність за заподіяння шкоди більш значної, ніж була відвернута при крайній необхідності.

Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони та дій, спрямованих на затримання особи, яка вчинила злочин.

Фізичний або психічний примус – його поняття та ознаки. Межі кримінальної відповідальності особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу або психічного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями. Значення фізичного або психічного примусу в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Виконання наказу або розпорядження – його поняття та ознаки. Межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Підстави визнання законними наказу або розпорядження: віддання їх відповідною особою; в належному порядку; в межах повноважень; за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Межі кримінальної відповідальності особи, яка виконала явно злочинний наказ або розпорядження. Усвідомлення злочинного характеру наказу чи розпорядження. Значення даної обставини в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Діяння, пов’язане з ризиком – його поняття і ознаки. Межі відповідальності особи при заподіянні шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Відповідальність особи при заздалегідь створюваній загрозі для життя інших людей або загрозі екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – його поняття та ознаки. Вимушеність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Межі кримінальної відповідальності особи за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації: особливо тяжкого умисного злочину, пов’язаного з насильством над потерпілим; умисного тяжкого злочину, пов’язаного із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Значення виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації в діяльності міліції громадської безпеки, підрозділів карного розшуку та досудового слідства органів внутрішніх справ.

Наслідки вчинення злочину під час виконання спеціального завдання для працівника міліції чи негласного співробітника.

Додаткова література:

Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. зі зм. та доп.

Закон України»Про оперативно-розшукову діяльність» від 28.02.1991 р. зі зм. та доп.

Закон України»Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» зі зм. та доп.

Закон України»Про службу безпеки України» від 25.03.1992 р. зі зм. та доп.

Про затвердження Правил застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів активної охорони та заходів впливу під час охорони об’єктів НБУ: Постанова Національного банку України № 21 від 20.01.2000 р. // Бюлетень Мінюсту України. – 2000. – № 3.

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7.02.2003 р.

Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26.12.2003 р.

Про судову практику у справах про необхідну оборону. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 р.

Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина що виключає злочинність діяння.// Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС України: Спец. випуск. 2.4. – 2002. – 4.1. – С. 57–60.

Балашов І. Перевищення меж необхідної оборони: спірні питання // Право України. – 2006. – № 8. – С. 85–88.

Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 360 с.

Билиця А.Я. Межі виправданого ризику (ст.42 КК України) // Держава і право: Зб. наук. праць юридич. і політич. науки. – 2005. – Вип. 27. – С. 479–484.

Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації // Право України. – 2000. – № 6. – С. 93.

Гусар Л. Застосування необхідної оборони працівниками міліції. // Вісник прокуратури. – 2006. – № 10. – С. 90–94.

Гусар Л. Поняття меж необхідної оборони. // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 11. – С. 73–78.

Гуцуляк М Значення необхідної оборони в умовах захисту від суспільно небезпечних посягань (ст. 36 КК України) // Держава і закон: теорія, практика, методика. Зб. наук. праць Івано–Франківськ – 2006 – Вип. 1. с. 124–131

Дiденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння: Лекція. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 40 с.

Диденко В.П. Необходимая оборона в практике органов внутренних дел. Методические рекомендации. – Киев, 1984. – 26 с.

Дячук С. Проблеми кримінально–правової оцінки діяння посадової особи, яка віддала протиправний наказ // Право України. – 1999. – № 9. – С. 94.

Дячук С. Юридична природа виконання наказу // Право України. – 1999. – № 4. – С. 61.

Лісова Н. Крайня необхідність. Особливості визначення понять.// Прокуратура. Людина. Держава. – 2005 – №1. – с. 43–48.

Лісова Н. Крайня необхідність у кримінальному праві зарубіжних країн. // Вісник прокуратури. – 2006. – № 11. – С. 104–113.

Лісова Н. Місце крайньої необхідності в системі обставин, що виключають злочинність діяння. // Вісник прокуратури. – 2006. – № 5. – С. 56–65.

Матуляк Ю. Конкуренція кримінально–правових норм про обставили, що виключають злочинність діяння.// Прокуратура. Людина. Держава. – 2005 – № 7 с. 53–61

Мисливий В.А. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння у сфері безпеки дорожнього руху // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту. – 2000. – № 2. – С. 66.

Осадчий В. Співвідношення права на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу та права на необхідну оборону, затримання злочинця в діяльності правоохоронних органів // Право України. – 1998. – № 4. – С.69.

Осадчий В.І. Спільні риси та відмінності права на необхідну оборону та права працівників міліції на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2005. – № 1. – С.27–32.

Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні // Право України. – 1999. – № 8. – С. 65.

Побегайло Э.Ф., Ревин В.П. Необходимая оборона и задержание преступника в деятельности органов внутренних дел. – М., 1987.

Примаченко В. Кримінально–правовий інститут затримання особи, яка вчинила злочин: юридична природа та поняття // Право і суспільство. – 2007. – №1. – С.48–52;

Примаченко В. Підстави затримання та заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин // Право і суспільство. – 2006. – №3. – С.49–54.

Примаченко В. Проблеми, що пов’язані з часом затримання особи, яка вчинила злочин // Право і суспільство. – 2005. – №1. – С.46–51.

Примаченко В.Ф. Проблеми, пов’язані з часом затримання особи, яка вчинила злочин за ст.38 КК України // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. – № 2 (15). – С. 238–243.

Примаченко В.Ф. Проблеми визначення обставин, що виключають злочинність діяння // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2005. – № 1 (20). – С. 285–290.

Примаченко В.Ф. Розвиток інституту затримання особи, яка вчинила злочин, в українському кримінальному законодавстві радянського періоду // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7. – С. 112–114.

Примаченко В.Ф. Інститут затримання особи, яка вчинила злочин, та його місце в системі обставин, що виключають злочинність діяння // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – С.79–82.

Примаченко В.Ф. Поняття та види перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2005. – Спеціальний випуск № 1 (23) «Актуальні питання кримінально–правових наук». – С. 41–49.

Примаченко В.Ф. Проблеми співвідношення кримінально–правового та кримінально–процесуального затримань // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. – 2005. – № 2. – С. 187–193.

Примаченко В.Ф. Підстави затримання та заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин // Право і суспільство. – 2006. – № 3. – С. 49–54.

Примаченко В.Ф. Затримання особи, яка вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. у–нт внутр. справ, 2006. – 80 с.

Примаченко В.Ф. Кримінально–правовий інститут затримання особи, яка вчинила злочин: юридична природа та поняття // Право і суспільство. – 2007. – № 1. – С. 48–51.

Примаченко В.Ф. Причинение работниками милиции вреда при задержании лица, совершившего преступление (по законодательству Украины) // Полиция и борьба с преступностью за рубежом. – Вып. 5. – М.: ВНИИ МВД России, 2006. – С. 62–68.

Примаченко В.Ф. Затримання особи, яка вчинила злочин як обставина, що виключає злочинність діяння. Автореф. дис…к.ю.н.: 12.00.08 / ДДУВС. – Дніпропетровськ, 2008. – 20 с.

Сливка С. Вогнепальна культура працівника міліції: правореалізуючий аспект // Право України. – 1999. – № 1. – С.76.

Судова практика «Необхідна оборона» // Бюлетень законодавства i юридичної практики України. Практика судiв України в кримінальних справах. – 1993. – № 4. – С. 5–11.

Харитонов С.О. Кримінально–правова оцінка застосування вогнепальної зброї працівником міліції: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.08 / Університет внутрішніх справ МВС України. – Х., 2000. – 18 с.

Храмов С.М. Условия правомерности причинения вреда лицу, совершившему преступление, при его задержании // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2002. – № 3. – С.128–134.

Шалгунова С.А. Затримання особи, яка вчинила злочин / Право і безпека. – 2002. – № 2. – С. 128–130.

Якимець Т. Окремі проблеми законодавчого визначення перевищення меж крайньої необхідності. // Право України. – 2005. – № 12. – С. 86–90.

Якімець Т. Розвиток інституту крайньої необхідності в українському кримінальному праві. // Право України. – 2007. – № 9. – С. 113–117.

Дата добавления: 2015-05-10