Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту

План

Тема 4.1 Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності

1. Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту.

2. Правове регулювання контрактації сільськогосподарської продукції.

3. Правове регулювання енергопостачання.

4. Правове регулювання біржової торгівлі.

Господарсько-торговельна діяльність це діяльність, що здійснюється суб'єктами господарюван­ня у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного спо­живання (щодо поняття продукції виробничо-технічного при­значення і виробів народного споживання див. ст. 262 ГК), а та­кож допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внут­рішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внут­рішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товар­ний обіг.

Форми, в яких може здійснюватися господарсько-торговель­на діяльність, встановлені ч. З ст. 263 ГК, відповідно до якої ви­діляються: матеріально-технічне постачання і збут; енергопоста­чання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громад­ське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльнос­ті та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації то­варів (послуг) у сфері обігу.

Частина 1 ст. 264 ГК встановлює два види господарських договорів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько-торговельної діяльності як матеріально-технічне постачання і збут, — поставка і купівля-продаж.

Законодавством передбачений особливий порядок здійснен­ня поставки продукції для державних потреб. Наприклад, Зако­ном України від 22 грудня 1995 р. «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» встановлено загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень дер­жави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення держав­них потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав-учасниць СНД по міжнародних еко­номічних зв'язках будуються відповідно до Угоди про загаль­ні умови поставок між організаціями держав-учасниць Спів­дружності Незалежних Держав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р.

Договір поставки — це господарський договір, за яким од­на сторона — постачальник зобов'язується передати (постави­ти) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-технічного призначення, так і вироби на­родного споживання.

Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін (ре­гульований договір), так і відповідно до державного замовлення (планований договір).

На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК, яка визнає стороною договору поставки (продавцем, постачальником) лише особу, яка здійс­нює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участь в процесі господарювання казенних підприємств, ГК таких об­межень не встановлює. Тому сторонами договору поставки мо­жуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 ча­стини 2 ст. 55 ГК: а) господарські організації, державні, комуна­льні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; б) громадяни України, іноземці та осо­би без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положен­ня ч. 4 ст. 265 ГК та вимоги Указу Президента України від 4 жовт­ня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпре­тації комерційних термінів», яким встановлено (н. 1), що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України до­говорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні пра­вила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжна­родною торговою палатою у 1953 році (Правила ШКОТЕРМС). При цьому на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Правил ШКОТЕРМС з зазначенням, що такі зміни застосо­вуються через десять днів після їх опублікування у газеті «Уря­довий кур'єр» до відносин, що виникають у зв'язку з догово­рами, укладеними після опублікування відповідних змін.

За загальним правилом поставка товарів без укладення до­говору поставки не допускається. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 266 ГК) предметом постав­ки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, визначені родовими ознаками. Для по­значення найменування продукції і виробів застосовуються їх найменування, зазначені у стандартах, технічних умовах, доку­ментації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Однією з істотних умов договору поставки є загальна кіль­кість товарів, що підлягають поставці. Порядок визначення кіль кості товарів залежить від того, укладається договір за розсудом сторін, чи на підставі державного замовлення. У першому випад­ку сторони самостійно узгоджують кількість товару, що підля­гає поставці, у другому вона визначається виходячи з держав­ного замовлення.

Кількість товару, що підлягає поставці, може бути встанов­лена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри тощо) або грошовому вираженні (в тому числі в іноземній валюті).

Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асор­тимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгру­пами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специ­фікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Специфікація є невід'ємною частиною договору поставки.

Договори поставки за строком дії поділяються на: а) разо­ві; б) короткострокові (на один рік); в) довгострокові (на строк більше одного року). У разі, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Слід, однак, мати на увазі, що закінчення строку дії договору не тягне за со­бою припинення зобов'язання, а тому сторона, яка не виконала зобов'язання, не звільняється від відповідальності за його неви­конання і, як правило, від виконання зобов'язання в натурі.

У межах дії договору поставки сторони встановлюють в ньо­му строки поставки. Критерієм встановлення тих або інших строків є необхідність ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам для їх нормального функціонування, якщо інше не передбачено законодавством. Необхідність узгодження і дотримання строків поставки викликана рядом причин: рівно­мірним випуском продукції покупцем сировини чи комплекту­ючих виробів, рівномірним забезпеченням підрядника будівель­ними матеріалами, рівномірним продажем товарів торговельним підприємством тощо.

Законом встановлені додаткові вимоги щодо змісту довго­строкового договору поставки. Якщо в такому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк (наприклад, квартал), сторони повинні передбачити в договорі порядок по­годження ними строків поставки на наступні періоди (рік, квар­тал) до закінчення строку дії договору (наприклад, за 30 днів до закінчення). Якщо такий порядок не передбачений, договір вва­жається укладеним на один рік.

Сторони у договорі поставки можуть передбачити поставку товарів окремими партіями. У цьому разі строком (періодом) по­ставки продукції виробничо-технічного призначення є, як пра­вило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, — місяць.

Сторони можуть погодити в договорі також графік постав­ки (місяць, декада, доба тощо). При цьому поставка товарів здійс­нюється, як правило, шляхом централізованої доставки їх авто­мобільним транспортом. Обов'язок забезпечити доставку това­ру на склад покупця (торговельне підприємство) покладається на постачальника, який може використовувати для цього як власний автотранспорт, так і автотранспорт загального корис­тування, укладаючи при цьому договір централізованого авто­мобільного перевезення з автотранспортним підприємством. Графіки поставки найчастіше застосовуються сторонами при по­ставках хлібобулочних та кулінарних виробів, молочних продук­тів тощо підприємствам роздрібної торгівлі.

У договорі поставки за згодою сторін може бути передбаче­ний порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспо­рту (спосіб поставки), а також вибірка товарів покупцем.

Сторони в договорі можуть передбачити, що відвантаження товарів здійснюється вантажовідправником (виготовлювачем), який не є постачальником.

За умовами договору одержувачем товарів може бути ван­тажоодержувач, який не є покупцем, тобто не знаходиться в до­говірних відносинах з постачальником. У цьому разі покупець надсилає постачальнику рознарядку на відвантаження товару, в якій, як правило, зазначаються: найменування, кількість, асо­ртимент і строки відвантаження товарів; залізниця (пароплав­ство), станція (пристань, порт) призначення, її код; повне на­йменування покупця, його поштова адреса; номер і дата догово­ру, укладеного покупцем з одержувачем, та інші відомості.

Якщо покупець за договором не є одержувачем товарів (плат­ником), сторони, як правило, передбачають в договорі обов'язок постачальника повідомити покупця про відвантаження товарів шляхом надіслання йому копій товарно-транспортних докумен­тів на відвантажені товари.

Як встановлено ч. 1 ст. 268 ГК, якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, ін­шій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» на продукцію виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання розробляються такі нормативні документи стандартизації:

а) державні стандарти України. Державні стандарти У краї ни затверджуються центральним органом виконавчої влади:і питань технічного регулювання, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури.

Державні стандарти України підлягають державній реєстрації в центральному органі виконавчої влади з питань технічного регулювання і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 року.

Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування;

б) галузеві стандарти. Галузеві стандарти розробляючи и на продукцію за відсутності державних стандартів України чи разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або до­повнюють вимоги державних стандартів. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню під­приємствами, установами і організаціями, що входять до сфери управління органу, який їх затвердив;

в) технічні умови. Для організації інформування спожива­чів (замовників) про номенклатуру та якість продукції, що ви­пускається, контролю відповідності технічних умов обов'язко­вим вимогам державних, а в передбачених законодавством ви­падках — галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань техніч­ного регулювання. Технічні умови та зміни до них, які не про­йшли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Поряд зі стандартами і технічними умовами вимоги щодо якості товарів можуть встановлюватися виходячи із зразків (ета­лонів), під якими розуміють готовий виріб (комплект виробів), затверджений як представник конкретного товару і призначений для зіставлення (порівняння) з ним товарів за зовнішнім ви­глядом та іншими ознаками. Як правило, зразки (еталони) по­ширюються на непродовольчі товари серійного і масового ви­робництва.

В договорі може бути передбачена поставка товарів більш Високої якості у порівнянні з стандартами, технічними умова­ми, зразками (еталонами).

Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, на які посилаються сторони, визначаючи в договорі умови щодо якості товарів, зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у за­гальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися поста­чальником до примірника договору покупця на його вимогу. Так само до договору має додаватися технічний опис зразка (еталона).

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. При цьому продавець (постачальник) зобов'язаний пе­редати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо постачальник при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, постачальник повинен передати покуп­цеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 ЦК).

Якість товарів, що поставляються, постачальник повинен засвідчити належним товаросупровідним документом, який над­силається разом з товаром, якщо інше не передбачено в дого­ворі.

Товаросупровідні документи — це документи, що прямують разом з товарами й містять дані про ці товари. Товаросупровід­ними документами є товаротранспортні накладні, рахунки-фак­тури (інвойси), відвантажувальні специфікації, пакувальні лис­ти, вантажні митні декларації, документи контролю за доставкою товарів тощо.

Наслідки поставки товарів, що не відповідають вимогам що­до їх якості, встановленим стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), передбачені ч. 5 ст. 268 ГК, згідно з якою у разі поставки товарів більш низької якості, або більш низького сорту (очевидно, більш низької якості), ніж було ви­значено договором покупець має право: а) відмовитися від прийняття і оплати товарів; б) якщо товари уже оплачені покупцем, — вимагати повернення сплаченої суми; в) прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сор­ту. При цьому не має значення, підлягають недоліки поставлених товарів усуненню, чи ні.

У тих випадках, коли недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місце­знаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Проте цим правом покупець може і не скорис­татися.

Законом встановлено обов'язок постачальника (виробника) щодо розпорядження товарами у разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору. У цьому випадку постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, — протягом 24 годин з мо­менту одержання повідомлення покупця (одержувача) про від­мову від товарів.

Невиконання постачальником (виробником) у зазначений строк свого обов'язку щодо розпорядження товарами, дає право покупцеві (одержувачу) реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Порядок і строки приймання товарів за якістю регулюються Інструкцією про по­рядок прийняття продукції виробничо-технічного призначен­ня і товарів народного споживання за якістю, затвердженою по­становою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7.

Зазначена Інструкція застосовується у всіх випадках, якщо стандартами, технічними умовами, основними і особливими умо­вами поставок або іншими обов'язковими для сторін правила­ми не встановлено інший порядок приймання продукції за якіс­тю і комплектністю.

Господарський кодекс визначає гарантійні строки як строки для встановлення покупцем у належному порядку недолі­ків поставлених товарів. Але, крім того, протягом гарантійного строку: а) виробник (постачальник) гарантує ви­користання товару (його комплектуючих, складових частин) за призначенням за умови дотримання покупцем (споживачем) правил користування; б) виробник (постачальник) виконує га­рантійні зобов'язання, що полягають в технічному обслуговуван­ні поставлених товарів; в) виробник (постачальник) несе відпо­відальність за недоліки поставлених товарів, виявлені протягом гарантійного строку.

Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічни­ми умовами.

Ст. 269 ГК виділяє три види гарантійних строків: 1) гаран­тійний строк експлуатації; 2) гарантійний строк придатності; 3) гарантійний строк зберігання.

Гарантійний строк експлуатації — це строк, протягом яко­го гарантується використання товару, в тому числі комплекту­ючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом яко­го виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобо­в'язання.

Згідно з ч. З ст. 269 ГК гарантійний строк експлуатації обчис­люється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізні­ше одного року з дня одержання виробу покупцем (спожива­чем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, — з дня роздрібного продажу речі, як­що інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 677 ЦК законом або іншими норматив­но-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності). Тому ч. З ст. 677 ЦК містить вимогу, згідно з якою продавець зобов'язаний передати по­купцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Гарантійний строк зберігання — це строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умо­ви дотримання вимог нормативних документів. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчис­люється від дня виготовлення товару.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у ціло­му, включаючи їх комплектуючі вироби і складові частини. То­му за загальним правилом гарантійний строк на комплектую­чі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб. Інше може бути передбачено догово­ром або стандартами (технічними умовами) на основний виріб (наприклад, гарантія на двигун автомобіля 3 роки, на кузов — 5 років).

Правові наслідки виявлення протягом гарантійного строку недоліків поставлених товарів такі: постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари. Проте по­стачальник (виробник) звільняється від цього обов'язку, якщо доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено га­рантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при за­міні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня за­міни.

У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одер­жувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних товарів, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Закон (ч. 8 ст. 269 ГК) містить обмеження щодо строків пред'явлення позовів, що випливають з поставки товарів нена­лежної якості. Такі позови можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному по­рядку недоліків поставлених йому товарів.

Стаття 270 ГК встановлює важливу для договірних відно­син поставки вимогу щодо комплектності товарів, що поставляються. Комплектність товарів повинна відповідати вимогам стан­дартів, технічних умов або прейскурантів.

Комплект — це сукупність певних деталей, вузлів, самостій­них виробів або інших предметів, передбачених нормативно-тех­нічною документацією, згідно з якою всі вони мають складати одне ціле. Дотримання постачальником умов договору щодо ком­плектності має велике значення для забезпечення можливості використання товарів за прямим призначенням.

Виходячи з необхідності врахування особливостей окремих видів товарів і потреб покупців, закон надає сторонами догово­ру право передбачати поставку з додатковими до комплекту ви­робами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.

Сторони можуть визначити комплектність товарів, що по­ставляються, у договорі, якщо її не визначено стандартами, тех­нічними умовами або прейскурантами.

Наслідки невиконання постачальником (виробником) зобо­в'язання щодо комплектної поставки встановлені ч. З ст. 270 ГК. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (вироб­ник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача): а) доукомп­лектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги; б) або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк.

Надалі до укомплектування виробу або його заміни поку­пець (одержувач) має право: а) відмовитися від його оплати; б) якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому по­рядку повернення сплачених сум.

У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, по­купець має право відмовитися від товару. Проте постачальник (виробник) несе відповідальність і в тому разі, якщо покупець прийняв некомплектні вироби.

Дата добавления: 2015-05-10