Та міжнародне право

Внутрішньодержавне

Міжнародне право – це система юридичних принципів і норм, що виражають узгоджену волю учасників між­народних відносин і реґулюють їх взаємне спілкування. Інститути міжнародного права виникли ще в давнину, коли вперше склався основний принцип їх формування – шля­хом узгодження волі суб’єктів міждержавного спілкування. Тому основним джерелом міжнародного права є норма­тивно-правовий договір.

Міжнародне право зберігає поділ на міжнародне пуб­лічне право (реґулює відносини між державами) та міжна­родне приватне право (реґулює цивільно-правові відно­сини за участю іноземних фізичних або юридичних осіб і стосовно майна, що знаходиться за кордоном).

Національна правова система (внутрішньодержавне право) складається з права, юридичної практики та право­вої ідеології конкретної країни.

Про взаємодію міжнародного права з внутрішньодер­жавним правом можна говорити на підставі аналізу моніс­тичних або дуалістичних концепцій.

Моністичні концепції виходять з єдності міжнародного й внутрішньодержавного права. Деякі з прихильників цієї доктрини визнають примат міжнародного права (Л. Дюгі, Г. Кельзен), інші – внутрішньодержавного. Кельзен, на­приклад, розглядав внутрішньодержавне право як підсис­тему міжнародного права. Міжнародне та внутрішньо­державне право, на його думку, мають одне джерело (основну норму) і логічну єдність. Інші, навпаки, виходять із верховенства внутрішньодержавного права й уважають міжнародне його продовженням, частиною, оскільки сила міжнародного права ґрунтується на праві відповідної дер­жави.

Дуалістичні концепції визнають самостійність указаних правових систем, їх відмінності відносно джерел, суб’єкта, предмета реґулювання тощо. Але одні з них виходять з примату внутрішньодержавного права над міжнародним, інші – навпаки.

На позиції визнання ролі міжнародного права стоїть фактично і сучасна Україна. Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори після їх ратифікації визнаються частиною національного законодавства країни. Це означає забезпечення реалізації. положень таких міжна­родних угод відповідними правовими, організаційними й іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих Верховною Радою України.

Слід зазначити, що положення про визнання норм між­народного права частиною внутрішньодержавного містять­ся й у конституціях інших країн (наприклад ст. 15 Консти­туції Російської Федерації, ст. 28 Конституції Греції, ст. 25 Конституції ФРН,ст. 96 Конституції Швеції).

Така конституційна практика не позбавляє міжнародне право його самостійності й відокремленості. У своєрідній формі ми маємо тут справу з визнанням верховенства міжнародного права над внутрішньодержавним. Проте і такий примат не є абсолютним, бо частиною внутрішньо­державного права визнаються лише ті норми міжнародного права, які містяться в договорах, ратифікованих відпо­відними країнами.

Взаємостосунки внутрішньодержавного та міжнарод­ного права виявляються в різних формах, серед яких слід виділити такі: а) вплив національних правових систем на міжнародне право; б) вплив міжнародного права на конкретні національні правові системи; в) роль міжна­родного права як чинника, що сприяє посиленню й упорядкуванню зв’язків між національними правовими системами, їх уніфікації; г) застосування норм міжна­родного права на основі їх визнання внутрішньодержавним правом.

Очевидно, що міжнародне право знаходиться під впли­вом національних правових систем. Насамперед це вияв­ляється в тому, що в міжнародному праві викорис­товуються термінологія, юридичні конструкції, прийоми тлумачення, окремі правові інститути, що склалися в національних правових системах, але з певною специфі­кою.

Зміни, що відбуваються в національних правових системах, поява в них нових інститутів, що мають значення для інших країн, рано чи пізно знаходять відображення в міжнародному праві, звичайно, за умови, що в цьому зацікавлені відповідні держави. Наприклад, проблема прав і свобод спочатку виникла як проблема внутрішньо­державного права та розв’язувалася шляхом ухвалення конституцій, інших законів усередині окремих держав. Із розвитком суспільства вона актуалізувалась в інтер­національному плані й у результаті знайшла відбиття в міжнародному праві (декларації, пакти, конвенції про права та свободи).

Аналогічна ситуація з екологічними проблемами. Спо­чатку вони виникають у якійсь окремій країні, розв’я­зуються за допомогою національного законодавства, а по­тім, збільшуючи масштаби, стають міжнародними завдан­нями й розв’язуються за допомогою міжнародного права з урахуванням досвіду країн, у яких відповідне законодавст­во склалося.

З іншого боку, міжнародне право, його інститути юридичні конструкції, термінологія, ті чи інші засоби вирішення правових проблем, що укладені в міжнародно-правових актах (деклараціях, пактах, конвенціях, дого­ворах) починають чинити зворотну дію на національні системи як по лінії внутрішньодержавної правотворчості, так і в реалізації норм міжнародного права, у тому числі їх вживання з метою встановлення національного право­порядку. Це природно, тому що держава як суб’єкт між­народних пактів, конвенцій, договорів, підписавши і рати­фікувавши останні, тим самим бере на себе зобов’язання реалізувати їх шляхом відповідної діяльності своїх органів і громадян.

Наука міжнародного права, розглядаючи проблему співвідношення внутрішньодержавного й міжнародного права, зазвичай оперує такими термінами, як "інкорпора­ція", "трансформація" та "імплементація". Вони означають різноманітні техніко-юридичні способи, що відображають вплив міжнародного права на внутрішньодержавне, рецеп­цію (сприйняття) ним міжнародного права.

Інкорпорація в цьому розумінні означає включення до складу внутрішньодержавного права певних норм міжна­родного права або їх сукупності без істотних змін.

Трансформація припускає певне перетворення норм міжнародного права шляхом їх розвитку, конкретизації та пристосування до національної системи права, включення до складу останньої.

Імплементація передбачає крім трансформації випад­ки відсилань у разі колізій між нормами внутрішньодер­жавного й міжнародного права до норм міжнародного права. Це здійснюється на підставі такого принципу: якщо міжнародний договір установлює інші правила (ніж ті, що містяться в чинному законодавстві країни), засто­совуються правила міжнародного договору.

(Див. докладніше: Лукашук И.И. Глобализация, госу­дарство, право, XXI век. – М.: Спарк, 2000. – С. 203 – 208.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що розуміють під міжнародним правом?

2. Що розуміється під внутрішньодержавним правом?

3. Назвіть основні концепції співвідношення міжнарод­ного та внутрішньодержавного права.

4. Що розуміють під інкорпорацією, трансформацією та імплементацією як засобами техніко-юридичного впливу міжнародного права на внутрішньодержавне?

§ 53. Правовi вiдносини: поняття,

ознаки й види

Правовi вiдносини – це вiдносини, якi виникають мiж людьми внаслiдок того, що їх поведiнка у вiдповiднiй сферi життя реґулюється нормами права та забезпечується дер-жавою.

Ознаки правовiдносин:

- правовiдносини є рiзновидом суспiльних вiдносин i складаються лише в державно органiзованому суспiльствi;

- вони нерозривно пов’язанi з правовими нормами, що надає вiдносинам, закрiпленим правом, юридичної специ­фiки;

- правовi вiдносини забезпечуються державою в особi певних органiв;

- учасники правовiдносин пов’язанi взаємними юри­дичними правами й обов’язками.

Юридична специфiка правових вiдносин виявляється, по-перше, у тому, що їх учасниками можуть бути лише суб’єкти права; по-друге, основу правовiдносин становить юридичний факт, який не потрібний при виникненнi iнших суспiльних вiдносин.

Правовi вiдносини досить рiзноманiтнi, адже виника­ють у рiзних сферах життя суспiльства.

Види правовiдносин:

- залежно вiд рiзних сфер життя, у яких складаються правовiдносини, – трудовi, цивільні, адмiнiстративнi, сiмей­нi, процесуальнi тощо;

- залежно вiд кiлькостi суб’єктiв – простi (два суб’єкти) і складнi (бере участь багато осiб);

- залежно вiд тривалостi – тривалi (сторони протягом тривалого часу постiйно виконують свої права й обов’язки) та короткочаснi (скажiмо, хтось вiддає борг);

- залежно вiд функцiонального призначення – реґу­лятивнi (складаються у процесi правомiрної поведiнки лю­дей) та охороннi (виникають у разi вчинення правопору­шень);

- за мiсцем правового реґулювання – договiрнi (у них суб’єкти рiвнi, наприклад, шлюбно-сiмейнi стосунки) й управлiнськi (у них одна сторона має владнi повноважен­ня);

- за змiстом поведiнки зобов’язаної сторони – пасивнi (певна особа повинна стриматися вiд дiй, щоб не завадити уповноваженiй особi здiйснити своє право, наприклад, захист прав виборцiв, авторських прав) та активнi (зобов’я­зана особа повинна здiйснити певнi дiї, приміром, сплатити за послуги зв’язку, повернути борг).

(Див. докладніше: Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – С. 472 – 478.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Яке поняття визначається дефініцією: "Відносини, які виникають між людьми внаслідок того, що їх поведінка у відповідній сфері життя реґулюється нормами права та забезпечується державою":

а) правопорушення;

б) правовідносини;

в) правотворчість.

2. Якими є ознаки правовідносин?

3. Наведіть класифікацію правових відносин.

Дата добавления: 2015-05-10