Гарантійні і компенсаційні виплати в оплаті праці та порядок обчислення середнього заробітку

У деяких випадках законодавство зобов’язує роботодавця до надання їх працівникам деяких гарантій і компенсацій, пов’язаних з оплатою праці. Гарантійні виплати – це суми грошових виплат, які виплачуються працівнику як заробітна плата за час, коли він з поважних причин, визнаних такими законодавством, був звільнений від виконання його трудових обов’язків безпосередньо на робочому місці.

До таких законодавство відносить:

1) відповідно до ст. 119 КЗпП виплату середнього заробітку працівникам за час виконання державних або громадських обов’язків: при здійсненні виборчого права; при виконанні депутатських обов’язків і за участь депутатів у сесіях місцевих рад; за участь у роботі з’їздів, конференцій, пленумів профспілкових та інших громадських організацій; у зв’язку з викликом як свідка, експерта, громадського захисника, громадського обвинувача в органи дізнання, попереднього слідства, в прокуратуру, суд та при виконанні інших обов’язків, наприклад, участь в колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору, робота в примирних комісіях і участь у вирішенні колективного трудового спору;

2) виплату заробітної плати відповідно до ст. 120 КЗпП України працівникам, які переїжджають на роботу в іншу місцевість, за час збирання в дорогу, перебування в дорозі та влаштування на новому місці (6 днів);

3) виплату заробітної плати згідно зі ст. 121 КЗпП України та постановою кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон (із змінами та доповненнями)» працівникам за час перебування у службовому відрядженні;

4) виплату середнього заробітку відповідно до ст. 122 КЗпП України та постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» працівникам, направленим на підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за весь час навчання;

5) відповідно до ст. 123 КЗпП виплату середнього заробітку за час перебування в медичних установах з метою обстеження в особливо складних випадках діагностики захворювань при проходженні обов’язкового медичного огляду;

6) виплату відповідно до ст. 124 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 р. середнього заробітку донорам в день здачі крові і за наступний за ним день, під час перебування такого працівники у відгулі;

7) виплату раціоналізаторам і винахідникам (ст. 126 КЗпП України) середнього заробітку за дні звільнення від виконання основних трудових обов’язків під час впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій;

8) виплату заробітку відповідно до ст. 113 КЗпП і Закону України „Про охорону праці" (ст. 7) за час простою працівника не з його вини. До гарантованих законодавством про працю виплат належить також оплата щорічних і додаткових відпусток (Закон України «Про відпустки»), оплата днів затримки розрахунку зі звільненим працівником, оплата вимушеного прогулу працівника при незаконному звільненні чи переведенні працівника, виплата вихідної допомоги при звільненні працівника в передбачених законом випадках та ін.

Трудове законодавство, крім гарантійних виплат, передбачає для деяких категорій працівників гарантійні доплати – грошові суми, які виплачуються їм понад зароблені ними кошти. Це, зокрема, такі доплати:

- за перерви в роботі матерям, що мають дітей віком до півтора року, для годування дитини материнським молоком;

- неповнолітнім працівникам за час скорочення тривалості їх роботи відповідно до ст. 194 КЗпП України;

- за нижче оплачувану роботу при тимчасовому переведенні працівника, у т.ч. вагітних жінок та ін.

З метою відшкодування працівникові його витрат, пов’язаних з виконанням трудових обов’язків, трудове законодавство передбачає також компенсаційні виплати, які здійснюються понад суми коштів, що становлять заробітну плату працівника.

Основними видами компенсаційних виплат є такі:

1) Відповідно до ст. 120 КЗпП і постанови Кабінету Міністрів України від 2.03.98 р. № 255 «Про гарантії та компенсації при переведенні в іншу місцевість» виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість щодо вартості проїзду працівника і членів його сім’ї, перевезення майна, добових, одноразової допомоги;

2) згідно зі ст. 121 КЗпП витрати працівника, пов’язані зі службовими відрядженнями: добові на харчування, проживання, бронювання місць у готелях і т.ін.;

3) витрати відповідно до ст. 125 КЗпП України на відшкодування вартості зношених при використанні для потреб підприємства інструментів, що належать працівникові, його власного одягу, взуття, якщо власник або уповноважений ним орган повинен був забезпечити працівника таким інструментом і спецодягом;

4) компенсація затрат працівника на використання для службових поїздок власного автомобіля або на проїзд у пасажирському транспорті в зв’язку з виконанням службових обов’язків;

5) відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини їх заробітку у зв’язку з несвоєчасною його виплатою і інфляційними процесами в економіці країни.

Цей вид компенсаційних виплат с обов’язковим для підприємств усіх форм власності і організаційно-правових форм господарювання.

Механізм компенсації полягає в тому, що нарахована, але не виплачена вчасно «чиста» (тобто після утримання податків і зборів) заробітна плата збільшується на коефіцієнт приросту споживчих цін, який розраховується як частка від ділення індексу споживчих цін за місяць, що передував виплаті простроченої заробітної плати, на індекс споживчих цін у тому місяці, за який вона нарахована, мінус одиниця.

Нараховані суми компенсації виплачуються в тому місяці, що й прострочена заробітна плата, причому вони не нараховуються в тому випадку, якщо зарплата не отримана з вини працівника.

Одним із економічних показників, що використовуються підприємствами під час розрахунків оплати праці, є середня заробітна плата окремих працівників підприємства (установи, організації), яка визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 зі змінами, внесеними Постановами від 16.05.95 р. № 348 і 24.02.97 р. № 185. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної і творчої відпустки, додаткової відпустки у зв’язку з навчанням, а також працівникам, які мають дітей, для виплати компенсацій за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористану відпустку.

У випадках виконання працівниками державних і громадських обов’язків у робочий час, переведення працівників на легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров’я, у т.ч. вагітних жінок, виплати вихідної допомоги, службових відряджень, вимушеного прогулу, направлення працівників на обстеження до медичних установ, звільнення від роботи донорів і т. ін. середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 місяці роботи, що передують випадку, з яким пов’язана відповідна виплата.

Для відшкодування шкоди, заподіяної працівникові на виробництві, розрахунок середнього заробітку проводиться за 12 або 3 останніх повних календарних місяці роботи, що передують каліцтву або повній втраті професійної працездатності. Перелік виплат, що включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати, визначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1996 р. № 100 «Про порядок обчислення середньої заробітної плати». Усі вони включаються в розрахунок без вирахування утримань, тобто в тому розмірі, у якому нараховані.

Нарахування виплат за середньою заробітною платою проводиться виходячи із розміру середньоденної заробітної плати, помноженої на кількість оплачуваних днів.

Дата добавления: 2015-05-10