Походження та сутність свідомості

Історико-філософські концепції свідомості.

Свідомість – здатність людини відображати світ в ідеальних образах.

Цю здатність людини не тільки по різному інтерпретували, трактували, а й навіть називали в історії світової філософської думки: психея, душа, свідомість.

Об’єктивний ідеалізм виходив з того, що свідомість розвивається іманентно, спонтанно і може бути зрозумілою виключно з самої себе. На ґрунті об’єктивного ідеалізму виникають різноманітні креаціоністські концепції, що трактують свідомість („розумну душу”) як „божий дар”.

Суб’єктивним ідеалізмом ця проблема не ставилася.

Матеріалісти завжди намагалися виводити свідомість з самої матерії. Своєрідною віхою на цьому шляху був гілозоїзм, представники якого вважали, що чуттєвість, здатність відчувати і навіть мислити властива усім речам в природі, „кожному каменю”.Представники вульгарного матеріалізму (Фогт, Молєшот) намагалися довести, що свідомість є функцією мозку, що „мозок так виробляє свідомість, думки, як печінка жовч”.

Представники діалектичного матеріалізму (К.Маркс, Ф.Енгельс) виходили з того, що розвиток такої людської здібності як свідомість (мислення) не може бути зрозумілим поза контекстом розгортання предметно-практичної чуттєвої діяльності, так як форми мислення формуються і функціонують тільки в середині способів людської діяльності.

Основою формування свідомості є усуспільнений та діяльнісний спосіб існування людей. В процесі предметно практичної діяльності люди не тільки діють на природу за допомогою знарядь праці, вступаючи при цьому у відносини з іншими людьми. Вони змінюють свою власну природу у цьому процесі.

Свідомість являє собою, перш за все, ідеальне відображення світу

Мислення постає процесійним відображенням, тобто таким, що повинно піднятися до спроможності судження

Мова єпрактичною свідомістю. Навіть історично мова виникає тоді, коли у первісних людей виникла потреба щось сказати один одному, а така потреба, перш за все, породжувалася необхідністю організувати спільну діяльність по здобуванню необхідних для існування умов. За закономірностями розвитку дитини, котра повторює у стислому вигляді весь попередній розвиток людства, можна побачити, що мова не виникає раніше за виникнення свідомості, та й саме мислення у дитини, яке чітко виражається у питанні “чому?” виникає лише на певному етапі її розвитку.

Для того, щоб зрозуміти мову логіки мислення, слід зрозуміти виникнення логіки мови, починаючи від визначення суб’єкту (іменник) та предикату (прикметник), а потім вже інших частин мовлення, як таких, що відображають всебічно те, що відбувається в процесі взаємодії суб’єкту та предикату. Отже, спочатку було діло, а потім – “слово”. Тобто, мова як практична свідомість, як і сама свідомість, виникає в процесі предметно-практичної діяльності і поза такою діяльністю вона є неможливою.

Дата добавления: 2015-05-08