Історико-філософський генезис предмету гносеології

Самосвідомість і рефлексія.

Самосвідомість є свідомістю, що рефлексує, свідомістю, “предметом” якої стає сама людина з її сутнісними властивостями.

Поняття „ рефлексія” походить від латинського слова „reflxio”, що в перекладі означає „поворот до себе”. Рефлексія є своєрідним запрошенням розуму заглянути всередину самого себе, щоб зрозуміти логіку своїх власних дій. Філософія у всі часи досліджувала світ людського духу, намагалася зрозуміти його логічну будову і визначити роль, яку відіграє індивідуальна свідомість у розвитку людського духу і людської історії. У формі філософії людина починає нібито з боку спостерігати за тим, як утворюються поняття, судження, образи і намагається управляти своїм мисленням, як управляє власним тілом, за своєю волею та розумінням.

Самосвідомістю людини виступає не просто самоусвідомлення її як окремої істоти (таке самоусвідомлення відбувається вже приблизно в три роки, коли дитина перестає говорити про себе в третій особі та починає себе виокремлювати як конкретне “Я”), а є насправді поглибленням людини до пізнання її власної сутності.

Самосвідомість не може існувати поза свідомістю, але свідомість (як обмежена) може існувати поза сутнісною самосвідомістю.В останньому випадку ми маємо справу з істотою, котра не пройшла через абсолютно необхідні сходинки власного становлення, які були окреслені та обґрунтовані Гегелем у “Феноменології духу” та “Філософії духу”. Якщо у “Феноменології духу” ці сходинки були виведені за гносеологічним принципом – від чуттєвого спостереження до абстрактного мислення (теоретичного розуму як категорійної самосвідомості особи) і, додамо, до усвідомленої предметно-практичної діяльності, то в “Філософії духу” вони були виведені за віковими етапами становлення людини як істинної особистості.

Античність: Гносеологія:1) пошук методів пізнання сутності речей та вираження суперечностей у поняттях;

2) будова першої системи логіки Аристотелем.

Середньовіччя: співвідношення категорій віри та одкровення як способу відкриття для себе Бога

Відродродження: співвідношення емпіричного та апріорного в обґрунтуванні знання про світ

Ранній новий час: формально-логічне обґрунтування знання

Просвітництво: способи формування і розвитку розуму

Німецька класична філософія: будова системи діалектики як діалектичної логіки – пізнання універсальних законів розвитку як законів мислення; Агностицизм (Кант)

Марксизм:: введення діалектики у логіку та теорію пізнання

Українська філософія: формальна логіка (Прокопович), діалектичний сенсуалізм, (Сковорода) та природознавчі концепції. Таким чином, історико-філософський генезис пізнання спирається на різних варіаціях матеріалістичних та ідеалістичних теоретичних засад, або їх сполучення, а зміст його проблематики обумовлювався потребами способу матеріального виробництва, у якому народжувався та розвивався той чи інший тип філософії.

Дата добавления: 2015-05-08