Католицька церква на Україні в 14 – 17 ст

Церква в епоху середньовіччя була тим стрижнем, який пронизував усе суспільство, а тому церковне життя було тісно пов'язане з суспільно-політичними процесами.

Втрата незалежності Галицько-Волинською державою негативно вплинула на становище православної церкви в Україні. У 1374 р. Вселенський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію.

Скориставшись з послаблення позицій православної церкви, на українські землі рушили католицькі місіонери — монахи чернечих орденів (францисканського, домініканського тощо). Польський уряд намагався силою насаджувати католицизм та принижувати православ'я. Уже 1361 р. утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. Резиденція архієпископа розмістилась у колишній православній соборній церкві. Дещо пізніше було засновано католицьке єпископство в Кам'янці-

Подільському.

У 1387 р. католицтво було проголошено державною релігією в Литві. Проте більшість"князівських та боярських родин Великого князівства Литовського ще довго залишалися вірними православ'ю. Близько 1382 р. Владислав Опольський вивіз з українського міста Белза ікону Божої Матері та подарував її монастиреві у Ченстохові. Згодом ця ікона була перемальована та з часом стала головною реліквією католицької церкви в Польщі.

У кінці XIV ст. Галицька православна митрополія відновила своє існування, але на початку XV ст. знову була ліквідована, на цей раз остаточно. У 1412 р. за наказом польського короля Ягайла було вчинено нечуване святотатство - з собору в Перемишлі було викинуто останки православних небіжчиків.

У XV столітті було зроблено спробу об'єднати католицьку та православну церкви. У 1439 р. на вселенському соборі у Флоренції було укладено унію між Вселенським (Константинопольським) патріархом та Римським Папою. Цю унію не визнали в російських та українсько-білоруських землях. Руська православна церква (з центром у Москві) фактично стала незалежною, хоча добилася цього визнання лише в кінці XVI ст. У 1458 р. Київська митрополія остаточно відокремилася від Московської, зберігши канонічну залежність від Вселенського патріарха в Константинополі.

Внаслідок Берестейської унії (1596 р.) утворилась греко-католицька (уніатська) церква — складова частина католицької церкви на чолі з папою римським.

З моменту свого утворення греко-католицька церква потрапила у складне становище: з одного боку, католицька церква не сприймала уніатів як повноправних членів римо-католицької церкви, з іншого, більшість українського населення ставилась до неї, як до чужої, що зрадила "батьківську" віру. Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалась також в силу майнових суперечок: і уніати, і православні всі церкви та монастирі грецького обряду вважали своїми.

Щоб подолати кризу церкви, ієрархи греко-католицької церкви вдались до енергійних заходів. Особливо бурхлива діяльність розгорнулась за митрополитів Іпатія Потія і Веляміна Рутського. Спочатку греко-католицькі ієрархи намагались підняти авторитет церкви, слідуючи за православними, створюючи церковні братства, але цей шлях виявився безперспективним, бо він не усував тих недоліків церкви, що викликали найбільше нарікань. Тому було обрано інший шлях. Головна увага стала приділятись монастирям і освіті священиків. Був створений новий орден василіян, що об'єднав 5 монастирів. У Мінську і Новогрудку було створено колегії за зразком єзуїтських, семінарію для підготовки священиків. За розпорядженням папи римського було виділено 22 місця в європейських університетах для підготовки професорів. При монастирях створювались народні школи, вводилась опіка над православними, які навчалися в єзуїтських колегіях.

Ці заходи не дали відразу відчутного результату. Вони радше були розраховані на перспективу. Тому виникла ідея об'єднання уніатської і православної українських церков в єдину незалежну українську християнську церкву. Особливої актуальності ця проблема набула після відновлення 1620 р. православної ієрархії. Прихильники об'єднання сподівались у такий спосіб покласти край суперечкам за майно й землі, реформувати й зміцнити українську церкву. Але всі спроби протягом першої половини XVII ст. скликати спільний собор уніатів і православних були невдалими: то перешкоджав папа римський, який вимагав об'єднання на засадах флорентійської унії, то королівська влада, яка вбачала в цьому загрозу сепаратизму.

37. Протестантські громади на укр.. землях в 16 – пер. пол.. 17 ст. (детально – в Ісіченка – ст. 126)

Протестантство в Україні з'являється у 30-40 рр. ХVІ ст. Йому передували різноманітні передреформаційні рухи єретичного характеру (богоміли, нестяжателі, жидовіли та інші), а також гусити.

Перша протестантська громада (анабаптистів) з'являється у Володимирі-Волинському у 1536 р. У 40-х рр. насамперед серед шляхти свою діяльність розпочинають лютерани, згодом кальвіністи та антитринітарії; у першій половині ХVІІ ст. розгортається діяльність соціан. У ХVІІ ст. протестантизм із Волині, Підляшшя, Холмщини і Галичини поширюється на Поділля, Київщину, Закарпаття.

Протестантські громади в Україні розгортають широку видавничу, просвітницьку діяльність. Видавалися книги Святого Письма національними мовами, збірки проповідей і повчань. Тоді ж з'являються нові протестантські течі: меннонітство, баптизм, методизм.

Дата добавления: 2015-05-08