Основні стадії індивідуальної психологічної корекції

1. Укладення контракту між клієнтом і психологом, що дає згоду надавати корекційна вплив.

2. Дослідження проблем клієнта.

3. Пошук способів вирішення проблеми.

4. Формування психологом корекційної програми та обговорення її з клієнтом.

5. Реалізація наміченої програми відповідно до укладеного контракту.

6. Оцінка ефективності проведеної роботи.

1. Укладення контракту між клієнтом і психологом, що дає згоду надавати корекційна вплив. Рішення клієнта укласти контракт має бути усвідомленим, тому психолог зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнтові максимум інформації про основні цілі психокорекції; про свою кваліфікацію; про оплату за психокорекційні заходи; про приблизну тривалість психокорекції; про доцільність проведення психокорекційних заходів; про ризик тимчасового погіршення стану в процесі психокорекції; про межі конфіденційності.

На даному етапі необхідно надати клієнту вичерпну інформацію про умови психокорекційної роботи. Необхідно узгодити з ним можливість аудіо-та відеозаписи психокорекційної роботи. Неприпустимо використання таких процедур без згоди клієнта. Обговорення даного питання - одна з умов конфіденційності та встановлення довіри між психологом і клієнтом.

Виділяють два рівні конфіденційності. Перший рівень відноситься до межі професійного використання інформації, отриманої від клієнта. Кожен психолог може використовувати інформацію про клієнта тільки в професійних цілях, він не повинен поширювати відомості про клієнта з іншими намірами. Відомості про клієнтів (записи психолога, діагностичні дані, індивідуальні картки клієнтів і т.д.) повинні зберігатися таким чином, щоб бути недоступними для сторонніх осіб.

Другий рівень конфіденційності відноситься до умов, при яких отримана в процесі взаємодії інформація може бути використана виключно для блага клієнта. Іноді необхідно поділитися відомостями, отриманими від клієнта з його батьками, вчителями, дітьми, чоловіком. Про свої наміри психолог зобов'язаний поставити клієнта до відома, і якщо клієнт не заперечує, то питання конфіденційності з етичного стає суто професійним.

Конфіденційність не можна зводити в абсолютний принцип, найчастіше доводиться говорити про її кордонах. Сформульовано основні правила щодо встановлення такого роду кордонів.

1. Зобов'язання дотримуватися конфіденційності не абсолютно, а відносно, оскільки існують певні умови, здатні змінити таке зобов'язання.

2. Конфіденційність залежить від характеру представлених клієнтом відомостей, проте довірливість клієнта незрівнянно суворіше пов'язує консультанта, ніж "таємність" подій, про які повідомляє клієнт.

3. Матеріали зустрічей, які не можуть заподіяти шкоду інтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.

4. Матеріали зустрічей, необхідні для ефективної роботи психолога, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад, можливе надання експерту матеріалів психокорекційної роботи за домовленістю з клієнтом).

5. Конфіденційність завжди грунтується на праві клієнта на добре ім'я і збереження таємниці. Психолог зобов'язаний поважати права клієнтів і в певних випадках може навіть надходити протизаконно (наприклад, не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо при цьому не порушуються права третіх осіб).

6. Конфіденційність обмежена правом психолога на збереженні власної гідності і безпеки своєї особистості.

7. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб та громадськості. Психолог, забезпечуючи конфіденційність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, при яких професійна таємниця не дотримується:

• Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.

• Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест тощо), що здійснюються над неповнолітніми.

• Необхідність госпіталізації клієнта.

• Участь клієнта та інших осіб у поширенні наркотиків та інших тяжких злочинних діяннях.

Якщо під час індивідуальної роботи з'ясовується, що клієнт представляє для когось серйозну загрозу, то психолог зобов'язаний вжити заходів для захисту потенційної жертви, проінформувати про небезпеку її саму, її близьких, правоохоронні органи, а також необхідно повідомити клієнта про свої наміри.

2. Дослідження проблем клієнта. На цій стадії психолог встановлює контакт з клієнтом і досягає обопільної довіри. Проведення індивідуальної психологічної корекції вимагає певних особистісних якостей і установок від психолога, її проводить.

В цілому для ефективної корекційної роботи необхідна позитивна установка до особистості іншої людини (клієнта), орієнтованість на його проблеми, зацікавленість у їх вирішенні. Зайва критичність, упередженість, неуважність і неприродність психолога, безумовно, заважають його роботі. Згідно гуманістичним традиціям позитивна установка до іншої людини може бути створена завдяки безоціночне відношенню і безумовного прийняття особистості іншого, а також здатності бути самим собою в процесі міжособистісної взаємодії.

Безумовне прийняття особистості іншого означає прийняття клієнта таким, яким він є, без вихваляння і осуду. Доброзичливість в цьому випадку означає довіру до клієнта, визнання його права думати, відчувати, надходити так, як він вважає для себе можливим, незалежно від видимої безглуздості. Безумовне прийняття означає готовність психолога вислухати іншу людину і прийняти його право на власну думку, навіть якщо воно не збігається з загальноприйнятим або думкою психолога.

Здатність бути самим собою (автентичність) передбачає чесне ставлення до себе, відображення своєї суперечливості, складності й неоднозначності, вміння щиро і відкрито висловлювати свої почуття, думки і наміри. Сумніви в щирості і чесності психолога можуть викликати у клієнта недовіру до нього і відчуття його ненадійність.

Якщо у психолога немає внутрішньої готовності вирішувати проблему клієнта, то йому краще перенести зустріч або відмовитися від роботи взагалі. У будь-якому випадку відверте визнання психологом в своїх сумнівах і труднощі зміцнює його контакт з клієнтами.

Одним з найважливіших умов ефективної роботи психолога є хороший контакт з клієнтом. Гарантія такого контакту - професійне володіння як вербальними технічними засобами, так і найважливішими невербальними параметрами: інтонація, контакт очей, паузи.

Вербальний контакт. Дуже умовно засоби підтримки вербального контакту можна розділити на прямі і непрямі.

До першої групи належать форми звернення до людини, які спрямовані на встановлення з ним довірчих і відвертих відносин (підбадьорювання, вираз підтримки і т.д.). Необхідність використання таких форм звернення виникає в самих різних випадках:

на початку контакту з клієнтом - для того, щоб зняти напругу;

в ситуаціях, коли обговорюються дуже важливі, делікатні питання;

коли клієнт засмучений або плаче.

Одним з найважливіших непрямих вербальних засобів, спрямованих на підтримання контакту, є звернення до клієнта по імені. Саме згадка імені людини зазвичай працює на контакт з ним. Найбільш традиційна форма підтримки вербального контакту - вираз згоди і підтримки, висловлювані психологом в той час, коли він уважно слухає клієнта.

Варіювання гучності голосу і темпу мовлення можуть привести до змін стану клієнта. Зазвичай гучність голосу і темп мови психолога і клієнта збігаються: якщо останній занадто збуджений, то це відразу відбивається на те, як він говорить.

Буває так, що в процесі взаємодії психолог відчуває розгубленість і не знає, що робити далі, що сказати. Часто це буває в ситуації, коли клієнт плаче, охоплений якоюсь сильною емоцією або агресивно сперечається з психологом. Незалежно від ситуації, вираз обличчя і голос психолога не повинні видавати його розгубленості і сум'яття. Вираз спокою і впевненості на обличчі професіонала саме по собі має психотерапевтичний ефект, сприяючи створенню у клієнта враження, що все нормально, нічого страшного або незвичайного не відбувається і з усім цим. Можна впоратися.

Наявність пауз у розмові створює відчуття неквапливості, продуманості, що відбувається, тому не слід занадто поспішати ставити запитання чи коментувати те, що говорить клієнт. Пауза підкреслює значущість сказаного, необхідність осмислення і розуміння. Психологу слід витримувати паузу практично після будь-якого висловлювання клієнта, крім тих, які безпосередньо містять питання. Час паузи сприймається під час взаємодії по-особливому. Так, хвилинна пауза може виглядати як "вічність". Для нормальної паузи досить 20-30 с.

Невербальний контакт. Значення невербального контакту досить широко описано. Під час взаємодії клієнт і психолог знаходяться у своєрідному тілесному контакті, використання якого також підвищує ефективність корекційного процесу. Зазвичай це виражається в тому, що при глибокій залученості в розмову клієнт, не усвідомлюючи того, починає дзеркально відображати пози і поведінка психолога. Так, якщо психолог напружений - відчуття напруги та невпевненості передається співрозмовнику, який несвідомо приймає позу, аналогічну позі професіонала. Наявність такого контакту надає величезні можливості для психолога, який у разі, якщо клієнт занадто закритий або напружений, може спробувати побічно вплинути на нього - розслабившись і зайнявши підкреслено більш

зручну позу. Неусвідомлено співрозмовник в тій чи іншій мірі постарається повторити її.

На встановлення контакту з клієнтом впливає позиція, яку займає психологом.

Позиція психолога - це рольові стратегії, прийняті психологом у взаємовідносинах з клієнтом. Ведучими тут виступають авторитарність - партнерство у виборі цілей і завдань корекції; директивність - недіректівност' в їх технічної реалізації, що є одночасно мірою розподілу відповідальності за результати впливу й активності психолога.

Пропонована схема, яка спирається на осі авторитарність - партнерство, директивність - недирективности, дозволяє розмежувати описувані партнерські позиції. Вибір позиції залежить, з одного боку, від індивідуальних особливостей психолога і установок клієнта (висока екстернальність клієнта корелює з перевагою авторитарних та директивних психологів), а з іншого - диктується тією концептуальною позицією (школою), якої дотримується психолог, і технічними особливостями використовуваних методів психокорекції.

Виділяють три варіанти позиції психолога по відношенню до клієнта:

1. Позиція "зверху";

2. Позиція "на рівних";

3. Позиція "знизу".

1. Позиція "зверху" полягає в тому, що психолог протягує руку допомоги тим, хто її потребує. Ця позиція передбачає авторитарні відносини до клієнта як до об'єкта маніпуляції, супроводжується просторовим дистанціюванням і підкріплюється іміджем всезнаючого, мудрого Гуру. Психолог оцінює дії клієнта як хороші чи погані, як правильні чи неправильні, тобто вирішує психологічну задачу клієнта неадекватними їй етичними чи соціальними засобами. Це призводить до того, що у клієнта формується залежність від психолога, сам психолог може втратити основу професійної рефлексії. Найчастіше директивність психолога в такій позиції призводить до втрати предмета взаємодії: замість обговорення змісту психологічної інформації можуть обговорюватися соціальні, етичні чи моральні норми.

Авторитарна позиція "зверху", або "батька", характерна для реалізації поведінкових методів, а позиція партнерства характерна для клієнт-взаємодії. Нейтральна позиція "дзеркала" відповідає психодинамическим методам.

2. Позиція "на рівних" передбачає зняття дистанції. Взаємодія "на рівних" є найбільш оптимальним варіантом в індивідуальній психокорекції, коли проблема відповідальності за особистісні зміни вирішується відповідно до ролями, позначеними професією психолога, який допомагає особистості розширити її альтернативи, створює на матеріалі предмета взаємодії умови для прийняття людиною відповідального, осмисленого рішення про зміну своєї поведінки, своїх відносин і т.д. Усвідомлення психологом цього моменту в роботі з клієнтом можливо за допомогою мікротехніки, які забезпечують отримання зворотного зв'язку. Головний момент встановлення такої позиції - досягнення конгруентності з клієнтом.

Партнерський підхід базується на баченні клієнта як рівноправного суб'єкта при просторовому розташуванні лицем до лиця. У разі рівності позиції з психологом клієнт відчуває себе повноправним партнером і тому активно і продуктивно працює нарівні з психологом. У нього немає підстав приховувати або спотворювати якусь інформацію про себе, оскільки психолог відкритий, не оцінює і не судить співрозмовника.

У позиції рівності і сам психолог менш вразливий по відношенню до клієнта, оскільки чим більше авторитарний людина, чим більше неприступну позицію він займає, тим більше вимог і очікувань пред'являється до нього і тим важче їм відповідати. Однак, займаючи позицію рівності, психолог не тільки виграє, а й втрачає. Адже з авторитетом, що займає позицію "зверху", більше рахуються і до нього більше прислухаються. Хороший професіонал - це багато в чому актор, який вміє в разі необхідності зайняти позицію "зверху", говорячи про щось з непохитним знанням авторитету, або "знизу" - заграючи з клієнтом, прагнучи підвищити його самооцінку, підкреслити його знання і авторитет.

3. Позиція "знизу" дозволяє психологу підвищити самооцінку клієнта, апелювати до його значущості. Однак взаємодія з позиції "знизу" може дати клієнту можливість маніпулювати психологом. Побачити в клієнті маніпулятора-професійний обов'язок психолога, інакше з цієї ситуації взаємодії клієнт вийде переможцем з укоріненим у свідомості перевагою в своїх маніпулятивних здібностях.

Психолог, постійно займає позицію "знизу", по суті відмовляється від своєї професії, від узагальненої наукової теорії, потрапляючи під владу життєвого маніпулятора. Однак знаходження психолога в позиції "знизу" іноді може сприяти підвищенню самосвідомості клієнта, його самооцінки, почуття впевненості.

Усвідомлення психологом своєї позиції у взаємодії з клієнтом важливо як показник можливих змін у внутрішньому світі клієнта. Уміння психолога рефлексувати над змістом позицій у взаємодії дає йому матеріал для фіксації змістовної динаміки процесу взаємодії. Орієнтуючись на текст клієнта, на підтекст і контекст взаємодії, психолог отримує доступ до цього компоненту взаємодії.

Показником професіоналізму психолога є його здатність свідомо і пластично займати різні позиції, виходячи з інтересів клієнта і вимог використовуваних методів.

3. Пошук способів вирішення проблеми. На даному етапі необхідна згода клієнта на дослідження власних психологічних труднощів, пошуки, прийняття на себе відповідальності за обрані рішення. Психолог намагається якомога точніше розглянути проблеми клієнта, виділяючи як емоційні, так і когнітивні їх аспекти. Необхідно вести уточнення проблем до тих пір, поки клієнт і психолог не досягнуть однакового розуміння. Задачу уточнення проблеми можна вважати реалізованою тільки в тому випадку, коли у свідомості не тільки психолога, але і клієнта побудована своєрідна ланцюжок подій: виявлено почуття чи переживання клієнта, довгостроково існуючі або періодично виникають у зв'язку з логікою розвитку відносин, що штовхають його на те, щоб домагатися досягнення своїх цілей і потреб (любові, влади, розуміння і т.д.); неадекватні засоби, які обираються для реалізації цих цілей, що призводять до складнощів у взаєминах; негативні реакції інших, часто збільшують проблему клієнта.

Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їх причини, а іноді навіть вказує способи їх вирішення. Психолог спонукає клієнта називати і розглядати можливі альтернативи рішення проблем, допомагає висувати додаткові альтернативи, ні в якому разі не нав'язуючи власних рішень. Необхідно шукати такі альтернативи рішення проблем, які клієнт міг би використовувати безпосередньо. При критичній оцінці обраних альтернатив вирішення проблеми необхідно допомогти клієнту зрозуміти, що не всі проблеми можна розв'язати: одні проблеми вимагають занадто багато часу, інші вимагають значного ресурсу сил, якими клієнт на даному етапі не має, треті можуть бути вирішені лише частково, за допомогою зменшення їх деструктивного впливу на поведінку.

4. Формування психологом корекційної програми та обговорення її з клієнтом. Мета психолога на даному етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнту сформулювати як можна більшу можливу кількість варіантів поведінки, потім уважно проаналізувати їх разом з клієнтом, вибрати найбільш підходящі для даної людини в його ситуації і допомогти в оволодінні цими поведінковими стереотипами або навичками. В основі впливу на клієнта лежать теоретичні уявлення про норму здійснення дій, про норму змісту переживань, протікання пізнавальних процесів, визначення мети в тому чи іншому конкретно-віковому періоді.

Психолог використовує отриману раніше діагностичну інформацію для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового та індивідуального розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною.

Крім загальнопсихологічних підстав психолог, що займається корекцією, повинен вирішити для себе питання про міру впливу на іншу людину. Він має справу з нормальним здоровим людиною, яка потребує вдосконалення характеристик свого внутрішнього світу, і в зв'язку з цим виникає ряд питань: хто відповідає за результати корекції які можливі шляхи їх досягнення?

Відповідь на ці питання виглядає наступним чином: психолог відповідає за обгрунтованість програми корекції, а за її здійснення відповідає клієнт і користувач програми.

Корекція здійснюється з переважною орієнтацією на власні резерви клієнта. Для цього їх необхідно знати. І це знання дає вікова психологія, що описує закономірності та механізми психічного розвитку клієнта. Для здійснення психологічної корекції велика увага приділяється саме дискретним характеристикам внутрішнього світу людини. Важливий факт неспівпадання особистісних показників розвитку і показників загального психічного розвитку, який дозволяє здійснити психолога професійно-орієнтовану рефлексію для утримання взаємодії з клієнтом, обґрунтувати для нього свої професійні можливості і обмеження.

Існуюче у вітчизняній психології поняття про основні психічних новоутвореннях дозволяє розглядати їх як теоретичних узагальнень, необхідних для вирішення питання про резерви розвитку людини. Серед цих психічних новоутворень є такі, які відображають загальний психічний розвиток (довільність, внутрішній план дій, рефлексія, інтелектуалізація психічної активності та ін), і ті, які відображають особистісний розвиток людини (самосвідомість, життєві цілі та перспективи, світогляд). Можливість роботи з цими показниками в корекційної роботи грунтується на розумінні їх походження, поняття провідної діяльності, соціальної ситуації розвитку, які можуть виступати в якості теоретичних і методичних основ для організації психологічної корекції (Г.С. Абрамова, 1977).

Безумовно важливим для корекційної роботи є поняття зони найближчого розвитку (Л.С. Виготський), яке дозволяє аналізувати зміст завдань у взаємодії людей різного віку. Кожен практичний психолог створює аксіоматію при підході до професійної діяльності. Важливо, щоб вона була відрефлексовані їм у вигляді узагальненої теорії, а значить, доступна для обговорення та оцінки колегами.

5. Реалізація наміченої програми відповідно до укладеного контракту. На цій стадії уточнюється план реалізації рішення і здійснюється послідовне його виконання. Психолог допомагає клієнту організовувати свою

діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних затрат, а також з урахуванням можливих невдач в досягненні мети. Необхідно постаратися переконати клієнта, що часткові невдачі - ще не катастрофа, а можливий проміжний результат і йому слід продовжувати реалізовувати намічену корекційну програму, пов'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка ефективності проведеної роботи. На цій стадії клієнт разом з психологом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати. В процесі корекційної роботи у клієнта відбуваються зміни, які можуть в тій чи іншій мірі вплинути на його особу і життя в цілому. У будь-якому випадку клієнтові надається можливість отримати новий досвід, і чим глибше він усвідомлює це, тим сприятливіші для нього виявиться згодом вплив і, отже, тим вище його ефективність.

Виділяють такі можливі результати корекційної роботи, залежно від рівня змін, що відбуваються в клієнті:

• посилення уваги до власних потреб, переживань і думок;

• розвиток здатності до самопізнання та усвідомлення нового досвіду;

• зміна ставлення до себе і до навколишнього світу;

• придбання здатності піклуватися про себе, самостійно вирішувати свої проблеми, роблячи вибір, приймаючи рішення і несучи за них відповідальність;

• покращення розуміння проблеми, себе, оточуючих і т.д.;

• зміна емоційного стану (розрядка емоційної напруги, дослідження своїх почуттів, прийняття деяких своїх почуттів і т.д.);

• здатність прийняти рішення;

• здатність здійснити прийняте рішення;

• підтвердження своїх думок, почуттів, рішень;

• отримання підтримки;

• пристосування до ситуації, яку неможливо змінити;

• пошук і вивчення альтернатив;

• отримання практичної допомоги через прямі дії психолога або інших фахівців, яких залучив психолог;

• розвиток наявних вмінь і навичок, придбання нових;

• отримання інформації;

• нове реагування на дії інших людей і ситуацію.

Найбільш важливі тут наступні моменти: усвідомленням, що допомагає суб'єкту зберігати активну позицію навіть при неможливості реально змінити ситуацію. Наявність мети дозволяє направити осознавание в сторону прийняття відповідальності за свої бажання і справжні цілі своєї поведінки.

Цінність - переконання, що було вільно вибрано з ряду альтернатив, після зважування наслідків кожної з них. Цінності визначають те, заради чого клієнт усвідомлює, формулює і формує цілі, видобуває необхідну інформацію, набуває потрібні навички. Відсутність або неусвідомлення власних цінностей веде до фіктивного та ілюзорного розвитку особистості.

Інформація - являє собою матеріал, який клієнт може використовувати для осознавания себе і навколишнього світу, а також для формування власних цілей. Організації, спільноти і окремі люди часто будують свою діяльність та безпеку на основі інформації, що знаходиться в їх розпорядженні. Інформація - це не просто кількість знань, а й концепція того, як ці знання отримувати і використовувати. Дії (усвідомленням, формування цілей і цінностей) вимагають формування навичок. Тільки навички дозволяють реалізувати цінності в поведінці.

Дана модель дозволяє розглянути загальну схему корекційного процесу. Реальний процес взаємодії значно ширше. Виділення стадій досить умовно, оскільки в практичній роботі можливо їх злиття і складніші взаємозалежні зв'язку, ніж в розглянутій схемі. Необхідно відзначити, що в процесі реальної практичної роботи важливі не стільки загальні схеми (хоча уявлення і розуміння ходу корекційного процесу обов'язкові), скільки професійна і людська компетенція психолога.

Існують правила і установки, що дозволяють психологу структурувати процес індивідуальної психокорекції і робити його більш ефективним:

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій психокорреции. Людські проблеми тільки на перший погляд можуть здатися схожими, проте вони виникають, розвиваються, існують в контексті унікальних людських життів, тому проблеми в дійсності є унікальними і відповідно кожне корекційна вплив унікально і неповторно.

2. В процесі корекції психолог і клієнт постійно змінюються згідно їх відносин (у психологічній корекції не може бути статичних ситуацій).

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому слід допомогти йому прийняти на себе відповідальність за їх рішення. Бачення власних проблем клієнтом не менш, а, можливо, більш важливо, ніж уявлення про них психолога.

4. В процесі корекції почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги психолога. Таким чином, в корекції недоречно домагатися мети будь-якою ціною, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта

5. Прагнучи допомогти клієнтові, психолог зобов'язаний "підключити" усі свої професійні й особистісні можливості, однак у кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він усього лише людина і тому не здатний повністю відповідати за іншу людину, за його життя і труднощі.

6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої корекційної зустрічі. Рішення проблем, а також успіх корекції не схожі на рівномірно піднімається вгору пряму - це процес, в якому помітні поліпшення змінюються погіршеннями, бо самозміна вимагає багатьох зусиль та ризику, які не завжди і не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний психолог знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і роботи на благо клієнтів.

8. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути єдиного найкращого теоретичного підходу.

9. Деякі проблеми в принципі неможливо розв'язати (наприклад, проблема екзистенціальної провини, прийняття втрати). У таких випадках психолог повинен постаратися допомогти клієнтові прийняти неминучість ситуації і змиритися з нею.

10. Ефективна корекція - це процес, який виконується разом з клієнтом, але не замість клієнта.

Дата добавления: 2015-05-08