Характеристика основних категорій педагогіки і психології вищої школи

Педагогіка й психологія вищої школи як наукові галузі мають свій категоріально-понятійний апарат. Найбільш загальною є категорія виховання, яка включає в себе категорію навчання.

Виховання в широкому розумінні -це передача суспільно-історичного досвіду новим поколінням із метою підготовки їх до суспільного життя й продуктивної праці. Виховання також трактується як функція людського суспільства передавати підростаючому поколінню накопичених цінностей: знання, мораль, трудовий досвід, досвід використання й збільшення матеріальних багатств тощо, як в організованих формах (система освіти), так і шляхом природного засвоєння в результаті взаємодії та впливу середовища.

У вузькому розумінні виховання - цілеспрямований, систематичний і планомірний процес взаємовпливу та взаємодії з людиною з метою формування в неї певних особистіших якостей. У понятійному апараті педагогіки й психології вищої школи все частіше використовується термін «соціалізація». Соціалізація - процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється в спілкуванні й діяльності, як в умовах стихійного впливу різноманітних обставин життя в суспільстві, так і за умов виховання -цілеспрямованого формування особистості.

Навчання - цілеспрямована, заздалегідь спроектована дидактична взаємодія, в процесі якої здійснюється освіта, виховання й розвиток студента, засвоюються окремі сторони соціального досвіду, в т.ч. досвіду професійної діяльності й наукового пізнання. Воно характеризується спільною діяльністю викладача й студента, метою якого є розвиток особистості останнього, засвоєння знань, формування умінь і навичок, тобто загальної орієнтувальної основи конкретної професійної діяльності майбутнього фахівця. При цьому викладач здійснює діяльність, що позначається терміном "викладання", а студент включений у діяльність учіння, що задовольняє його професійно-пізнавальні потреби.

Учіння - цілеспрямоване засвоєння соціального досвіду на основі оволодіння системою знань, умінь і навичок із метою наступного використання їх у практичному житті.

Засвоєння знань - пізнавальна діяльність студента, в результаті якої він оволодіває знаннями, навичками та вміннями. Це психологічна сторона процесу навчання.

Вища освіта як процес і результат засвоєння систематизованих наукових знань, умінь і навичок про соціальну сутність і зміст конкретної професійної діяльності.

Розвиток особистості студента - процес формування особистості майбутнього фахівця як результат його соціалізації, виховання й професійного навчання. Це якісні трансформації в структурі особистості студента, насамперед, у сфері його самосвідомості, професійному самовизначенні й самоствердженні.

Професійне становлення особистості - цілісний довготривалий динамічний процес формування особистості студента як майбутнього фахівця, який розпочинається з прийняття рішення про вибір професії, включає період професійного навчання і завершується успішною адаптацією випускника до умов трудової діяльності.

Управління формуванням особистості студента - оперативне регулювання становлення й розвитку особистості студента за допомогою системи заходів і способів впливу на його психіку, поведінку та діяльність із метою вироблення в нього певних якостей, потреб, мотивів, ставлень до дійсності, світогляду, самосвідомості, професіоналізму тощо.

Професійна самосвідомість студента - усвідомлення студентом себе як майбутнього фахівця, здатність адекватно оцінювати рівень сформованості професійно важливих якостей, свої досягнення, невдачі й помилки в професійній діяльності. Це психологічний показник успішності професійного розвитку та професіоналізації його особистості, формування відповідального ставлення до майбутньої роботи.

Професійне самовизначення - процес і результат прийняття людиною рішення про вибір майбутньої трудової діяльності: ким стати, до якої соціальної професійної групи належати, де та з ким працювати.

Професійне самоствердження студента - потреба й прагнення відповідати професійним вимогам і суб'єктивному професійному ідеалу, реалізувати свої можливості та досягти певних результатів у навчально-професійній діяльності, отримати соціальне визнання, утвердити соціально-професійний аспект «Я - концепції».

Психолого-педагогічна модель фахівця - характеристика взірця фахівця з вищою освітою, яка ґрунтується на вивченні особливостей особистості та структури професійної діяльності тих осіб, які успішно \ -зреалізують професійні функції. і

Професійно-педагогічне спілкування — структурний компонент і' одночасно спосіб реалізації викладачем методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на особистісне зростання й професійне становлення студентів.

Професіоналам - висока підготовленість і здатність до високоефективного виконання завдань професійної діяльності.

Поняття "технологія навчання" все більше вживається в педагогіці й психології вищої школи. У документах ЮНЕСКО технологія навчання розглядається як системний метод розробки, застосування й визначення всього процесу викладання й засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, завданням якого є оптимізація форм освіти

Технологія навчання - це спосіб реалізації змісту освіти, передбаченого навчальними програмами, який становить собою систему форм, методів і засобів навчання, що забезпечує найбільш ефективні" досягнення поставлених цілей.

5. Вища школа як педагогічна система.(2)

Педагогыка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

До завдань, педагогіки вищої школи також входить: вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціаль­них і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і за­собів виховання і навчання; розробка теорії та методики вихован­ня і навчання, які педагог-викладач має враховувати в свої практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків; (аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічно­го досвіду);

прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівницт­ва освітньою політикою);

проективно-конструктивну (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень).

Педагогіка вищої школи є наукою і мистецтвом. Як наука пе­дагогіка вищої школи має свій об'єкт, предмет, методи досліджен­ня та перспективи розвитку. Вона розкриває: сутність виховання студентів, як педагогічного процесу; його закони і закономірності; умови, за яких ці закони повніше проявляються; умови і способи прогнозування педагогічного процесу; структуру і механізм взає­модії елементів педагогічної системи.

Як мистецтво педагогіка вищої школи вимагає творчого натх­нення і захопленості цією наукою від кожного викладача.

Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука вона відображає причинно наслідкові відно­шення і зв'язки у вихованні, навчанні і науковій підготовці май­бутніх спеціалістів. Така теорія являє собою систему ідей, що слу­гують обґрунтуванням і керівництвом до дії. А також показує раціональні шляхи, спрямовує роботу вищої школи у бік бажаної мети, виявляє таку систему дій, яка найкращим чином задоволь­няла і відповідала б поставленим цілям.

Як практична наука педагогіка вищої школи вказує на засто­сування теоретичних положень, шляхів реалізації законів і зако­номірностей, принципів у практичній діяльності педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категорі­ально-понятійний апарат. Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види:

І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна кон­цепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогіч­ний принцип.

Педагогічна теорія- система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у ви­щому навчальному накладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагаль­нює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика на­вчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реаль­ну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповнен­ням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись, з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концеп­туального характеру.

Педагогічна закономірність об'єктивно повторювана по­слідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагог­іки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними й конкретними. Зокрема, автори В.М.Галузинський, М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

процес формування особистості студента (у процесі його на­вчання, виховання і розвитку) є єдиним і взаємозумовле­ним;

виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само історично зумовленим соціальним процесом; загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього слова) є також єдиним і взаємо­зумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає ре­зультат виховання;

професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна діяльність студента с також взаємозумовленими і взаємоза­лежними;

формування особистості студента відбувається в структурі внутрішньоколективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднес­ти й такі:

чим педагогічно доцільнішії побудований навчально-вихов­ний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішимє його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;

чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення студентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;

•чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання.

Ці фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпе­чує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

Гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарова­ності і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої.

Науковий, світський характер навчання.

Єдність національного і загальнолюдського — формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого наро­ду; володіння українською мовою, використання усіх її ба­гатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобли­вого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбанням світо­вої культури. Демократизація виховання - розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і сту­дентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів сту­дентів.

Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту на­вчання і виховання.

Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи студентів з вимогливим керівництвом викладача.

Урахування індивідуальних, вікових особливостей студентів у навчально-виховному процесі.

II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлу­мачення їх у загальній педагогіці): виховання навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальним і виховний процес.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

у широкому соціальному, як передача соціально-історично­го досвіду;

у широкому педагогічному, як організація виховання у на­вчально-виховних закладах;

у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематич­на взаємодія педагога і вихованців;

у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв'язує кон­кретну індивідуальну проблему виховання або перевихован­ня студента.

Самовиховання цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.

Перевиховання індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у студентів. Здебільшого перевиховання тісно пов'язане з відносно новою галуззю педагогіки - соціальною пе­дагогікою.

Вища освіта як процес і результат засвоєння систематизованих наукових знань, умінь і навичок про соціальну сутність і зміст конкретної професійної діяльності. Це необхідна умова для підготовки людини до здійснення соціально-професійних функцій на належному освітньо-кваліфікаційному рівні.:

Вища освіта може розглядатися в різних смислових площинах:

1) як система має певну структуру та ієрархію у вигляді наукових і навчальних закладів різного типу (училище, коледж, інститут, університет, академія, консерваторія та ін.), різного рівня акредитації (І - IV);

2) як процес передбачає протяжність у часі (курси навчання, семестри), відмінність у освіченості та рівні розвитку першокурсників і випускників; технологічність, яка забезпечує ці зміни й перетворення;

3) як результат засвідчує про закінчення вищого навчального аклаДУ> що підтверджується отриманням диплома встановленого зразка.

Важливою дидактичною категорією є зміст вищої освіти як спеціально відібрана й визнана суспільством (державою) система елементів об'єктивного досвіду людства, засвоєння якого необхідне для успішної діяльності в певній професійній сфері. Зміст освіти - той кінцевий результат організації педагогічного процесу, досягнути якого прагне навчальний заклад, той рівень і ті досягнення, які виражаються в категоріях знань, умінь, навичок, особистісних якостей

Тема: Психологічні особливості студентського віку

Дата добавления: 2015-05-08