Питання для опрацювання. Відмінники — розумники

Відмінники — розумники

Відмінники — зубрії

Постійно відвідують заняття. Наполегливою працею досягають гарних результатів, дисципліновані. 3 них обирають старост

Володіють високим інтелектом. Мають сильну шкільну базу. Можуть своїми запитаннями поставити викладача в ніяковий стан. Вважають: "Навіщо ходити на кожне заняття, ми й так розумні". Вчаться за принципом "всього потрошки"

" Трудяги"

Постійно вчаться, але через слабкі розумові здібності мають скромні успіхи в навчанні

"Випадкові"

Дівчата, які хочуть стати дипломованими дружинами. Хлопці, які "косять" від призову до армії. Ледарі, яких батьки "влаштували" у ВНЗ, щоб вони хоч чимось займалися

Окремі автори приводять типологію сучасних студентів у жартівливій формі

(Лозниця B.C. Психологія і педагогіка: основні положення. — К.: ЕксОб, 2003. — 304 с.)

Типологія студентів (жарт)

У цілому нинішня модель ідеального студента — це молода людина з добрими інтелектуальними, духовно-культурними і моральними здібностями і потенціями, яка має схильність та інтерес до науки і спроможна самостійно, творчо, продуктивно мислити. На жаль, нинішні реалії не завжди сприяють зростан­ню інтелектуальних можливостей студентів, розвитку почуттє­вої сфери, диверсифікації схем мислення. Внаслідок зниження якості підготовки у секундарній ланці освіти значна частина сту­дентів недостатньо ерудована, малоінтелігентна, з недостатньо сформованим почуттям відповідальності, працелюбності й самовимогливості.

Тема: Психологія студентської групи

1. Визначити ознаки студентського колективу як розвиваючого соціального організму.

Виховання особистості в колективі — важлива закономірність українського національного виховання. Дитина народжується в сім´ї і розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний) відбу­вається в колі членів родини: батька й матері, дідуся, бабусі, стар­ших братів і сестер. Першими джерелами соціального успадку­вання є соціальне багатство (мова, норми поведінки та ін.) членів родини. Дитина відчуває духовну єдність з цим соціальним осе­редком і залежність від нього. А згодом юна особистість виходить за рамки своєї сім´ї і потрапляє у своєрідну духовну залежність від соціуму. Упродовж усього життя людина відчуває себе част­кою певної спільноти. Колектив є невичерпним джерелом мораль­но-духовного збагачення особистості й одночасно її захисником. І тому в менталітеті українського народу було і залишається по­важне ставлення до колективу, відчуття залежності від нього. В українському фольклорі, як джерелі народної мудрості, шануєть­ся авторитет і сила громади, значимість одностайності і єдності людської спільноти ("громада — великий чоловік", "більший чоловік громада, ніж пан"). Підкреслюється, що громада, її дум­ка — це велика сила, яку аж ніяк не можна ігнорувати "на чу­жий роток не накинеш платок", "раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать")/Діяльність людини певною мірою пов´язана з іншими членами громади. Тому кожна нормальна особистість відчуває відповідальність перед громадою, остерігається осуду своїх дій співгромадянами)("хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між людьми показатися", "стид, хоч і не дим, а очі виїсть").

Одним із найтяжчих покарань для людини є вилучення з грома­ди, залишення її наодинці за межами колективу. Пригадаймо ле­генду з повісті М. Горького "Старуха Изергиль", коли громада, роз­думуючи про міру покарання Ларри за егоїстичну підступну пове­дінку, виносить рішення про його відокремлення від громади.

Народна педагогіка, вбачаючи в колективі могутню силу ви­ховного впливу на особистість, зосереджує увагу на тому, щоб соціальний колектив був джерелом всебічного розвитку його членів, виступав надійним захисником їхніх інтересів і прав. Ос­кільки характерними рисами менталітету українців є гуманізм, демократизм, не допускається використання колективу як інструмента для утиску його членів, розпалювання конфліктів між членами громади.

Розвиваючи ідеї народної педагогіки, В.О. Сухомлинський писав: "Багатство індивідуальності — інтелектуальне, ідейне, моральне, естетичне, творче, емоційне, громадянське — визна­чається багатством її стосунків і зв´язків з навколишнім світом, а навколишній світ — це насамперед люди, їх відносини і зв´яз­ки. Гармонія щасливої праці, повноцінного духовного життя людей, які об´єднуються у найрізноманітніші спілки — від сім´ї до всього нашого суспільства, залежить від гармонії індивідуаль­ності й колективу".

Останніми роками у педагогічній літературі розгорнулася дискусія стосовно доцільності застосування принципу колекти­візму у вихованні, у суспільних відносинах взагалі. Критики ко­лективістських форм виховання заперечують позитивність макаренківської теорії і практики, оскільки на їхню думку, колектив є чинником пригнічення, нівелювання особистості. Принцип ко­лективізму нібито є породженням тоталітарної системи, а колек­тив — інструментом авторитарної педагогіки.

Виходячи з аналізу загальнолюдських і національних мораль­но-духовних цінностей, навряд чи можна погодитися з прихиль­никами цієї думки, яка ґрунтується на концепції екзистенціалі­зму. Справді, якщо використовувати колектив як інструмент нівелювання, утиску особистості, як це було властиво радянській тоталітарній системі, то такий підхід є неприйнятним для демократичного, гуманістично орієнтованого суспільства. Колектив має бути соціальним утворенням, яке сприяє всебічному розвит­ку особистості і є інструментом її захисту, підтримки. Ідея ко­лективного виховання є соціально вмотивованою як з позицій української народної педагогіки, так і з позицій сучасних вихов­них завдань.

Наукові засади теорії колективу свого часу розробив А.С. Ма­каренко, і саме він обґрунтував випробувану часом технологію розвитку і формування дитячого колективу. Поставленому в жорсткі умови, які вимагали займатися перевихованням ма­лолітніх правопорушників, педагогічно занедбаних дітей, А.С. Макаренку доводилося йти від потреб практики до теорії, а потім уже в практичній діяльності перевіряти свої теоретичні відкрит­тя. Треба зважати на те, що у 20-х роках минулого століття через соціальні та економічні негаразди в Україні було багато педаго­гічно занедбаних дітей, схильних до правопорушень, дітей-сиріт. Серед більш ніж 40 дитячих колоній, які займалися перевихован­ням таких дітей, виділялася передусім колонія ім. Горького, якою керував А.С. Макаренко. В основу перевиховання він по­клав концепцію виховання особистості в колективі, через колек­тив і для колективу шляхом включення кожної особистості в активну продуктивну працю з дотриманням вимог принципу: якомога більше поваги до особистості й вимогливості до неї.

Зрозуміло, що діяльність колективу Ковалівської (Курязької) колонії, а потім колективу комуни ім. Дзержинського відбува­лася на соціальному фоні становлення тоталітарної системи. Про­те запропонована А.С. Макаренком концепція колективістсько­го виховання витримала випробування часом, оскільки спрямо­вана на формування соціально сильної особистості. Вона отрима­ла схвалення у світовій педагогіці (Японія, Німеччина та ін.). Тому безпідставно заперечувати, відкидати її немає сенсу. А що натомість? Концепція колективізму має діяти з урахуванням вимог епохи становлення громадянського суспільства.

Варто зважити і на той факт, що розроблена А.С. Макаренком концепція виховання особистості в колективі має сенс не лише у системі виховання школярів, а й студентської молоді, зрештою стосується соціальної діяльності дорослого населення.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об´єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення постав­леної мети і мають органи самоврядування. А.С. Макаренко підкреслював: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище".

Колектив як соціально діюча система має виконувати такі функції.

1. Організаторську: спрямовану на об´єднання членів колек­тиву з метою виконання певних соціально-педагогічних завдань.

2.Виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви­ховання, що забезпечує умови для психічного й соціального роз­витку особистості.

3.Стимулювальну: вона сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості — волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, справедливості, цілеспрямованості, гідності та ін.

2. Проаналізувати етапи формування студентського колективу.

Характерним для студентського колективу є: 1) включеність людської спільноти до більш

широкого соціального контексту, системи суспільних відносин; 2) наявність значущого

підґрунтя (причини) спільно знаходитися в ній, що відповідає інтересам всіх учасників і

сприяє реалізації потреб кожного; 3) спільність вражень і переживань; 4) виникнення

специфічної мови і каналів внутрішньогрупових комунікацій, колективних історій (традицій,

спогадів, ритуалів) і культури (уявлення, цінності, символи, пам’ятники), що мають

уніфікований вплив на світовідчуття членів групи і тим самим зближують їх; 5)поділ і

диференціація функціональних ролей (позицій) між членами групи або її підгрупами,

спільних цілей і завдань, умов і засобів їх реалізації, складом, рівнем кваліфікацією осіб,

кооперативна взаємозалежність учасників, взаємодоповнюваність внутрішньогрупових

стосунків; 6)наявність органів (інстанцій) планування, координації, контролю групової

життєдіяльності та індивідуальної поведінки; 7)усвідомлення учасниками своєї приналежності

до групи, самокатегоризація як її представників, більш подібних один одному, ніж членам

інших об’єднань, виникнення почуття „Ми”(„Свої”) і „Вони” („Чужі”) з тенденцією

переоцінювати достоїнства перших і недоліки других, особливо в ситуаціях між групового

конфлікту, що стимулює зростання внутрішньо групової солідарності; 8)участь групи в

процесі міжгрупової диференціації, що сприяє становленню і уособленню окремих суспільних

об’єднань і дає змогу збоку розрізнити їх у складній структурі соціального цілого та

ідентифікувати їх. До елементарних параметрів будь-якої групи належать: – композиція групи

(або її склад), – структура групи, – групові процеси, – групові норми і цінності. Композиція

являє собою сукупність характеристик членів групи, важливих з точки зору її аналізу як цілого

– наприклад, чисельність групи, її віковий або статевий склад, національність, соціальний

статус членів групи тощо. Будь-яка соціально-психологічна характеристика групи

починається з описання її композиції. Крім того, місце даної групи в загальній соціальній

структурі також є композиційною характеристикою. Структуру студентського колективу ми розглядаємо з точки зору тих функцій, які

виконують окремі члени групи, а також з точки зору міжособистісних стосунків у ній.

Описуючи структуру групи, дають характеристику актуального стану формальних і

неформальних стосунків членів групи. Як зазначають А.Б. Коваленко, М.Н. Корнєв, існують

неформальні стосунки, що визначаються почуттями, які учасники взаємодії відчувають один

до одного, а формальні – обов’язками і правами членів групи, зумовленими спільною

діяльністю і груповою метою [там само]. Про колектив не можна судити по окремих епізодах з його життя. За результатами

нашого дослідження до повної характеристики студентського колективу включаються: а)

соціальний склад студентів, їхній вік, риси особистості; б) відносини студентів зі старшими,

викладачами, їхня спрямованість; в) взаємини, настрої й думки в колективі, авторитети; г)

склад активу: загальна кількість активістів; д) як колектив оцінює події, що відбуваються, у

країні й за кордоном; е) успішність і рівень суспільної активності колективу. Сполучення

соціально-психологічних та індивідуально-психологічних характеристик дозволяє

конкретніше визначати слабкі ланки в структурі й психології колективу й цілеспрямовано їх

долати.

3. Довести, що спілкування і діяльність в студентській групі є джерелом становлення колективних взаємин.

результат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина — предмет діяльності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина — людина). Сутність спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяльності.

Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

Отже, спілкування та спільна діяльність у студентській групі у розрізі взаєморозуміння, взаємовідповідальності, взаємодопомоги, дисципліни і самодисципліни є джерелом становлення колективних взаємин.

Дата добавления: 2015-05-08