Лекція 10: Загальна характеристика суб’єктивної сторони злочину

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: формувати в курсантів уявлення про суб’єктивну сторону складу злочину та її ознаки;

- розвиваюча: закріпити знання про форми вини, їх зміст, мету, мотив та емоційний стан; з’ясувати їх значення для кримінально-правової кваліфікації.

- виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо значення суб’єктивної сторони для правозастосовної діяльності.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кримінологія, філософія.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття і значення суб’єктивної сторони злочину.

2. Поняття вини та її форми.

3. Умисел та його види

4. Необережність та її види

5. Змішана форма вини

6. Мотив злочину.

7. Мета злочину.

Основні поняття: суб’єктивна сторона злочину; вина; форми вини; умисел; прямий умисел; непрямий умисел; інте­лектуальні та вольові ознаки умислу; види умислу; необережність; злочинна самовпевненість; злочинна недбалість; казус (випадок); подвійна форма вини; мотив; мета; емоції.

1. Суб’єктивна сторона злочину характеризується процесом мислення, бажання та волі людини, у якому відображаються її об’єктивна поведінка й інші зовнішні обставини, пов’язані зі вчиненням злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину завжди знаходить вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто в об’єктивних ознаках злочину виявляються мотив, мета і, врешті-решт, волевиявлення особи. Схематично цей процес має такий вигляд: залежно від тієї чи іншої потреби в людини виникає й фактор певної поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється в конкретному діянні.

Суб ’ єктивна сторона злочину – це внутрішня сутність злочинного діяння, ті внутрішні процеси, які відбуваються в психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив і мета вчинення злочину. Тому для кваліфікації злочину величезне значення має встановлення зв’язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета й воля – це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони у своїй єдності та взаємозв’язку створюють психіку людини, її інтелект.

2. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони кожного злочину є вина особи. Принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульовано в ст. 62 Конституції України: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

3. Вина – це завжди умисел або необережність. Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної та вольової ознак умисел у теорії кримінального права поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний).

За прямого умислу особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності;

б) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків;

в) бажає їх настання.

При вчиненні злочину з непрямим умислом особа:

а) усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння;

б) передбачає його суспільно небезпечні наслідки;

в) свідомо допускає їх настання.

Усе це дозволяє стверджувати, що загальними ознаками як прямого, так і непрямого умислу є: усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності; передбачення їх суспільно небезпечних наслідків. Підставою розмежування двох видів умислу є те, що за прямого умислу винна особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а за непрямого – виявляє байдужість до таких на­слідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Залежно від моменту формування умисел поділяється на заздалегідь обдуманий і раптово виниклий. Ці види умислу дають можливість чіткіше розкрити зміст прямого та непрямого умислу. Зважаючи на спрямованість і ступінь конкретизації бажаних наслідків умисел поділяють на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

4. За змістом ст. 25 КК України існує два види необережної вини: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Злочинна самовпевненість має місце, коли особа:

а) передбачає можливість настання суспільно небез­печних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент);

б) легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольовий момент). При цьому винна особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, посадовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо).

За злочинної недбалості особа:

а) не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності;

б) повинна була передбачити такі наслідки;

в) могла їх передбачити. У цьому випадку винний не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Установлення всіх ознак суб’єктивної сторони – це за­вершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з’ясування суб’єк­тивної сторони має велике значення. По-перше, вона виступає обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність або відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. По-друге, суб’єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє розмежовувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115 КК України) від убив­ства через необережність (ст. 119 КК України). По-третє, зміст суб’єктивної сторони впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб’єкта, а отже, на призначення покарання.

Випадок (казус) – це невинне заподіяння шкоди. У такому разі особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння та за обставинами справи не повинна була і (або) не могла їх передбачити.

1. Подвійна (змішана, складна) форма вини передбачає різне психічне ставлення особи (умисне та необережне) до різних об’єктивних ознак одного й того самого злочину. Наприклад, умисел щодо незаконного проведення аборту, якщо це спри­чинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК України).

6. Мотив злочину – це зумовлене тими чи іншими потребами й інтересами спонукання, яким керується особа, вчиняючи злочин. Це свідоме спонукання, яке виходить із бажання досягти певної мети. У всіх умисних злочинах завжди є мотив.

7. Мета злочину – це уявна модель бажаного результату, досяг­ти якого особа намагається за допомогою вчинення злочину. На відміну від мотиву мета характеризує безпосередній злочинний результат. Мета по-різному характеризує вольовий процес. Якщо мотив відповідає на питання: «Чим керується особа, вчинюячи злочин?», то мета визначає спрямованість дій винної особи.

Мотив і мета злочину, як і інші факультативні ознаки, можуть виконувати в кримінальному праві три основні функції:

а) можуть бути обов’язковими ознаками складу злочину, якщо вони передбачені диспозицією кримінально-правової норми Особливої частини КК України;

б) можуть бути кваліфікуючими ознаками, якщо вони передбачені в статтях Особливої частини не в основному, а в кваліфікуючому складі;

в) можуть виступати обставинами, що пом’якшують чи обтяжують покарання, якщо вони не передбачені в статтях Особливої частини.

Емоційний стан особи, яка вчинила злочин, – це особливий юридично значущий психологічний стан особи, який, впливаючи на її волю та свідомість, взаємодіє з ознаками складу злочину (насамперед із суб’єктивною стороною) і визначає, таким чином, особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого статтею Особливої частини КК України, а також має значення для вирішення питань, пов’язаних з індивідуалізацією покарання.

Кримінальний закон в окремих випадках вказує на особ­ливий емоційний стан людини як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони складу злочину, наприклад: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України); умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК України). Із цього приводу Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови № 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини" зазначив, що судам необхідно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст. 116 або ст. 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, котре раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи сильної образи з боку потерпілого.

У кримінальному законі відсутні норми про харак­тер помилки особи стосовно своєї поведінки. Це питання вирішується теорією кримінального права й судовою практикою щодо окремих категорій кримінальних справ на підставі положень закону про вину та її форми. Помилка є своєрідною формою психічного ставлення людини до вчиненого нею діяння та його наслідків.

Дата добавления: 2015-05-10