Визначити предмет і завдання психології осіб із порушеннями слуху та висвітлити історію їх психолого-педагогічного вивчення

Ряд порушень спостерігається і в процесі формування почуття мови. У дітей з ЗПР період словотворчості настає пізніше і триває довше, ніж у нормі. До кінця дошкільного віку у дітей цієї групи може спостерігатися «вибух» словотворчості, проте вживання неологізмів відрізняється рядом особливостей. Наприклад, для утворення слів однієї граматичної категорії може бути використаний один і той же освітній афікс («міст - місток», «гроза - грозік», «сіль - солік»).

Закономірності психічного розвитку дітей з порушеннями слуху та особливості психіки дорослих з такими ж порушеннями вивчає сурдопсіхологія - галузь спеціальної психології.
Початок систематичної розробки проблем сурдопсіхологіі в нашій країні належить до 30-их рр.. XX ст., Коли була створена теорія Л. С. Виготського про структуру дитячого психічного розвитку, що відхиляється від нормального. Л. С. Виготським були введені поняття про первинний дефект і його прямі наслідки (вторинні дефекти). Стосовно до розглянутої категорії дітей порушення слухового сприйняття - це первинний дефект; уповільнене порівняно з нормальним і своєрідний розвиток - це вторинний дефект, або вторинні наслідки.
У більш ранній період (наприкінці XIX - початку XX ст.) Вивчення окремих питань психології глухих дітей і дорослих здійснювалося в рамках загальної психології та сурдопедагогіки, науки про виховання, освіті та навчанні дітей з порушеннями слуху.
У 30 - 70-ті й наступні роки XX століття проводилося всебічне вивчення психічного розвитку дітей з порушеннями слуху. Були виділені три групи дітей з вадами слуху: глухі (що народилися з глибоким порушенням слуху або втратили слух у ранньому дитинстві); позднооглохших (втратили слух після оволодіння мовою); слабочуючі, тобто з частковою втратою слуху (Р. М. Боскіс, Т. А. Власова та ін.) Вивчалися закономірності психічного розвитку дітей з вадами слуху в тих чи інших умовах їх виховання і навчання, простежувалися етапи формування мови, розвитку відчуттів і сприйняття, пам'яті, уяви та мислення, становлення рис особистості (Р. М. Боскіс, Л. В. Занков, А. Г. Зікєєв, К. Г. Коровін, М. Г. Морозова, М. М. Нудельман, Т. В. Розанова, І. М. Соловйов, Л. І. Тигранова, Ж. І. Шиф, М. В. Яшков та ін.)
У 1930 - 1960-і рр.. найбільшу увагу зверталося на розвиток психіки у дітей з порушеннями слуху в шкільному віці. З 1950-х рр.. виділилися проблеми вивчення психічних особливостей дорослих людей з вадами слуху (А. П. Гозова, В. М. Чулков та ін.), а також проблеми розвитку психіки дітей в переддошкільного і дошкільному віці (Б. Д. Корсунська, Н. Г. Морозова, А. А. Венгер, Г. Л. Вигодська, Е. І. Леонгард та ін.) У 1970-і рр.. була поставлена, а в подальшому отримала всебічний розгляд проблема психічного розвитку дітей зі складним дефектом, що мають не тільки порушення слуху, але поряд з ним і інші первинні порушення (С. А. Зиков, М. Ф. Титова, Г. П. Бертинь, М. С. Певзнер, Т. В. Розанова та ін.) Необхідно відзначити, що один з варіантів складного дефекту - глибоке порушення слуху та зору - вивчався психологами та педагогами так само давно, як і глухота, - починаючи з 1930-х рр.. в спеціально створених умовах виховання і навчання (І. О. Соколянський, А. І. Мещеряков та ін.)
Розробка сурдопсіхологіческіх проблем здійснювалася багатьма дослідниками країн Європи та США (Р. Конрад, X. Фурта, Є. Левін, Р. Ліндер, X. Майклбаст, П. Олерон, Дж.Снайдерс, Н. Снайдерс Оомен, М. Темплін, В. Терворт та ін.) При цьому дослідники різних країн мали можливість вивчати не тільки завершені й опубліковані праці, а й дослідницькі роботи в процесі їх здійснення завдяки зустрічам на міжнародних з'їздах, симпозіумах і конференціях, а також при безпосередньому спілкуванні в дослідницьких лабораторіях.
В останні десятиліття сурдопсіхологія стала інтенсивно розвиватися в країнах Сходу (в Японії, Китаї).

Предмет і завдання сурдопсіхологіі
Сучасні дослідники в області сурдопсіхологіі (Д. І. Тарасов, О. М. Насєдкін, В. П. Лебедєв, О. П. Токарєв та ін) прийшли до висновку, що всі причини і чинники порушень слуху слід розділити на три групи. Перша група - це причини і фактори, що призводять до виникнення спадкової глухоти чи приглухуватості. Друга група - фактори, що впливають на плід, що розвивається під час вагітності матері або призводять до загальної інтоксикації організму матері в цей період (вроджене порушення слуху). Третя група - чинники, які діють збережений орган слуху дитини в процесі його життя (придбане порушення слуху). Разом з тим дослідники вважають, що достатньо часто поразка слуху виникає під дією декількох факторів, що впливають в різні періоди розвитку дитини. Відповідно вони виділяють фонові і маніфестних фактори. Фонові фактори, або фактори ризику, створюють сприятливий фон для розвитку глухоти чи приглухуватості. Маніфестних фактори викликають різке погіршення слуху.
До числа фонових факторів, найчастіше спадкового походження, слід віднести різні порушення метаболізму (обміну речовин), які ведуть до поступового накопичення шлаків в організмі, несприятливо впливають на різні органи і системи, у тому числі на орган слуху. Фоновими факторами вродженого походження можуть бути перенесена матір'ю під час вагітності вірусна інфекція, або несприятливі дії на плід антибіотиків, будь-яких хімічних речовин, або асфіксія при пологах. Ці фактори можуть не призвести до появи приглухуватості, але викликати такі пошкодження слухового аналізатора, що подальші дії нового фактора (наприклад, захворювання дитини на грип, вітряною віспою, паротит) викличуть виражене порушення слуху.
Для виявлення причин порушень слуху в кожному конкретному випадку необхідно простежувати всі спадкові чинники, які можуть зумовити появу порушення слуху у дитини: фактори, що діяли в процесі вагітності матері і при пологах, і фактори, що впливали на дитину за його життя.
Як ми вже говорили, виділяють три основні групи дітей з порушеннями слуху: глухих, слабочуючих (приглухуватість) і позднооглохших.
Глухі діти мають глибоке стійке двостороннє порушення слуху, яке може бути спадковим, природженим або придбаним в ранньому дитинстві - до оволодіння мовою. Якщо глухих дітей не навчають мові спеціальними засобами, вони стають німими - глухонімими, як називали їх не тільки в побуті, але і в наукових роботах, до 1960-х рр.. У більшості глухих дітей є залишковий слух. Вони сприймають тільки дуже гучні звуки (силою від 70 - 80 дБ) в діапазоні не вище 2000 Гц. Зазвичай глухі краще чують більш низькі звуки (до 500 Гц) і зовсім не сприймають високі (понад 2000 Гц). Якщо глухі відчувають звуки гучністю 70-85 дБ, то прийнято вважати, що у них приглухуватість третього ступеня. Якщо ж глухі відчувають тільки дуже гучні звуки - силою понад 85 або 100 дБ, то стан їх слуху визначається як приглухуватість четвертого ступеня. Навчання мови глухих дітей спеціальними засобами лише в рідкісних випадках забезпечує формування мови, що наближається до нормального. Таким чином, глухота викликає вторинні зміни в психічному розвитку дитини - більш повільне і протікає з великою своєрідністю розвиток мови. Порушення слуху і мовне недорозвинення тягнуть за собою зміни у розвитку всіх пізнавальних процесів дитини, у формуванні його вольового поведінки, емоцій і почуттів, характеру та інших сторін особистості.
Для психічного розвитку глухих дітей, як і всіх інших, що мають порушення слуху, є надзвичайно значущим, як організується процес їх виховання і навчання з раннього дитинства, наскільки в цьому процесі враховується своєрідність психічного розвитку, наскільки систематично реалізуються соціально-педагогічні засоби, що забезпечують компенсаторне розвиток дитини.
Слабочуючі (тугоухие) - діти з частковою недостатністю слуху, що приводить до порушення мовного розвитку. До слабочуючих належать діти з дуже великими відмінностями в області слухового сприйняття. Слабочуючих вважається дитина, якщо він починає чути звуки гучністю від 20 - 50 дБ і більше (приглухуватість першого ступеня) і якщо він чує звуки тільки гучністю від 50 - 70 дБ і більше (приглухуватість другого ступеня). Відповідно у різних дітей сильно варіює і діапазон чутних звуків по висоті. В одних він майже не обмежений, у інших наближається до висотного слуху глухих. У деяких дітей, які розвиваються як слабочуючі, визначається приглухуватість третього ступеня, як у глухих, але при цьому наголошується можливість сприймати звуки не тільки низькі, а й середньої частоти (від 1000 до 4000 Гц).
Недоліки слуху у дитини призводять до уповільнення в оволодінні мовленням, до сприйняття мови на слух в спотвореному вигляді. Варіанти розвитку мови в слабочуючих дітей дуже великі і залежать від індивідуальних психофізичних особливостей дитини і від тих соціально-педагогічних умов, в яких він знаходиться, виховується і навчається. Слабочуючих дитина навіть з приглухуватістю другого ступеня до моменту вступу до школи може мати розвинену, граматично і лексично правильну мову з невеликими помилками у вимові окремих слів або окремих мовних звуків. Психічний розвиток такої дитини наближається до нормального. І в той же час слабочуючих дитина з приглухуватістю всього лише першого ступеня за несприятливих соціально-педагогічних умовах розвитку до 7-річного віку може користуватися тільки простим реченням або тільки окремими словами, при цьому мова його може буяти неточностями вимови, змішання слів за значенням і різноманітними порушеннями граматичного ладу. У таких дітей спостерігаються особливості в усьому психічному розвитку, наближаються до тих, які характерні для глухих дітей.
Позднооглохших - це діти, які втратили слух внаслідок якої-небудь хвороби або трамваю після того, як вони оволоділи мовою, тобто в 2-3-літньому і більш пізньому віці. Втрата слуху у таких дітей буває різна - тотальна, або близька до глухоти, або близька до тієї, що спостерігається у слабочуючих. У дітей може з'явитися важка психічна реакція на те, що вони не чують багато звуки або чують їх спотвореними, не розуміють, що їм кажуть. Це іноді веде до повної відмови дитини від будь-якого спілкування, навіть до психічного захворювання. Проблема полягає в тому, щоб навчити дитину сприймати і розуміти усне мовлення. Якщо у нього є достатні залишки слуху, то це досягається за допомогою слухового апарату. При малих залишках слуху обов'язковим стає сприйняття мовлення з допомогою слухового апарату і читання з губ говорить. При тотальній глухоті необхідно використовувати дактилолог, письмову мову і, можливо, жестова мова глухих. При сукупності сприятливих умов виховання та навчання позднооглохших дитини розвиток його мови, пізнавальних і вольових процесів наближається до нормального. Але в дуже рідкісних випадках долається своєрідність у формуванні емоційної сфери, особистісних якостей і міжособистісних відносин.
У дітей з порушеннями слуху всіх груп можливі ще додаткові первинні порушення різних органів і систем. Відомо кілька форм спадкового порушення слуху, яке поєднується з ураженням зору, шкірної поверхні, нирок та інших органів (синдром Ушера, Альстрема, Варденбурга, Альпорта, Пендреда та ін.) При вродженій глухоті чи приглухуватості, що виникла через захворювання матері в перші два місяці вагітності краснуху, як правило, спостерігається також ураження зору (катаракта) і вроджена кардіопатія (тріада Гріга). При цьому захворюванні у народжену дитину може спостерігатися також мікроцефалія і загальна мозкова недостатність.
При гемолітичної хвороби новонароджених, причиною якої може бути несумісність крові плода і матері по резус-фактору або за належністю їх крові до різних груп, можливе порушення слуху, яке може поєднуватися: із загальним ураженням мозку і олігофренією, з дифузним ураженням мозку, із затримкою психофізичного розвитку, з вираженим гіперкінетичним синдромом в результаті поразки підкоркових відділів мозку, з ураженням ЦНС у вигляді спастичних парезів та паралічів, з легким ураженням нервової системи в поєднанні зі слабкістю лицьового нерва, косоокістю, іншими окоруховими порушеннями і загальної затримкою моторного розвитку. При цьому порушення слуху може бути обумовлено порушеннями функцій мозкових систем, в яких повинен здійснюватися аналіз і синтез звукових впливів.
Придбане порушення слуху, що виникло внаслідок травми черепа, може бути пов'язане з порушенням не тільки рецепторного відділу слухового аналізатора, але і його провідних шляхів і корковою частини. Перенесений дитиною менінгіт або менінгоенцефаліт може викликати порушення слуху і привести до мозкової недостатності більшою чи меншою мірою.
При деяких формах спадкової глухоти чи приглухуватості, при ряді захворювань, що призводять до поразки слуху внутрішньоутробно, а також при різних запальних процесах в області середнього та внутрішнього вуха уражається вестибулярний апарат.
Разом з тим складні, комплексні порушення, що включають пошкодження слуху та інших систем, можуть виникати під впливом різних причин і у різний час.
Таким чином, у глухих і слабочуючих дітей крім на обвалень слуху можуть зустрічатися такі види порушень:
- Порушення діяльності вестибулярного апарату;
- Різні варіанти порушення зору;
- Мінімальна мозкова дисфункція, що призводить до первинної затримці психічного розвитку. При цьому будь-які негативні фактори можуть прямо впливати на мозок, або, в іншому випадку, мозкова недостатність виникає внаслідок важких соматичних хвороб: серцево-судинної системи, дихальної, видільної і т.д., - змінюють роботу мозку;
- Обширне ураження мозку, що викликає олігофренію;
- Порушення мозкових систем, що ведуть до дитячий церебральний параліч або іншим змінам в регуляції рухової
сфери;
- Локальні порушення слухоречевой системи мозку (коркових і підкіркових утворень);
- Захворювання центральної нервової системи і всього організму, що ведуть до психічних захворювань (шизофренії, маніакально-депресивного психозу та ін);
- Важкі захворювання внутрішніх органів - серця, легенів,
нирок, травної системи і ін, що ведуть до загального ослаблення організму;
- Можливість глибокої соціально-педагогічної занедбаності.
Предмет сурдопсіхологіі полягає в розкритті закономірностей психічного розвитку дітей з порушеннями слуху від народження і до дорослого віку, а також у характеристиці можливих особливостей психіки нечуючих та слабочуючих дорослих.
Завдання сурдопсіхологіі - визначення умов та факторів, які позитивно і негативно впливають на розвиток психіки дітей з порушеннями слуху, виділення соціально-педагогічних напрямків, що сприяють оптимальному психічному розвитку цих дітей.

Дата добавления: 2015-05-08