Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Як суб'єкта цивільно-правових відносин




Поняття та ознаки Автономної Республіки Крим

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 16. Держава і територіальні громади...


 


Держава наділена цільовою, а територіальні громади — спе­ціальною правоздатністю, що визначається для неї законом.

Однак держава і територіальна громада є хоч і не тотожними, проте і не такими, що взаємно виключають один одного, суб'єкта­ми, оскільки попри їх диференціацію наділені також і цілою низ­кою подібних ознак:

1) держава та територіальна громада повинні діяти в інтересах осіб, які складають народ чи відповідну територіальну громаду;

2) держава та територіальна громада, як правило, діють в особі відповідних органів чи їх посадових (службових) осіб. У випадку коли діяльність цих органів буде входити у суперечність з реальни­ми інтересами народу України чи територіальної громади, то кінце­вим вольовим актом може бути відповідне волевиявлення останніх у передбаченій законом формі;

3) держава та територіальна громада несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, окрім майна, на яке згід­но із законом не може бути звернене стягнення.

Отже, держава та територіальні громади є близькими, проте да­леко не тотожними суб'єктами, які у цивільно-правових відносинах діють на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (стат­ті 167, 169 ЦК України).

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 172 ЦК України).

Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових від­носин є Автономна Республіка Крим (далі за текстом — АРК), пра­вовий статус якої визначається розділом X Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК1. Так, зокрема, ви­значається, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Однак суттєві суперечності виникають на сьогодні щодо правово­го статусу даного територіального утворення як суб'єкта цивільного права України. З одного боку, вона не є територіальною громадою, а з іншого, — вона не є окремою державою, оскільки згідно з п. 2 ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною. Тому на сьо­годні АРК слід визнавати як автономне утворення, що є специфіч­ним суб'єктом цивільних правовідносин. При цьому потрібно заува-

1 Такою, що відповідає Конституції України, Конституція АРК була визнана рішенням Конституційного Суду України від 16 січня 2003 р. № 1-рп/2003.


жити, що за своєю правовою природою АРК все ж таки тяжіє до ознак територіальної громади, однак із значно розширеним спект­ром правоздатності, у тому числі і цивільно-правової.

§ 2. Участь держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах та її правові форми

Держава та територіальні громади можуть брати участь у цивіль­но-правових відносинах безпосередньо, тобто через свої органи, а мо­жуть і опосередковано — через створені ними юридичні особи (пун­кти 2, 3 ст. 167, пункти 2, 3 ст. 169 ЦК України).

Коли держава та територіальні громади беруть участь у цивіль­них правовідносинах через свої органи, то дані суб'єкти здійснюють участь у цивільних правовідносинах виключно у межах їхньої ком­петенції, яка визначається законом (статті 170-172 ЦК України).

У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими норма­тивно-правовими актами, від імені держави та територіальних гро­мад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого само­врядування (ст. 173 ЦК України).

Так, від імені держави можуть діяти органи виконавчої, законо­давчої та судової влади, а також інші державні органи. Коли йдеть­ся про органи виконавчої влади1, то до них відносять Кабінет Мініс­трів України (статті 113-117 Конституції України), міністерства та відомства, а також місцеві органи виконавчої влади (статті 118-119 Конституції України). Питома вага участі даних державних органів у цивільних правовідносинах від імені держави є найбільшою. Во­ни, зокрема, беруть участь в особистих немайнових, речових, зобо­в'язальних та інших цивільних правовідносинах. Органи законо­давчої (Верховна Рада України) та судової (система судів конститу­ційної та загальної юрисдикції) влади також беруть певну участь у цивільно-правових відносинах. Однак їх участь у даних відносинах зводиться здебільшого до відповідальності за завдання шкоди їх діями, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю судових ор­ганів (ст. 1176 ЦК України) тощо. Інколи вступають у цивільні пра­вовідносини від імені держави також і інші органи чи посадові осо­би, які не входять до жодної із згаданих гілок влади. Так, наприк­лад, у цивільні відносини може вступати Президент України, органи прокуратури тощо. Структура їх участі у відповідних відно-

Перелік органів виконавчої влади передбачений розділом VI Конституції України та Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів вико­навчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99.


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 16. Держава і територіальні громади...


 


синах аналогічна до всіх державних органів і визначається їх закон­ною компетенцією.

Що стосується територіальних громад, то вони можуть безпосе­редньо реалізувати свою цивільну правосуб'єктність також через ни­зку своїх органів, до яких належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які пред­ставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. При цьому певні повноваження можуть покладатися також і на окре­мих посадових осіб, наділених відповідною компетенцією для вступу у цивільно-правові відносини, наприклад, міський голова.

Однак не слід забувати, що, незважаючи на те, що безпосеред­ньою формою участі держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах вважається діяльність у межах своєї компетенції їх відповідних органів, яка здійснюється внаслідок рішень та діянь їх посадових осіб, інколи волестворюючим фактором для такої учас­ті є безпосереднє виявлення волі народу України або членів терито­ріальної громади, яке виражене у належній формі, наприклад, ре­ферендум. І саме це рішення даних суб'єктів, а не воля посадових (службових) осіб має бути втілено у діях зазначених органів.

Що стосується опосередкованої форми держави і територіальних громад, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи. Так, держава, згідно з п. 2 ст. 167 ЦК України, наділена можливістю створювати юридичні особи публіч­ного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у ви­падках і в порядку, встановлених Конституцією України та зако­ном. Однак діяльність цих юридичних осіб є доволі звуженою та ма­ло придатною для повноцінної участі у цивільному обороті, тому законодавець наділяє державу і територіальні громади можливістю створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі то­вариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах (п. З ст. 167, п. З ст. 169 ЦК України).

Створюючи ті чи інші юридичні особи, держава наділяє їх пев­ним майном та здійснює відповідний контроль за їх діяльністю. При цьому, якщо для юридичних осіб публічного права держава пе­редає це майно у відповідне обмежене речове право, фактично зали­шаючись власником даного майна, то у випадку створення юридич­них осіб приватного права держава передає це майно у власність створюваній юридичній особі, претендуючи виключно на корпора­тивне управління діяльністю даної юридичної особи.

Невирішеним залишилося питання щодо опосередкованої участі у цивільних правовідносинах АРК. Надавши автономії можливість створювати юридичні особи публічного та приватного права (части­ни 2, 3 ст. 168 ЦК України), законодавець не дав відповідь на пи-


тання, у якій формі знаходиться власність АРК, що може передава­тися відповідним юридичним особам для здійснення їх діяльності.

Визначившись з органами, які беруть участь у цивільних право­відносинах від імені держави і територіальних громад, слід охарак­теризувати найбільш важливі випадки участі цих суб'єктів у ци­вільному обороті. Для цього охарактеризуємо усі види цивільних правовідносин з точки зору здатності держави і територіальних гро­мад брати у них участь.

Насамперед держава і територіальні громади можуть брати участь в особистих немайнових правовідносинах, однак потрібно зауважити, що вони можуть бути наділені тільки тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі. Зо­крема, держава і територіальні громади можуть мати право на най­менування, ділову репутацію, інформацію тощо. При цьому держа­ва має право на державну таємницю.

Держава і територіальна громада є активними учасниками речо­вих правовідносин. Так, держава може бути власником майна, що знаходиться на праві державної власності (ст. 326 ЦК України). До об'єктів права державної власності належать: земля; майно, що за­безпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енерге­тична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) зна­чення; кошти республіканського бюджету; республіканський націо­нальний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхо­ві та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних за­кладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток, а також інше майно, передане у власність України іншими державами, юри­дичними особами і громадянами (ст. 34 Закону України «Про влас­ність»). Усі ці майнові надходження і складають економічну основу незалежної держави.

При цьому право державної власності здійснюється цілою низкою державних органіь, до яких, зокрема, належать: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України1, Державне казначейство Украї-

Про тимчасове положення про Фонд державного майна України: Постанова Вер­ховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХИ // ВВР. — 1992. — № 39. — Ст. 581.


Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 16. Держава і територіальні громади...


 


ни1, Національне агентство з управління державними корпоративни­ми правами2 тощо. Однак така розпорошеність органів не сприяє ефе­ктивному здійсненню управління державним майном. Тому в окре­мих державах існує так звана моністична модель участі держави у цивільному обороті, сутність якої полягає в тому, що головним учас­ником цивільно-правових відносин стає скарбниця. До речі, така мо­дель була передбачена первісною моделлю проекту чинного ЦК Украї­ни- Переваги її над існуючою плюралістичною моделлю участі держа­ви У цивільному обороті переконливо доведені окремими авторами3.

Окрім того, що держава є власником майна, яке перебуває у дер­жавній власності, вона у сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями, як набуття у власність скар­бу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК України), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК України), реквізованого майна (ч. З ст. 353 ЦК України), конфіскованого май­на (ч. 1 ст. 354 ЦК України) тощо. Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.

Що стосується територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає у тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності (ст. 327 ЦК України), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК України), знахід­ку (ч. 2 ст. 338 ЦК України), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341 ЦК України) тощо.

Держава і територіальні громади можуть брати активну участь і в зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами учас­ті держави у зобов'язальних правовідносинах є договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори кудівлі-продажу державного майна шляхом приватизації'. Держава мо?ке бути емітентом та утримувачем цінних паперів, зокрема обліга­цій державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житло­вих чеків тощо. Територіальні громади також можуть бути учасника­ми цілої низки договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснюва­ти емісію цінних паперів тощо. Однак держава і територіальні громади можуть бути учасниками далеко не всіх видів цивільно-пра-

1 ПР° державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квітня 1995 р. № 355/95 // Урядовий кур'єр. — 1995. — № 68-69.

2 ГІР° Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами: Указ Президента України від 2 вересня 1998 р. М» 969/98 // ОВУ. — 1998. — № 35. — Ст. 1297.

3 гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2000. — Т. 1. — С. 196-198.


вових зобов'язань. Так, наприклад, вони не можуть бути визнані спо­живачами і підпадати під відповідний захист прав споживачів тощо.

Особливе місце у зобов'язальних відносинах відводиться державі і територіальним громадам як суб'єктам цивільно-правової відпо­відальності. Цивільно-правова відповідальність даних суб'єктів мо­же наступати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, завдана держав­ними органами (статті 1173-1175 ЦК України), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивіль­но-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм май­ном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (статті 174, 175 ЦК України), наприклад, майно, що ви­лучене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК України). Безпосеред­нім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави і територіальних громад.

Згідно зі ст. 176 ЦК України законодавець вводить принцип роз­межування відповідальності за цивільно-правовими зобов'язання­ми. Сутність цього принципу полягає в тому, що:

1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобо­
в'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, вста­
новлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'я­
заннями створених нею казенних підприємств (ч. З ст. 39 Закону
України «Про підприємства в Україні»);

2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями щодо держави, АРК, територіальних громад;

3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіаль­них громад;

4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіаль­них громад;

5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держа­ви, АРК та інших територіальних громад.

Держава і територіальні громади можуть брати участь і в інших цивільних правовіїщосинах. Так, держава може набувати окремі пра­ва інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.

Ще одним аспектом є можливість участі держави у зовнішньо­торговому обороті. До таких форм цивільно-правової участі можна віднести: міжнародні концесійні договори, інвестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики то­що. Останнім часом спостерігається тенденція, що суб'єктами тако-


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...


 


го зовнішньоторгового співробітництва на рівні з державою стають також і територіальні громади.

Рекомендована література:

Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских пра­воотношениях. — М., 1981.

Виткявичус П. П. Гражданская правосубъектность Советского государ­ства. — Вильнюс, 1978. Субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. — М., 1984.

Глава 17

Підстави виникнення, зміни

та припинення цивільних правовідносин

§ 1. Поняття підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Юридична наука визначає як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин комплекс різноманітних за своїм характером явищ, які зумовлюють рух цивільного правовід-ношення. Досліджуючи виникнення, зміни та припинення цивіль­них правовідносин, ще римський юрист II віку н. є. Гай відрізняв декілька підстав їх виникнення, зміни та припинення (контракти, делікти, інші різноманітні підстави, що не належать до попере­дніх)1. Однак загальне поняття підстав виникнення, зміни та при­пинення цивільних правовідносин римськими юристами сформульо­вано не було. Розробка цього поняття в юридичній науці була пов'я­зана з осмисленням, систематизацією римського права та перероб­кою його пізнішими досліджувачами. Вперше це поняття було сформульовано засновником історичної школи права німецьким вченим Савіньї, який у роботі «Система сучасного римського права» (1849 р.) визначив такими підставами юридичні факти, тобто обста­вини, що викликають виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. У юридичній науці часів колишнього СРСР деякі науковці, крім підстав, виокремлювали ще й передумови руху ци­вільних правовідносин, які в юридичному аспекті поділялися на три основні категорії:

1) нормативні передумови (норми права);

1 Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права: Учебник для вузов: Лекции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 119.


2) правосуб'єктні передумови (правоздатність та дієздатність
учасників цивільних відносин);

3) фактичні підстави виникнення, зміни та припинення цивіль­
них відносин, якими є юридичні факти1. Взаємодія вказаних підстав
та передумов переважно розглядалася в тому, що: норми права ство­
рюють юридичну можливість виникнення, зміни та припинення ци­
вільних правовідносин, а юридичні факти реалізують можливість ру­
ху цих правовідносин, тобто виступають як конкретна правова осно­
ва динаміки конкретних цивільних правовідносин. У свою чергу,
цивільна правосуб'єктність також створює лише юридичну можли­
вість у суб'єктів мати цивільні права та обов'язки, водночас як юри­
дичні факти були юридичною підставою для кожного конкретного
цивільного права та обов'язку, тобто підставою, потрібною для пере­
творення вказаної юридичної можливості у дійсність.

У новому цивільному законодавстві України ці погляди зазнали деяких змін.

Стаття 11 ЦК України визначає серед підстав виникнення ци­вільних прав та обов'язків різноманітні юридичні факти: дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; настання або ненастання певної події у випад­ках, встановлених актами цивільного законодавства або договором; рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законо­давства.

Разом з тим, закон визначає як підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, крім юридичних фактів, акти цивільного зако­нодавства, а у випадках, визначених ними, акти органів державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органів міс­цевого самоврядування, з яких цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо. Отже, норми права, які раніше розгляда­лися вченими як нормативні передумови руху цивільних правовід­носин, у даний час розглядаються як одна з підстав їх виникнення.

Із зазначеного випливає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, наприк­лад, безпосередньо із закону виникають права та обов'язки предста­вництва за законом (ст. 242 ЦК України), черговість спадкування за законом (ст. 1258 ЦК України), обов'язок складення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу ліквідаційною ко­місією юридичної особи у випадку ліквідації юридичної особи (ст. 111 ЦК України), обов'язок юридичної особи у разі зміни свого

1 Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С 5.


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...


 


найменування помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації (ст. 90 ЦК України) та ін.

Цивільні права та обов'язки можуть також безпосередньо виника­ти з актів органів державної влади, органів влади Автономної Респу­бліки Крим або органів місцевого самоврядування. Для цього вони мають бути видані у випадках і в межах, встановлених актами ци­вільного законодавства. На практиці найбільш поширеними підста­вами виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти, примірний перелік яких міститься у частині 2 ст. 11 ЦК України.

Що ж до підстав зміни та припинення цивільних правовідносин, то вони є аналогічними підставам їх виникнення. Так, наприклад, підставою зміни або припинення існуючих цивільних правовідно­син можуть бути різноманітні дії осіб, спрямовані на зміну або при­пинення існуючих цивільних прав та обов'язків (наприклад, заміна сторін у правовідношенні внаслідок правонаступництва, відступ-лення права вимоги кредитора, виконання обов'язку боржника по­ручителем, переведення боргу боржником, настання або ненастання події, передбаченої законом або договором, прийняття судового рішення або акта цивільного законодавства та ін.).

§ 2. Поняття юридичного факту

Під юридичним фактом у науці цивільного права України розу­міють конкретні обставини реальної дійсності, з якими норми ци­вільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення ци­вільних прав та обов'язків, тобто правовідносин.

Юридичний факт як обставина характеризується такими ознаками: це обставини конкретні, визначені зовні; такі, що дістають вираження у наявності або відсутності визначених явищ матеріального світу; такі, що містять інформацію про стан суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання; прямо або побічно передбачені нор­мами права; викликають передбачені законом правові наслідки1.

Від юридичних фактів слід відрізняти юридичні умови, тобто об­ставини, що мають юридичне значення для настання правових на­слідків, але пов'язані з ними не прямо, а через одну або кілька про­міжних ланок. До них можна віднести, наприклад, обставини, що обумовлюють правосуб'єктність учасників цивільних відносин (гро­мадянство, стать, вік та ін.) або елементи правостворюючих скла­дів, що передують даному, наприклад, право власності на річ є юри­дичною передумовою для розпорядження нею власником — його вступу у правовідносини купівлі-продажу, міни, дарування тощо.

1 Исаков В. Б. Юридические фактьі в советском праве. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 13.


Серед найбільш поширених юридичних фактів, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, закон визначає, зокрема:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а також інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Отже, зазначений перелік не є вичерпним, що дуже важливо в умовах сучасного економічного обороту. До юридичних фактів слід також віднести певні події, настання або ненастання яких може бу­ти підставою для виникнення цивільних правовідносин у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, а та­кож з рішення суду.

Як правило, цивільних прав та обов'язків, які не мали б під со­бою підстав, не існує, цивільно-правові наслідки можуть наступати за наявності одного юридичного факту, наприклад, для встановлен­ня правовідносин купівлі-продажу сторонам достатньо укласти між собою лише відповідний договір, так званий «простий юридичний факт». Однак наступ більшості цивільно-правових наслідків буває зумовлений, як правило, сукупністю юридичних фактів, що має на­зву складного юридичного факту (юридичного складу), наприклад, передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм на строк більше одного року вимагає не тільки укладення сторонами відпо­відного договору, але і його державної реєстрації. Складний юри­дичний факт у правовій науці поділяється на групу юридичних фа­ктів (декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає той самий правовий наслідок), наприклад, перебіг строку позовної дав­ності (ст. 264 ЦК України) зупиняється за однією із зазначених у цій статті підстав, та фактичний (юридичний) склад, що є системою елементів (юридичних фактів), які певним чином пов'язані у прос­торі, часі та взаємообумовлені, правові наслідки за якими наступа­ють лише за наявності всіх елементів. Так, наприклад, право стра­хувальника на отримання страхової суми від страховика при добро­вільному страхуванні виникає за умови укладення між ними договору страхування, сплати першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором, та настання страхового випадку.

§ 3. Класифікація юридичних фактів

Різноманітні юридичні факти залежно від притаманних їм ознак підлягають відповідній класифікації. За критерієм волі всі юридич­ні факти залежно від вольового чи не вольового характеру юридич­ного факту поділяються на дії та події.


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...


 


Під діями розуміють обставини, що виникають за волею люди­ни, тобто вольові акти (наприклад, укладення цивільного догово­ру, прийняття спадщини, прийняття акта органу державної вла­ди), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. На відміну від дії, подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі люди­ни (наприклад, стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть та ін.). Так, смерть фізичної особи може породити правові наслідки у вигляді правовідносин спадщини, а така подія, як заги­бель корабля під час бурі, є юридичним фактом, що породжує пра­во страхувальника отримати страхове відшкодування від страхо­вика. Однак не у всіх випадках події можуть виникати без участі вольової дії особи.

Залежно від наявності вольового моменту у виникненні подій во­ни поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними подіями є явища, що виникають і розвиваються без участі вольових дій учасни­ків цивільних відносин, наприклад, стихійне лихо (повінь, земле­трус, снігові замети, бурі та ін.). На відміну від абсолютних, відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються не­залежно від їх волевиявлення. Наприклад, пожежа, що знищила житловий будинок, може виникнути не тільки від удару блискавки, а й внаслідок вольових дій його мешканців (підпал, дії, що порушу­вали правила протипожежної безпеки, та ін.). Треба зазначити, що не всі події є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, оскільки для виникнення останніх необхідною є наявність відповід­них правових норм, які пов'язували б з їх наступом певні правові на­слідки. Близькі до відносних подій і такі юридичні факти, як строки, оскільки встановлення строку залежить від волі суб'єктів цивільного права, а його подальший перебіг здійснюється відповідно до об'єкти­вних законів перебігу часу, непідвласних їх волі. Відповідно до цього строки розглядаються в науці цивільного права як особлива катего­рія юридичних фактів, які не належать до дій або подій1.

У свою чергу, всі дії в науці цивільного права поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законодавства, тобто прямо передбачені зако­ном або такі, що не суперечать йому, і відображають правомірну з точки зору закону поведінку учасників цивільних відносин. Право­мірні дії у свою чергу поділяються: за суб'єктами (дії фізичних осіб, юридичних осіб приватного права, суб'єктів публічного права); за способом вчинення (особисто або через представника); за спосо­бом вираження та закріплення (мовчання, жестом, документом)

1 Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве. — М.: Юрид. лит., 1967. — С. 9-10.


та ін. Правомірними є переважна більшість юридичних фактів, на­приклад, велика кількість цивільних правочинів та актів органів державної влади. Останнє обумовлене тим, що цивільне право регу­лює відносини, які опосередковують дію звичайного економічного обороту в суспільстві.

Правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичними вчинками є правомірні дії суб'єктів цивільних право­відносин, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивіль­них прав та обов'язків. Юридичні вчинки викликають правові на­слідки незалежно від того, усвідомлював чи ні суб'єкт їх правове зна­чення, бажав чи не бажав наступу відповідних правових наслідків. Прикладами юридичних вчинків є створення автором об'єктів інте­лектуальної власності, виявлення скарбу, знахідка, які за умов, ви­значених законом, ведуть до виникнення у суб'єктів цивільних пра­вовідносин права власності на такі об'єкти.

Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, що породжують правові на­слідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. До юридичних актів належать правочини та адміністративні ак­ти. Оскільки саме правочини виражають притаманні цивільному праву принципи та методи регулювання суспільних відносин, най­більш поширеним видом юридичних актів у цивільному праві є саме правочини — вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків.

Нарівні з правочинами цивільні права та обов'язки можуть поро­джуватися й адміністративними актами органів державного управ­ління, органів влади Автономної Республіки Крим або органів міс­цевого самоврядування. Останні вчиняються, як правило, з на­міром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки, у зв'язку з цим підставою виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути лише такі адміністративні акти, що вчиняються з на­міром викликати не тільки адміністративні, а й цивільно-правові наслідки. Адміністративні акти можуть бути спрямовані на виник­нення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків у конкре­тного учасника цивільних відносин, наприклад, прийняття рішень про реквізицію майна або оформлення державного замовлення; про надання опікуну дозволу органу опіки та піклування на укладення договору, що підлягає нотаріальному посвідченню та (або) держав­ній реєстрації; про надання особі, у випадках, визначених законодав­ством, дозволу (ліцензії) на здійснення окремої операції (наприклад, валютної) або певного виду діяльності (наприклад, банківської, депо­зитарної, страхової) та ін. Однак на відміну від часів існування пла-

15 3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 18. Правочини


 


нової державної економіки, значення адміністративних актів як під­стави цивільних правовідносин у сучасних умовах значно зменшило­ся. Окремим видом юридичних актів є судові рішення, що встанов­люють цивільні права або обов'язки. Будучи актом правосуддя, рішення впливає на поведінку учасників цивільних відносин, оскіль­ки підтверджує наявність або відсутність цивільних відносин, їх зміну або припинення. Прикладом рішення, що є підставою для ви­никнення цивільних прав та обов'язків, є рішення суду про визнання права власності на майно.

На відміну від правомірних, під неправомірними діями розу­міють дії суб'єктів цивільних відносин, які суперечать актам ци­вільного законодавства та моральним засадам суспільства. До не­правомірних дій слід віднести: завдання шкоди (делікти); дії, вчи­нені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом, безпідставне збагачення та ін. Неправомірними є також дії, що су­перечать нормам інших галузей права (наприклад, кримінального або адміністративного).

Деякі автори поділяють юридичні факти залежно від тривалості існування фактичних обставин на факти короткотривалої дії (на­приклад, договір перевезення транспортом загального користуван­ня) або довготривалої дії (стану)1. До останніх можна віднести юри­дичні факти, які характеризуються стабільністю та тривалим часом існування (наприклад, громадянство, перебування у шлюбі, під опікою, членство у підприємницькому товаристві).

У свою чергу, залежно від характеру наслідків юридичні факти поділяються деякими авторами2 на:

— правостворюючі, з якими закон пов'язує виникнення цивіль­них правовідносин;

— провозмінюючі, з якими закон пов'язує зміну існуючих ци­вільних правовідносин (наприклад, зміна сторін у правовідно-шенні);

— правоприпиняючі, з якими закон пов'язує припинення існую­чих цивільних правовідносин (наприклад, смерть фізичної особи, лік­відація юридичної особи, домовленість сторін, знищення речі, про­щення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.);

— правоперешкоджаючі, що перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин, наприклад, визнання фізичної особи

1 Алексеев С. С. Общая теория права. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 177-178. Харитонов Е. О., Санхметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Види договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. — К.: А. С. К., 2001. — С. 85-86.


судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочи-нів, оскільки останні від її імені та в її інтересах вчиняє опікун (ст. 41 ЦК України);

— правовідновлюючі, поява яких веде до відновлення існував­ших раніше правовідносин (наприклад, поява фізичної особи, яка була оголошена судом померлою). Остання має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, за винятка­ми, встановленими законом (ст. 48 ЦК України).

Деякі автори1 поділяють юридичні факти на позитивні, зміст яких складають явища дійсності (наприклад, факт укладення дого­вору, виконання зобов'язань, завдання шкоди), що існують або існу­вали раніше, та негативні, що відображають у своєму змісті відсут­ність явища, з відсутністю якого закон в окремих випадках пов'язує наступ юридичних наслідків (наприклад, для призначення опікуном фізична особа не повинна бути позбавлена батьківських прав).

У науковій та навчальній літературі існують і більш деталізовані класифікації юридичних фактів. Наприклад, юридичні факти поділяють на оформлені та неоформлені, визначені та відносно визначені тощо.

Рекомендована література:

Алексеев С. С. Общая теория права. — М.: Юрид. лит., 1982.

Исаков В. Б. Юридические фактьі в советском праве. — М.: Юрид. лит.,

1984.

Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву //

Избранньїе трудьі по гражданскому праву. — М.: Статут, 2000. —

С. 508-695.

Красавчиков О. А. Юридические фактьі в советском гражданском праве.

— М.: Госюриздат, 1958.

Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М.: Юрид. лит., 1974.

Глава 18 Правочини




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 648; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.112 сек.